Українці у загальноросійському визвольному русі

В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух (масонські ложі, декабристський рух, революційні демократи 60-х рр.).

 На 70-80-ті рр. припадає діяльність, так званих, революційних народників. Програма їх організації “Народна воля”, створеної у 1876 р. передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, народну власність на землю і фабрики. Основою нового суспільства повинна була стати селянська община.

Народники розгорнули широку пропаганду серед селянства (“ходіння в народ” 1874 р.), але народ не відгукнувся.

В Україні: гурток “Чайківців” (1872-1874 рр., Київ), “Київська комуна” (1873-1874 рр.), гуртки в Одесі, Чернігові та Полтаві.

У 80-ті рр. відбулася радикалізація народницького руху. Розкол у 1879 р.:

• поміркована течія (“Чорний переділ”, мирне вростання Росії в соціалізм);

• радикальна течія (“Народна воля”, зосереджується на політичному терорі. 1 березня 1881 р. народовольці вбивають імператора Олександра II)

У відповідь уряд посилив репресії і розгромив народницькі групи та гуртки, стративши їх керівників та активістів (Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов).

Соціал-демократичний рух базувався на марксистській ідеології. Саме марксизм в Росії користувався більшою популярністю, ніж на Заході. Перші українські пропагандисти – М. Зібер, С. Подолинський.

У 80-90-х рр. в Україні марксистські гуртки діяли в Одесі, Києві, Харкові. В основному їх діяльність зводилась до пропаганди та агітації.

На I з'їзді РСДРП у Мінську в 1898 р. із 9 делегатів 4 представляли соціал-демократів України.

На рубежі 70-80-х рр. на основі земської ліберальної опозиції сформувався ліберальний рух. Ліберали відстоювали ідею конституційної монархії та побудови економіки за законами вільного ринку, виступали проти революційних форм і методів боротьби, за пошук компромісу з царизмом. Опорою лібералів були земства. Ліберали видавали опозиційні газети, проводили з'їзди земських службовців, подавали петиції.

Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку їх єднала антисамодержавна направленість. Але, з другого, загальноросійські революційні організації відштовхували учасників українського визвольного руху нехтуванням інтересами українського народу.

Тема V: епоха революцій та державного відродження україни

(6 годин)

1. Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України на початку ХХ століття.

2. Україна на шляху до державного відродження.

3. Україна на шляху до утвердження радянської влади.

Мета: охарактеризувати становище України на поч.. 20 ст.; визначити, у чому проявилася національна трагедія українців у першій світовій війні; проаналізувати основні події української національно-демократичної революції; охарактеризувати етапи формування української державності в ході революції; зазначити причини поразки та історичне значення боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.

Обладнання: структурно-логічні схеми №21-25.

Ключові терміни та поняття: Акт злуки українських земель,більшовизм, Брестський мир, Генеральний секретаріат, Гетьманат, громадянська війна, Директорія, Західноукраїнська Народна Республіка, інтервенція, націоналізація, національно-визвольна революція, партія, універсал, Українська Народна Республіка, Центральна Рада.

Література: