Тема 2 світова валютна система

 

2.1. Світова валютна система: основні визначення.

2.2. Курси і крос-курси валют.

 

Міжнародна валютна система за своєю суттю є набо­ром правил і законів, які регулюють діяльність централь­них емісійних банків на зовнішніх валютних ринках.

Мета цих правил полягає в такому полегшенні про­цесів міжнародної торгівлі, щоб усі її учасники одержу­вали максимально можливу користь, що забезпечує ефек­тивність і процвітання економічних систем, які представляє міжнародна торгівля. У процесі реалізації цієї мети на практиці міжнародна валютна система має забезпечити стабільний фундамент для довгострокового планування міжнародних торговельних відносин і всебічно сприяти викорінюванню різного роду валютних обмежень і протек­ціоністських заходів з боку окремих країн та їх урядових органів.

Великий вплив на міжнародні торгові відносини справ­ляють провідні промислово розвинуті країни (особливо "сімка"), які виступають як партнери-суперники. В ос­танні десятиліття спостерігається активізація країн, що розвиваються, в цій сфері.

Нині лише небагато країн не використовують переваги міжнародного поділу праці, спеціалізації і кооперації. Зростаюча інтернаціоналізація виробництва примушує економічних суб'єктів (підприємства, банки, фізичних осіб та ін.) активно виходити на світовий ринок.

Принципи роботи економічного суб'єкта на зовнішньо­му ринку істотно відрізняються від принципів роботи на ринку внутрішньому. Саме тому при виході на міжнарод­ний ринок необхідно враховувати величезну кількість економічних і політичних обставин. Зокрема, на міжна­родному ринку підприємство стикається з великою кіль­кістю валют, необхідністю сплачувати за своїми зобов'я­заннями прийнятними платіжними засобами, оцінювати всілякі види ризиків, що виникають при здійсненні зовніш­ньоекономічної діяльності, а також дотримуватися вимог і рекомендацій міжнародних інститутів, конвенцій і дого­ворів.

2.1. Світова валютна система: основні поняття

Світова валютна система (СВС) є формою організації міжнародних грошових відносин, закріпленої міждержав­ними домовленостями, що історично склалася. СВС є су­купністю способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства. її виникнення і подальша еволюція відображають об'єктивний розвиток процесів інтернаціоналізації капіталу, що вимагають адек­ватних умов у міжнародній грошовій сфері.

Розрізняють національну, світову, регіональну валютні системи.

Історично спочатку виникли національні валютні сис­теми, закріплені національним законодавством з ураху­ванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні межі. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Національна валютна система нерозривно пов'язана зі світовою валютною системою. Світова валютна система склалася до середини XIX ст. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від сту­пеня відповідності її принципів структурі світового госпо­дарства, розстановці сил та інтересам провідних країн. У разі зміни цих умов виникає періодична криза світової валютної системи, яка завершується її крахом і створен­ням нової валютної системи (це видно на прикладі того, як систему "золотого стандарту" змінила Бреттон-Вудська валютна система і т. д.).

Хоча світова валютна система ставить глобальні світо-господарські цілі та має особливий механізм функціону­вання, вона тісно пов'язана з національними валютними системами.

Цей зв'язок здійснюється через національні банки, що обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, і вияв­ляється в міждержавному валютному регулюванні та ко­ординації валютної політики провідних країн. Взаємний зв'язок національних і світової валютної систем не озна­чає тотожності їх, оскільки вони мають різні завдання, умови функціонування і регулювання, вплив на економі­ку окремих країн і світове господарство. Зв'язок і відмін­ність національних і світової валютних систем виявляють­ся в їх елементах (табл. 2.1).

СВС включає кілька конструктивних елементів, серед яких можна назвати такі:

1)  світовий грошовий товар і міжнародна ліквідність;

2)  валютний курс;

3)  валютні ринки;

4)  міжнародні валютно-фінансові організації;

5)  міждержавні домовленості.

Валюта — це не новий вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередкують міжнародні торговельні та кредитні відносини. Та­ким чином, гроші, що використовуються в міжнародних економічних відносинах, стають валютою.

Розрізняють поняття "національна валюта" і "інозем­на валюта".

