12. Економічна сутність та структура міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси - сукупність відносин, пов'язаних зі створенням і використанням грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами

Також міжнародні фінанси - це відносини у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу.

Міжнародні фінанси є однією з визначальних підсистем світового господарства, яка справляє вирішальний вплив на національну та світову економіку. Міжнародні фінанси функціонують як цілісна система, елементами якої є:

– світова валютна система, яку характеризують такі складові, як національні та резервні валюти, міжнародні колективні валюти, умови взаємної конвертованості, валютний паритет, валютний курс, національні та міжнародні механізми регулювання валютних курсів;

– міжнародні розрахунки, які обслуговують рух товарів, фак- торів виробництва, фінансових інструментів, а також платіжний баланс;

– міжнародні фінансові ринки та механізми торгівлі конкретними фінансовими інструментами – валютою, кредитами, цінними паперами;

– міжнародне оподаткування, як метод мобілізації фондів грошових коштів;

– міжнародний фінансовий менеджмент ТНК, головне місце у якому приділяється міжнародному інвестуванню, управлінню ризиками, транснаціональному фінансуванню.

Американські наукові запропонували таку структуру міжнародних фінансів: світовий фінансовий ринок; міжнародна банківська справа; міжнародні портфельні інвестиції; фінанси транснаціональних корпорацій.

13. Зміст та значення фінансової політики, її види та принципи

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій і повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання і фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.

У вузькому розумінні фінансова політика включає дві підсистеми, або взаємопов’язані напрями діяльності держави:

Ø  політика у сфері державних фінансів;

Ø  політика у сфері недержавних фінансів (за галузями, регіонами тощо).

У широкому розумінні, фінансова політика - механізм державного регулювання всіх соціально-економічних процесів та явищ, що включає широкий арсенал фінансових інструментів, засобів, форм і методів розподілу та перерозподілу ВВП й національного доходу і діє через національну фінансову систему країни.

Фінансова політика розглядається в контексті її складових: бюджетної, податкової, бюджетно-податкової, грошово-кредитної, та ін.

Бюджетна політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл та використання фінансових ресурсів державного бюджету. До основних засад бюджетної політики належать: визначення альтернативних джерел формування доходів бюджетів, раціональний розподіл видатків бюджету.

Податкова політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на мобілізацію фінансових ресурсів у доходну частину державного бюджету, місцевих бюджетів, державних цільових фондів у формі податків, зборів, обов'язкових платежів.

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика - це напрямок діяльності, що реалізується державою через синхронні зміни у системі оподаткування та видатках уряду, і спрямований на досягнення економічного зростання внаслідок створення сприятливих умов для виробничо-господарської та фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

Грошово-кредитна політика - це напрямок діяльності, що реалізується через визначений комплекс заходів центрального банку, спрямований на регулювання руху кредитних ресурсів, підтримання стабільності національної грошової одиниці, впорядкування темпів інфляції, тощо.

Загальні принципи фінансової політики: 1) постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності й підвищення рівня зайнятості населення; 2) мобілізація й використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення; 3) вплив за допомогою фінан.механізму на раціональне використання природних ресурсів.