Вік суб’єкта злочину як обов’язковий елемент складу злочину. Вплив віку на кримінальну відповідальність особи. Основні правила встановлення віку суб’єкта злочину.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Вік суб’єкта злочину: історичний та міжнародний аспект…..5

1.1 Вік кримінальної відповідальності в кримінальному праві зарубіжних держав………………………………………………………………………………5

1.2 Історичний аналіз регламентації віку кримінальної відповідальності в Україні………………………………………………………………………………8

РОЗДІЛ 2. Вплив віку на кримінальну відповідальність особи…………..12

2.1. Віковий ценз у кримінальному праві…………………………………..12

2.2. Значення віку суб’єкта злочину та його вплив на кримінальну відповідальність……………………………………………………………………14

2.3. Проблема притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності……………………………………..16

РОЗДІЛ 3. Основні правила встановлення віку суб’єкта злочину……….19

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………28

ВСТУП

Актуальність теми. Охорона прав і свобод людини і громадянина є пріоритетним напрямком державної політики кожної правової держави. Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи дати звіт про свої дії уповноваженим на те державним органам (дізнання, попереднього розслідування, прокуратури, суду), а також претерпіти певні обмеження, страждання, відчути примусову дію кримінального закону.

Питання віку кримінальної відповідальності як однієї з ключових ознак суб’єкта злочину є надзвичайно актуальною в сучасному кримінальному праві держави. Визначення того, які мінімальні вікові критерії дають суб’єктам право застосовної діяльності можливість застосування до фізичної особи кримінальної відповідальності, дає змогу більш точно застосовувати норми кримінального права в судовій діяльності держави, а також розмежувати випадки, коли завдання покарання щодо соціалізації особи, що вчинила суспільно-небезпечні діяння не може бути досягнуте в силу того, що особа внаслідок свого малолітнього віку не може повною мірою усвідомити характер застосовуваних до неї кримінально-правових заходів, об’єктивно зрозуміти небезпечність своїх дій, виявити взаємозв’язок між своїми діями та суспільно-небезпечними наслідками та здійснити адекватну оцінку цим негативним наслідкам.

Порівняльне дослідження характеру та ступеня нормативного закріплення поняття суб’єкта злочину та критеріїв, які визначають фізичну особу суб’єктом злочину, у тому числі таку характеристику особи як її вік, також є вельми актуальним, адже український законодавець може ефективніше застосувати зарубіжний досвід у процесі розвитку кримінального законодавства України.

Загальні питання суб’єкта злочину, у тому числі і віку кримінальної відповідальності як ознаки суб’єкта злочину, містяться у дослідженнях таких вчених, як М. Таганцев, А. Піонтковський, В. Павлов та інших. Підходи до визначення суб’єкта злочину в зарубіжних державах окремо не вивчалися, однак є багато праць російських та зарубіжних учених, які, досліджуючи іноземні системи кримінального права, приділяли увагу й питанню вікових критеріїв осудності фізичної особи. Серед них можна визначити Н. Крилову, І. Козочкіна, Н. Мелешка, Ф. Бенгуль, Д. Голштейн, Г.Х. Йєшск, Т. Крофтс, Д. Мейхер, Ж. Прадель, А. Робінсон тощо. Питання віку кримінальної відповідальності в кримінальному праві зарубіжних держав безпосередньо досліджували такі вчені, як М. Магарін, Д. Бараненко, Є. Кольцов, Л. Оганесян та ніші. Саме Є. Кольцовим у 2009 році було захищено дисертаційне дослідження питання суб’єкта злочинного діяння загалом та такої його ознаки як вік кримінальної відповідальності зокрема. Усе це свідчить про неабиякий інтерес до питання суб’єкта злочину, зокрема, до питання, як визначаються ознаки суб’єкта злочину на теоретичному та нормативному рівнях, а також у різних правових системах.

Метою курсової роботи є висвітлення різних підходів до визначення вікового критерію можливості застосування кримінальної відповідальності як однієї з ознак суб’єкта злочину в певних державах романо-германської правової сім’ї та державах системи загального права.

Об’єктом дослідження є кримінальні правовідносини, що зумовлюють особливості впливу віку на кримінальну відповідальність особи та значення вікового цензу у кримінальному праві, а також вплив віку суб’єкта злочину на кримінальну відповідальність.

Предметом дослідження є проблема притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності та основні правила встановлення віку суб’єкта злочину.

Структура курсової роботи зумовлена метою, завданнями і предметом дослідження та складається із вступу, трьох розділів, що включають п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 31 сторінку.

Розділ 1. Вік суб’єкта злочину: історичний та міжнародний аспект.

1.1 Вік кримінальної відповідальності в кримінальному праві зарубіжних держав.

У відповідності із кримінальним кодексом України законодавець диференційовано підходить до встановлення віку кримінальної відповідальності. Так, ст. 22 КК України зазначає, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років, а за окремі види злочинів (перелік яких чітко регламентований кримінальним законодавством) з 14-річного віку [1].

У міжнародно-правових нормах, закріплених, зокрема, у Декларації прав дитини, Пекінських правилах, визначається обов’язок законодавця держави встановлювати кримінальну відповідальність неповнолітніх як окрему категорію [18]. Цей принцип знайшов своє закріплення в законодавстві європейських держав, хоча міжнародна доктрина кримінальної відповідальності неповнолітніх на національному рівні отримала різноплановий підхід. Ці відмінності зумовлені насамперед особливостями розвитку, правовими традиціями кожної конкретної держави.

