Лозійчук і. П.,

студентки 4-го курсу факультету міжнародно-правових відносин

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник:

Туровець о. В.,

асистент кафедри господарського права і процесу

Національного університету «Одеська юридична академія»

Іноземні підприємства та організації у господарському процесі

Право на звернення до господарського суду України іноземних суб’єктів господарювання регламентоване положеннями ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р., приписами ст.ст. 1,123-124 ГПК України. А при виникнення відносин у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом та в разі підсудності судам України справ з іноземним елементом справи вирішуються згідно із ЗУ «Про міжнародне приватне право». ( «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» від 09.09.2009 №04-06/159 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua). Приватноправові відносини це відносини, які здійснюються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні,майновій самостійності, суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи.( ЗУ «Про міжнародне приватне право» у п.1.ч.1.ст.1) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/l). Отже, іноземні підприємства й організації, які легітимно ввійшли в господарський обіг за правом іноземної держави, мають право звертатися до господарського суду України для захисту своїх прав,свобод чи інтересів згідно з установленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів.

Регламентуючи процесуальні права іноземних підприємств і організацій, законодавство визначає іноземного суб’єкта господарювання через категорію «постійне місцезнаходження суб’єкта господарювання за межами України». Так, постійним місцезнаходженням суб’єкта господарювання є місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управляння (контори) суб’єкта господарювання (зовнішньоекономічної діяльності). ( ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua). При цьому не належать до іноземних підприємств та організацій у межах глави 15 ГПК України іноземні підприємства,визначені у ст.ст. 63 та 117 ГК України, адже за змістом цих норм іноземне підприємство - юридична особа, створена та зареєстрована за законодавством України. Звертаючись до господарського суду за захистом свого порушеного або оспорюваного права, іноземні підприємства й організації повинні бути правосуб’єктними, при цьому процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних суб’єктів господарювання визначається відповідно до права України. Доказом правосуб’єктності іноземної юридичної особи є документи сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо), які видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, легалізовані, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.(Господарське проц..п-во Укр.: Підручник / Чернадчук В.Д. Сухонос В.- Суми: 2009- 378c.).

Легалізація іноземного документа є необхідною умовою для подання його як доказу в судовому процесі, але не виключає в разі необхідності перевірки з боку суду з метою встановлення правильності вміщених у ньому відомостей по суті. На території України з 22.12.2003 діє Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція застосовується у відносинах із державами, що не висловили заперечення проти приєднання України до конвенції. Такі заперечення висловили лише Бельгія та Федеративна Республіка Німеччина. (Офіційний вісник України. - 2003.- №46- С.36). На території України не прийматимуться документи цих країн, завірені апостилем, а продовжуватиме застосовуватись вимога дотримання процедури консульської легалізації. Консульська легалізація полягає в установленні та засвідченні оригіналів підписів на документах і актах, та відповідності їх законам держави перебування (країни консула). (Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, ст. 12 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/).

Офіційні документи, які використовуються на території держав-учасниць Конвенції, мають бути засвідчені спеціальним штампом «Apostille», проставленим компетентним органом держави, в якій було складено документ. Процедура засвідчення офіційних документів апостилем установлена Правилами проставляння апостиля. (Про затвердження правил проставлення апостиля на офіційних документах, від 05.012.2003 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.drsu.gov.ua).

Правила проставляння апостиля також стосуються й офіційних документів, які були складені на території України. «Apostille», відповідно до ст. 5 Конвеції, засвідчується справжність підпису, автентичність відбитка печатки(штампа), яким скріплений документ.(Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ ).

Ураховуючи правовий статус іноземних підприємств і організацій ГПК України наділяє їх процесуальними правами і обов’язками нарівні з підприємствами й організаціями України, що вказує на застосування національного режиму. Національний режим застосовується щодо всіх випадків господарської діяльності іноземних суб’єктів господарювання, в тому числі пов’язаної з їх інвестиціями на території України, з експортно-імпортними операціями іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів. Законодавством України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо підприємств і організацій тих держав, законодавством яких обмежуються процесуальні права підприємств або організацій України. ( Беляневич В.Є. Господарський процесуальний кодекс України: Наук. практ. комент.- Вид.3-тє.- К.:Юстиніан.- 2008.- С.853).

З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що іноземні суб’єкти господарювання, які беруть участь у господарському процесі та мають процесуальні права і обов’язки сторін, що передбачені ст. 22 ГПК України.