Суспільний рух в Галичини в другій половині XIX ст.

Після втрати віри частиною галицької інтелігенції в добру волю австрійського уряду вона підпадає під вплив ідей російського професора М. Погодіна, які пропагував історик Д. Зубрицький. Основна ідея: злиття українців, білорусів та росіян в єдине політичне ціле під егідою Росії. Представників цього напрямку в Галичині стали називати “москвофілами”. Вони не визнавали існування окремого українського народу, виступали за “єдину російську народність від Карпат до Камчатки”.

Росія підтримувала їх діяльність не лише ідеологічно, а й матеріально. Москвофіли для Росії були “п'ятою колоною”. Значною підтримкою населення не користувались.

На початку 60-х рр. в Галичині зароджується ліберальний український національний рух – народовці. Він об'єднував середні шари населення: студентів, священиків, частину інтелігенції, яка не примкнула до москвофілів. Очолив народовців Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича). За їх участю у Львові виходила ціла низка українських газет – “Вечерниці”, “Мета”, “Нива” та інші. Саме завдяки зусиллям народовців стало можливим у 1868 р. заснування і діяльність “Просвіти”. З часом, зміцнівши, “Просвіта” стала займатися не тільки культурницькою діяльністю, а й розвитком кооперативного руху.

На рубежі 70-80-х рр. народовці включаються в політичне життя. У 1885 р. створюють свій політичний орган – Народну раду, яка висунула вимогу про автономію в межах Австро-Угорщини.

Також завдяки народовцям було створене Наукове Товариство ім. Шевченка – перший науковий заклад в обох українах. У 1894 р. М. Грушевський, переїхавши з Києва до Львова, зайняв посаду професора Львівського університету. Він і очолив Товариство, об'єднавши навколо нього майже всіх провідних західно і східноукраїнських вчених.

В середині 70-х рр. в Галичині з'явилась молода інтелігенція, яка з упередженням відносилась як до москвофілів, так і до народовців. Під впливом М. Драгоманова молодь захопилася ідеями соціалізму, пропагувала революційні методи боротьби. Так з'явилася радикальна течія в суспільно-політичному русі. В 70-80-х рр. радикали видавали часописи “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, вели пропагандистську роботу серед селян і робітників. Очолювали напрямок Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

Політизація національного руху

Наприкінці XIX ст. починають формуватися українські політичні партії.

Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, створена у Львові у 1890 р. І. Франком та М. Павликом.

У 1899 р. народовці на чолі з К. Левицьким утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєднались М. Грушевський та І. Франко.

У цьому ж році створюється Українська соціал-демократична партія, яка стояла на позиціях марксизму.



Таким чином, XIX ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська освіта і культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України.