Сутність та завдання санаційного аудиту
Загалом аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, мета якої — перевірити достовірність їх звітності, визначити повноту та відповідність чинному законодавству системи обліку, сформувати висновки про реальний фінансовий стан підприємства. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших аспектів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб.
Головною метою санаційного аудиту є оцінювання потенційної життєздатності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та верифікації наявних планів. Верифікація (від лат. verus — істинний та ficatio — роблю, здійснюю) полягає у перевірці істинності, встановленні достовірності всіх даних, відображених у планах діяльності підприємства, що передбачає перевірку достовірності інформації, на підставі якої розроблялися плани. Залежно від рівня загрози фінансової кризи предметом санаційного аудиту може бути система звичайних планів (бюджетів) підприємства, бізнес-плани або плани антикризових заходів, а також базова інформація, на підставі якої зазначені плани були розроблені.
Необхідність санаційного аудиту зумовлена такими чинниками:
потребою користувачів фінансової звітності у підтвердженні адекватності звітної інформації принципу безперервної діяльності;
потребою суб’єктів прийняття фінансових рішень в об’єктивній інформації про реальність та достовірність плану антикризових заходів;
необхідністю зменшення інформаційної асиметрії між учасниками фінансових відносин — потенційними партнерами з санації підприємства (боржником, власниками, інвесторами, кредиторами);
відсутністю у потенційних капіталодавців спеціальних знань для відповідного оцінювання.
Багатогранність санаційного аудиту
Санаційний аудит досить часто інтерпретується у вузькому та в широкому значенні. Так, у зібранні основних правил та принципів аудиторської діяльності в Німеччині, комплекс заходів із розроблення плану санації, обґрунтування санаційної спроможності та визначення оптимальних санаційних заходів позначається як «санаційний аудит у широкому значенні». Аудитор виконує у цьому разі також і функцію консалтингу. Проте вивчення світових тенденцій розвитку аудиту показує, що з метою забезпечення його незалежності, слід чітко розмежовувати консультування та послуги з перевірки достовірності предмета аудиту.
Залежно від підстав проведення санаційного аудиту можна виділити два основні його різновиди:
1) перевірка припущення про постійність діяльності підприємства в найближчому майбутньому, що покладено в основу підготовки звітності підприємства;
2) верифікація планів антикризових заходів.
Спільним для зазначених різновидів аудиту є те, що в обох випадках має бути підтверджена (чи спростована) потенційна життєздатність підприємства. Відмінність полягає в тому, що у першому випадку санаційний аудит є складовою аудиторської перевірки стану бухгалтерського обліку та звітності на підприємстві, а в другому — він здійснюється за спеціальним замовленням і проводиться на підприємствах, що перебувають у кризі. Міжнародними стандартами аудиту регламентується здійснення санаційного аудиту у вузькому значенні: оцінювання потенційної життєздатності підприємства на основі перевірки достовірності інформації, відображеної у фінансовій звітності та в планах.
За рівнем деталізації та повноти аналізу слід розрізняти попереднє та остаточне оцінювання санаційної спроможності. Попередній санаційний аудит здійснюється, як правило, службами контролінгу чи внутрішнього аудиту. Він є необхідним для загальної оцінки шансів підприємства щодо подолання фінансової кризи та продовження своєї діяльності в майбутньому. Висновки попереднього аудиту є підставою для прийняття менеджментом та власниками рішення щодо подальшої стратегії і тактики антикризового управління. Така оцінка вважається «попередньою», оскільки вона є досить поверховою, її предмет — не детальний план антикризових заходів, а лише його окремі концептуальні елементи. У процесі незалежного (остаточного) санаційного аудиту попередня оцінка може бути скоригована.
Для підтвердження (чи не підтвердження) відповідності публічної фінансової звітності принципу безперервної діяльності підприємства чи для перевірки санаційної спроможності у разі залучення до процесів санації третіх осіб (кредиторів, інвесторів, держави тощо) проводиться зовнішній аудит. Передання функції планування антикризових заходів інституції, яка здійснює перевірку їх достовірності, при цьому не допускається. Це є компетенцією менеджменту або консалтингових компаній.
Санаційний аудит може проводитися як до порушення проти підприємства справи про банкрутство, так і в процесі її провадження. Так, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що для визначення фінансового становища боржника на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу. За дорученням суду експертиза фінансового стану та наявного у підприємства плану санації проводиться державним органом з питань банкрутства із залученням для її проведення спеціалістів у встановленому порядку. Окрім цього, у разі звернення до суду боржника із заявою про порушення справи про своє банкрутство на підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Згідно із Законом України «Про аудиторську діяльність» у разі порушення питання про визнання підприємства неплатоспроможним або банкрутом проведення аудиту є обов’язковим. У цих випадках мова йде, з одного боку, про проведення аудиту з метою оцінювання наявності підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого — про проведення санаційного аудиту з метою визначення доцільності здійснення санації підприємства чи укладення мирової угоди.
Принципи та правила щодо проведення санаційного аудиту визначені в міжнародних стандартах аудиторської діяльності (ISA), зокрема в ISA 570 «Going Concern» (Припущення про безперервність діяльності підприємства) та в ISA 810 «The Examination of Prospective Financial Information» (Перевірка фінансової інформації, що стосується майбутніх періодів). Окремі питання санаційного аудиту відображені в «Концепції діючого підприємства», яка викладена в Національному нормативі аудиту № 21, затвердженому рішенням Аудиторської палати України в 1998 р.