Санаційний аудит — засіб верифікації плану антикризових заходів

Санаційний аудит сприяє зменшенню до прийнятного рівня інформаційних ризиків для інституцій, які бажають узяти участь у фінансуванні антикризових заходів. Особам (чи інституціям), які є користувачами аудиторського висновку і відповідальними за прийняття фінансових рішень, необхідна обґрунтована інформація про те, що:

1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними;

2) план антикризових заходів є реалістичним;

3) вибрана найкраща з існуючих альтернатив розвитку підприємства.

Цінність незалежної верифікації плану антикризових заходів для носіїв фінансових рішень полягає, з одного боку, у зменшенні ризику отримання збитків капіталодавцями через брак необхідної інформації, а з іншого — у зниженні вартості залучення капіталу для фінансування антикризових заходів завдяки зменшенню інформаційних ризиків.

Для якісного оцінювання санаційної спроможності аудитор повинен володіти не лише загальними знаннями у сфері обліку, аналізу та антикризового менеджменту, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності підприємства та оперувати інформацією щодо тенденцій на відповідних ринках. Для виконання окремих завдань у процесі санаційного аудиту можуть залучатися експерти та консультанти з технологічних питань діяльності підприємства, з досвідом галузевого аналізу тощо.

У практиці санаційного аудиту переважно має місце так званий класичний «certification-assurance-servise» — надання аудиторських послуг на замовлення постачальника інформації (а не її споживача). Позитивний висновок санаційного аудиту є дієвим аргументом у руках антикризового менеджменту під час ведення переговорів з кредиторами та інвесторами щодо залучення їх до фінансування антикризових заходів. Однак собівартість санаційного аудиту і ціна відповідних послуг є досить високими. Разом з тим підприємства, що є об’єктами аудиту (а отже потенційними його замовниками), належать до фінансово неспроможних. На- слідком такої ситуації є незбіг кривих попиту та пропозиції на санаційний аудит і відмова функціонування відповідного ринку.

Досить часто послуги із санаційного аудиту (у вузькому його значенні) підмінюються консалтинговими послугами щодо виведення підприємств із кризи. Такі послуги досить дешеві, стандартизовані й не передбачають особливої відповідальності для тих, хто їх надає. Унаслідок цього проявляється так званий ефект витіснення з ринку необхідних, однак неперспективних з погляду оферентів, послуг з підтвердження санаційної спроможності підприємств.

З іншого боку, споживачами продукту «аудиторський висновок про здатність підприємства продовжувати господарську діяльність» де-факто є нинішні та потенційні фінансові «донори» підприємства. Для оптимізації своїх фінансових рішень саме капіталодавці зацікавлені у зменшенні інформаційних ризиків на підставі оцінки санаційної спроможності підприємства незалежним аудитором. Отже, виправданим є оцінювання достовірності плану антикризових заходів на замовлення споживачів інформації (капіталодавців). Такого роду послуги аудиторських компаній називають як «investigation», тобто такі, що спрямовані на носіїв інвестиційних рішень. Окремий різновид investigation передбачено, зокрема, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у якому зазначено, що господарський суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора, за згодою останнього.

З погляду капіталодавця передання функції оцінювання кредитоспроможності чи інвестиційної привабливості підприємства незалежному експерту (аудитору) є типовим аутсорсингом. Ураховуючи викладене вище, замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, можуть бути:

• нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства — якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу;

• андеррайтери, якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії;

• позикодавець (наприклад, банківський консорціум), якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту чи про іншу форму участі кредиторів у фінансуванні антикризових заходів;

• підприємство-боржник — якщо воно виходить з пропози- цією про укладання мирової угоди та проведення санації під час провадження справи про банкрутство;

• потенційний санатор — якщо вирішується питання про здійс­нення санації підприємства через його реорганізацію (злиття, приєднання) чи про антикризові аквізиції (поглинання);

• державні органи — якщо вирішується питання про надання підприємству державної фінансової підтримки.

У правовому та економічному плані аудитор має бути повністю незалежним як від підприємства, котре він перевіряє, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).