Згортання демократії поворот до неосталінізму

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися.

В епоху Брежнєва відбулася реанімація сталінізму:

• відновлено "престиж" Сталіна; порушувалися громадянські права і свободи;

• демократична активність людей визнавалася за інакомислення;

• здійснювалися незаконні репресії, при збереженні в суспільстві атмосфери "помірного " страху.

У 1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне "п'яте управління" по боротьбі з "ідеологічними диверсіями", а в дійсності - з інакомисленням. Знижувалася соціальна активність населення, зростала соціальна апатія.

Політика русифікації та жорсткого централізму

Адміністративно-командна система роби­ла все, щоб із суспільних відносин виклю­чити національний фактор.

Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності - радянського народу.

На практиці це означало тотальну русифікацію України.

Українська культу­ра й українська мова опинилися в критич­ному стані, поставало питання про існуван­ня українського народу.

Будь-яка спроба українського керівництва діяти без вказівок із Москви розцінюва­лася як націоналізм і нещадно каралася. Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест (1963-1972 рр.), який проявляв наполегливість у захисті ін­тересів республіки в певних сферах, зокрема у визначенні інвестицій в її економіку, у мовній і культурній сферах, був усунутий з посади за звинуваченням у ''м'якості" до українського націоналізму та потуранні економічному "місництву".

"... ви в центрі створили неймовірно непробивну центропробку. Нас у республіці так за­тиснуло, що ми й дихнути самі не в силі. Скажімо, десь треба перекинути греблю через річку - запитуй у Москви... Дітям потрібен піонерський палац - без Кремля ані кроку... Доводиться переобладнати якесь виробництво - знову тільки дозвіл згори. Ось до чого ми дожилися..." - з приватної розмови П.Щепеста з Л.Брежнєвим

Наступником П.Шелеста став В.Щербицький (1972-1989 рр.), вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, а не населення України.

З 1970 р. КДБ республіки очолив В. Федорчук, ініціатор особливо жорстких полі­тичних репресій. КДБ України мав репута­цію найбрутальнішого в СРСР.

Новим секретарем ЦК КПУ з питань ідео­логії став В. Маланчук, під кураторством якого в Україні було встановлено тоталь­ний ідеологічний контроль, розгорнулася шалена боротьба з "українським буржуаз­ним націоналізмом".

Спираючись на допомогу Маланчука та Федорчука, Щербицький здійснив "чистку" КПУ, виключивши з неї близько 37 тис. членів.

Партійно-державне керівництво Украї­ни взяло курс на зміцнення тоталітарної системи.

Узаконення безмежної влади кпрс

Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р., в яких говорилося про демо­кратизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям. Кон­ституція формально узаконила безмежну владу комуністичної партії, оголосивши її "ядром політичної системи суспільства".

Політичне життя в СРСР у цілому і в ре­спубліці зокрема дедалі більше набуває закритого характеру, наростає диктат. У самій партії посилюється прірва, що відділяє партійну верхівку від основної маси комуністів.

У цих умовах як протест проти антинародних дій партійно-державного апарату, проти обмеження національного життя в Україні набирає силу дисидентський рух.