35. Специфічні ознаки фінансів, їх суспільне призначення.

Фінанси – складне, багатогранне явище. Має різноманітні ознаки та форми прояву. Термін фінанси походить від латинських слів finantio , finantia і означає:

a) платіж насамперед на користь держави;

б) обов’язкову сплату грошей.

На початку зародження фінанси використовувались для:

1. позначення платежів і доходів як у грошовій, так і у натуральній формі на користь держави і для виконання нею своїх функцій;

2. позначення грошових сум і грошової плати;

3. позначення різних форм зиску і несправедливого зменшення доходів населення;

4. використання їх не підлягало ніякому контролю з боку населення.

Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.

Однією із специфічних ознак фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов'язані із формуванням грошових фондів і нагромаджень, що приймають форму фінансових ресурсів.

Загальною ознакою фінансів є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, які пов’язані з розподілом, перерозподілом і обміном створеної вартості ВВП.

Також специфічними ознаками фінансів є:

- вони мають тільки грошову форму вираження і пов’язані з реальним рухом грошей, що характерно для двох стадій відтворювального процесу: розподілу і обміну;

- розподільчий характер фінансових відносин;

- утворення різних форм грошових доходів і надходжень;

- формування фінансових ресурсів, формою руху яких є фонди грошових коштів, що мають строго цільове призначення.

Визначення специфічних рис цієї категорії дозволяє дати наступне визначення:

Фінанси - це грошові відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні вартості внутрішнього валового продукту і національного доходу на мікрорівні - виручки і прибутку з приводу формування, розподілу і використання фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання і держави з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.

36. Страховий ринок, його організаційна структура та учасники.

Страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит та пропозиція на страхові послуги та здійснюється купівля-продаж цих послуг.

Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок. Товаром цього ринку є страхова послуга — конкретний вид страхування.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється потребами суспільства у страхових послугах та наявністю страховика, здатного їх задовольнити.

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури страхового ринку.

Інституціональна структура ґрунтується на виділенні приватної, публічної або комбінованої форм власності, на якій створюється страхова організація.

У територіальному аспекті виділяють місцевий, національний та світовий страхові ринки. Місцевий ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний — інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня держави, світовий — задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового страхування.

Організаційна структура страхового ринку представлена так:

1) Страхове товариство, де відбувається формування страх. фонду;

2) Об’єднання страхових товариств у спілки, асоціації та інші об’єднання для захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм;

3) Товариства взаємного страхування;

4) Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність; Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

5) Перестрахувальні компанії (перестраховики) — організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків;

6) Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.