Під національною валютою розуміється встановлена законом грошова одиниця певної держави. Національна валюта — основа національної валютної системи. У міжна­родних розрахунках звичайно використовується іноземна валюта — грошова одиниця інших країн. До іноземної валюти відносять іноземні банкноти і монети, а також вимоги, виражені в іноземних валютах у вигляді банків­ських внесків, векселів і чеків. Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунках у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави (за винятком періодів силь­ної інфляції). Категорія "валюта" забезпечує зв'язок і взаємодію національного і світового господарств.

Таблиця 2.1. Основні елементи національної і світової валютних систем

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці
Умови конвертованості національної валюти	Умови взаємної конвертовано­сті валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валют­них курсів
Наявність або відсутність валютних обмежень, валютний контроль	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Національне регулювання міжнародної валютної ліквід­ності країни	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквід­ності
Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу	Уніфікація правил викори­стання міжнародних кредит­них засобів обігу
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Режим національного валют­ного ринку і ринку золота	Режим світових валютних ринків і ринків золота
Національні органи, які ре­гулюють валютні відносини країни та управляють ними	Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання

 

Крім того, важливим є поняття "резервна валюта", під якою розуміється іноземна валюта, в якій центральні бан­ки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземними інвестиціями. Резервна валю­та слугує базою визначення валютного паритету і валют­ного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн — учасниць світової валютної системи. В рамках Бреттон-Вудської валютної системи статус ре­зервної валюти було офіційно закріплено за доларом США і фунтом стерлінгів. У рамках Ямайської валютної систе­ми долар фактично зберігав статус резервної валюти як така на практиці використовуються марка ФРН і япон­ська єна.

Об'єктивними передумовами набуття статусу резервної валюти є: панівні позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, у золотовалютних резервах; розвинена мережа кредитно-банківських установ, зокре­ма за кордоном; організований і місткий ринок позико­вих капіталів; лібералізація валютних операцій, вільна оборотність валюти, що забезпечує попит на неї інших країн. Суб'єктивним чинником висунення національної валюти на роль резервної є активна зовнішня політика, зокрема валютна і кредитна. В інституційному аспекті необхідною умовою визнання національної валюти як резервної є її впровадження в міжнародний обіг через банки і міжнародні валютно-кредитні й фінансові органі­зації. Класифікацію валют представлено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Класифікація валют

Критерій	Види валют
1. За статусом валюти	Національна Іноземна Міжнародна Регіональна Євровалюта
2. За відношенням до валют­них запасів країни	Резервна Інші валюти
3. За режимом застосування	Вільно конвертована Частково конвертована (зов­нішньо конвертована, внут­рішньо конвертована) Неконвертована
4. За видами валютних операцій	Валюта ціни контракту Валюта платежу Валюта кредиту Валюта клірингу Валюта векселя
5. За відношенням до курсів інших валют	Сильна (тверда) Слабка(м'яка)
6. За матеріально-речовинною формою	Наявна Безготівкова
7. За принципом побудови	"Кошик" Звичайна

Валюти за ступенем конвертованості, тобто розміну на іноземні, проділяють:

— на вільно конвертовані валюти, що без обмежень об­мінюються на будь-які іноземні валюти;

— частково конвертовані валюти країн, де зберігають­ся валютні обмеження;

—  неконвертовані (замкнуті) валюти країн, де для ре­зидентів і нерезидентів введено заборону на обмін валют.

Окрім національних валют у міжнародних розрахунках використовуються міжнародні валютні одиниці — СДР і євро.

Спеціальні права запозичення (СДР, Special Drawing Rights) є безготівковими грошима у вигляді записів на спеціальному рахунку країни в МВФ. Вартість СДР роз­раховується на основі стандартного "кошика", що вклю­чає основні світові валюти.

У 1979 р. з'явилася ЕКЮ (European Currency Unit) — валютна одиниця Європейської валютної системи, що існу­вала у вигляді безготівкових записів на рахунках країн — учасниць ЄВС в Європейському валютному інституті Євро­пейського Союзу.

