Боровицька л.О.,

студентка 4 курсу факультету міжнародно-правових відносин

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник:

Туровуць о. В.,

асистент кафедри господарського права і процесу

Національного університету «Одеська юридична академія»

Проблема правової невизначеності статусу інвестора в процедурі

В умовах мінливого і конкурентного ринку жоден підприємець не застрахований від невдач у бізнесі. Головна відмінність між успішними та невдачливими підприємцями - у їхній активності, тобто спроможності протистояти консолідованому тиску кредиторів, умінні виявляти резерви свого підприємства та використовувати з користю можливості, які надає зовнішнє середовище. Пасивний підприємець при настанні критичної фінансової ситуації приречений на банкрутство. Але для боржника банкрутство означає непоправну втрату бізнесу, позицій на ринку, завойованих у конкурентній боротьбі, і, насамперед, іміджу сумлінного підприємця. Ефективним способом запобігання банкрутству служить санація підприємства. Санація для боржника - це не лише спосіб вирішення критичної проблеми з кредиторами через судову процедуру, але й ефективний профілактичний засіб. Вдаватися до неї доцільно на будь-якій стадії виникнення фінансових проблем на підприємстві.

Санація – це комплекс заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи, відновлення його прибутковості та конкурентоспроможності.

Крім зазначених у ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) учасників процедур банкрутства, участь у провадженні беруть інвестори. Закон не дає визначення поняттю «інвестор». Але можна зробити висновок, що інвестори – це фізичні особи та (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника у зв’язку з чим мають право подати розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації (план санації). Розпорядник майна зобов'язаний розглянути заяви інвесторів, довести їх до відома суду, кредиторів і боржника незалежно від часу їх надходження.

Повноваження інвесторів у Законі чітко не визначені, що робить положення таких учасників процедур банкрутства не захищеним та ризикованим. Зокрема, Закон взагалі не містить гарантій участі інвесторів у справі про банкрутство та їх відповідальності, натомість лише вказує на 4 права інвестора. Така невизначеність положення інвестора призводить до того, що на практиці підприємства, платоспроможність яких потенційно може бути відновлена, втрачають на це шанс у зв’язку із відсутністю інвесторів.

Порядок виявлення інвесторів, на жаль, не завжди сприяє позитивному результату, в ч.10 ст. 16, в якій сказано, що з метою виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Щоправда, сайт ВГСУ і так надто громіздкий, з технічних причин може не працювати взагалі, та й не усім суб’єктам господарювання досі доступний Інтернет.

Проблема полягає насамперед в тому що інвестори, не маючи ін­формації про розмір визнаної судом кредиторської заборгованості та характеру виробництва підприємств, не звертаються із заявами про участь у процедурі санації безпосередньо після публікації оголошення про порушення справи у зв'язку з банкрутством.( Верховодова Л. Складання плану санації. Методичні рекомендації та практичні поради. Центр комерційного права. К.. - 2013, - 59 с.)

Багатьом боржникам вигідно затягувати процедуру банкрутства, коли не сплачуються податки, а договірні зобов’язання продовжують виконуватись. При цьому кошти, які надходять за такими зобов’язаннями, ніде не відображаються. Комітет кредиторів разом з керуючим санацією мають тільки власні інтереси, а їх дії спрямовані не на оздоровлення підприємства-боржника, а на доведення до ліквідації. Тому й відсутній інтерес у зовнішніх інвесторів до підприємств вітчизняної промисловості, дві третини яких знаходяться у стані перманентного банкрутства і потребують серйозних інвестицій.

Незмінно низьким залишається рівень ефективності процедури санації, яка в більшості випадків використовується для затягування процедури банкрутства та, як правило, у подальшому призводить до визнання боржника банкрутом та його ліквідації. Лише в поодиноких справах провадження припинялось у зв’язку із затвердженням звіту керуючого санацією. І на це є причини.

Тривалість процедури санації – 12 місяців, продовження цього строку господарським судом можливе ще на 6 місяців. При цьому строк санації обраховується з дати винесення ухвали про запровадження процедури санації. Встановлений Законом строк процедури санації для більшості підприємств є недостатнім. Основним документом, який регламентує процедуру, є план санації, що складається арбітражним керуючим протягом 3 місяців з моменту введення процедури санації. Однак терміни підготовки й схвалення плану санації є занадто тривалими. Фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протягом тривалого (більш ніж 4 місяці) терміну. Таким чином, на саму процедуру санації залишається недостатньо часу порівняно з часом, який витрачається тільки на її схвалення й узгодження.

Важливо враховувати також той факт, що при ухваленні рішення про санацію, крім всіх офіційних учасників даного процесу, важливу роль відіграють «тіньові» чинники. Парадокс у тому, що в ході банкрутства усуваються від управління акціонери і керівники підприємства. Таке становище призводить до того, що банкрутство найчастіше використовується як інструмент у боротьбі за вплив на великому підприємстві, спосіб заволодіти частиною власності, не витрачаючи при цьому коштів( Татькова З. Санація як вихід з фінансової кризи.// Слово національної школи суддів. – 2013. - №2(3) - С.48-57).

Таким чином, законодавчому удосконаленню підлягають норми, що визначають правове положення інвестора в процедурі санації, а саме процес пошуку інвесторів, боротьба з превалюванням власного інтересу комітету кредиторів та керуючого над метою санування підприємства, деталізацію прав та обов’язків та гарантування прав інвесторів, механізм набуття ними права власності на майно у разі успішності процедури санації.