Слід зазначити, що в деяких країнах мінімальний вік взагалі не встановлений, що в принципі дозволяє притягувати дитину до кримінальної відповідальності майже не з моменту її народження. Так, мінімальний вік кримінальної відповідальності в 7 років встановлений в Австралії, Йорданії, Ірландії, Пакистані й за загальним правом у США (при цьому кожний штат додатково встановлює вік притягнення до кримінальної відповідальності самостійно). У кримінальних кодексах Колорадо й Луїзіани зазначений 10-річний вік, у кримінальних кодексах Джорджії й Іллінойсу – 13-річний, Мінесоти – 14-річний, Техасу – 15-річний, у кримінальному кодексі Нью-Йорка 16-річний [7].

Кримінальний кодекс Швейцарії 1937 р. (ст. 82) передбачав, що «до дитини, яка не досягла семирічного віку, справжній законне застосовується», спеціальною ухвалою в 2002 р. вік правової відповідальності був збільшений до 10 років [27, с. 235]. В Англії з ухваленням Закону про дітей і підлітків 1933 р. вік настання кримінальної відповідальності був підвищений до 8 років, а потім Законом про дітей і підлітків 1969 р. – до 10 років. У Новій Зеландії – 10 років, Туреччині – 11 років, Канаді – 12 років. [24, с. 82, 119, 142]. Кримінальне законодавство Франції встановлює, що «цей закон визначає такі умови, за яких можуть призначатися покарання неповнолітнім старше 13 років» [28, с. 7]. Кримінальний кодекс ФРН (§ 19) передбачає можливість притягання до кримінальної відповідальності дітей, що досягли віку 14 років [29, с. 16].

Досліджуючи законодавство Німеччини, вважаємо за необхідне відмітити, що вік притягнення до кримінальної відповідальності визначається не в кримінальному кодексі ФРН, а в Законі про відправлення правосуддя у справах неповнолітніх від 04.08.1953 р. в редакції від 11.12.1974 р. КК містить лише норму, де міститься припис про те, що неосудною є та особа, яка на до вчинення діяння не досягла 14 років. Отже, кримінальне законодавство ФРН розрізняє в залежності від віку та пов’язаної з ним можливості притягнення до кримінальної відповідальності три категорії осіб: а) неповнолітні до 14 років, притягнення до кримінальної відповідальності яких неможливо; б) неповнолітні від 14 до 17 років, можливість притягнення до кримінальної відповідальності яких залежить від того, чи усвідомлював неповнолітній в момент вчинення злочину протиправність свого діяння в силу своєї розумової та моральної зрілості. Особливу увагу варто звернути на досвід французького законодавця [21, с. 65].

Французький Ордонанс про правопорушення неповнолітніх від 2 лютого 1945 р. № 45-174 встановлює спеціальний правовий режим відповідальності неповнолітніх. У його основі лежить презумпція кримінальної невинуватості осіб, які не досягли 18 років, але водночас зазначається, що в деяких випадках вони можуть бути визнані винними у вчиненні злочинного діяння та засуджені. В даному випадку діють норми спеціального інституту кримінальної відповідальності неповнолітніх. Як і законодавство інших країн, французький Ордонанс чітко визначає три вікові групи неповнолітніх і встановлена специфіка відповідальності для кожної групи: - неповнолітніх, таких, що не досягли 13-річного віку, яким не може бути призначене покарання. Таким чином для даної категорії презумпція кримінальної невинуватості є абсолютною - від 13 до 16 років. Згідно зі ст. 16 Ордонанса, застосовуються заходи, аналогічні вживаним до першої вікової групи. Разом із тим, для них передбачена можливість призначення окремих видів покарання; - від 16 до 18 років. У разі вчинення неповнолітнім даної групи злочинного діяння рішення може бути таким: до неповнолітнього також можливе застосування презумпції кримінальної невинуватості і йому призначається яка-небудь міра «перевиховання»; неповнолітній може притягатися до кримінальної відповідальності, але покарання йому скорочується через неповноліття, проте його дія для осіб вказаної групи в якості пом’якшуючої обставини факультативна й неповнолітній може притягатися до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Таким чином, французький Ордонанс 1945 р. відносно неповнолітніх, таких, що досягли 13-річного віку, передбачає факультативне застосування кримінального покарання. При цьому передбачені спеціальні правила застосування кримінального покарання, встановлені Ордонансом від 2 лютого 1945 р., містять істотні відмінності в покаранні 13-15-ти і 16-17-річних [16, с. 40-41]. Отже, підкреслюється індивідуальне відношення до особи неповнолітнього при призначенні йому покарання.

Схожа ситуація спостерігається і в італійському кримінальному законодавстві. Суб’єктом злочину відповідно до ст. ст. 85 та 97 КК Італії від 19 жовтня 1930 року вважається осудна особа, що досягла 14-річного віку, але система застосування покарань до неповнолітніх злочинців від 14 до 18 років відзначається більшою м’якістю, порівняно з кримінальною відповідальністю дорослих [6, с. 13].

Іспанське кримінальне законодавство також регламентує вікові межі застосування кримінальної відповідальності. Відповідно до КК Іспанії 1995 року, який набув чинності 24 травня 1996 року, а також Органічного закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх від 12 січня 2000 року певні міри кримінально-правового впливу можуть застосовуватись лише до фізично осудних осіб, що досягли 18 років, крім того, до молодих осіб від 18 до 21 року найчастіше застосовуються заходи безпеки чи міри виховного характеру. [20, с. 114].

На відміну від кримінального права континентальних європейських держав і законодавчого закріплення віку, з якого застосовується кримінальна відповідальність, загальне англійське кримінальне право не дає чітких вікових меж настання такої відповідальності. Відповідно до прецедентного права кримінальна відповідальність в ранній історичний період наступала з 8 років, на сьогоднішній момент нижня вікова межа визначається на рівні 10 років, а до повної кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті лише особи, що досягли 17-річного віку.