Умовна вартість євро і СДР обчислюється на базі серед­ньозваженої вартості та зміни курсу валют, що входять до валютного кошика. Дуже часто умовна вартість СДР і ЕКЮ обчислюється в доларах США. Щоденні котирування пуб­лікуються в основних фінансових газетах.

Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ) — здатність країни (або групи країн) забезпечувати своєчасне погашен­ня своїх міжнародних зобов'язань прийнятними для кре­дитора платіжними засобами. З погляду світового госпо­дарства міжнародна валютна ліквідність означає сукупність джерел фінансування і кредитування світового платіжно­го обігу і залежить від забезпеченості світової валютної системи міжнародними резервними активами, необхідни­ми для її нормального функціонування. МВЛ характери­зує стан зовнішньої платоспроможності окремих країн або регіонів (наприклад, Росії і нафтовидобувних країн). Ос­нову зовнішньої ліквідності утворюють золотовалютні резерви держави.

Світова валютна система

Структура МВЛ включає такі компоненти:

1)  офіційні валютні резерви країн;                            

2)  офіційні золоті резерви;

3)  резервну позицію в МВФ (право країни-члена авто­матично одержати безумовний кредит в іноземній валюті у межах 25 % від її квоти в МВФ);

4)  рахунки в СДР і євро.

Показником МВЛ звичайно є відношення офіційних золотовалютних резервів до суми річного товарного імпор­ту. Цінність цього показника обмежена, оскільки він не враховує всі майбутні платежі, зокрема, за послуги, за некомерційними, а також фінансовими операціями, по­в'язаними з міжнародним рухом капіталів і кредитів.

Міжнародна ліквідність виконує три функції, будучи засобом утворення ліквідних резервів, засобом міжнарод­них платежів (в основному для покриття дефіциту платіж­ного балансу) і засобом валютної інтервенції.

Основну частину МВЛ становлять офіційні золотова­лютні резерви, тобто запаси золота й іноземної валюти центрального банку і фінансових органів країни.

До золотовалютних резервів належать: запаси золота в стандартних зливках, а також високоліквідні іноземні містини у вільно конвертованій валюті (валютні резерви). Крім того, в золотовалютні резерви можуть бути вклю­чені дорогоцінні метали (платина і срібло).

Ліквідні позиції країни-боржника характеризуються таким показником, як золотовалютні резерви країни.

Власні резерви утворюють безумовну ліквідність. Нею центральні барки розпоряджаються без обмежень. Позикові ж ресурси складають умовну ліквідність. До них належать кредити іноземних центральних і приватних банків, а також МВФ. Використання позикових ресурсів пов'язане з виконанням певних вимог кредитора.

Валютний курс визначають як вартість грошової оди­ниці однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс необхідний для обміну валют при торгівлі товарами і послугами, русі капіталів і кредитів; для порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн; для періодичної пере­оцінки рахунків в іноземній валюті фірм, банків, урядів і фізичних осіб.

Валютні курси поділяють на два основні види: фіксо­вані й плаваючі.

Фіксований валютний курс коливається у вузьких рам­ках. Плаваючі валютні курси залежать від ринкового по­питу і пропозиції на валюту і можуть значно коливатися за величиною.

В основі фіксованого курсу лежить валютний паритет, тобто офіційно встановлене співвідношення грошових оди­ниць різних країн. За монометалізму — золотого або срібно­го — базою валютного курсу був монетний паритет: співвідно­шення грошових одиниць різних країн за їх металевим вмістом. Він збігався з поняттям валютного паритету.

За золотого монометалізму валютний курс спирався на золотий паритет — співвідношення валют за їхнім офі­ційним золотим вмістом — і стихійно коливався навколо нього в межах золотих точок. Класичний механізм золо­тих точок діяв за двох умов: вільна купівля-продаж золо­та і його необмежене вивезення. Межі коливань валютно­го курсу визначалися витратами, пов'язаними з тран­спортуванням золота за кордон, і фактично не перевищу­вали +/—1 % від паритету. Зі скасуванням золотого стан­дарту механізм золотих точок перестав діяти.

Світовий валютний (форексний) ринок включає окремі ринки, локалізовані в різних регіонах світу, центрах міжнародної торгівлі й валютно-фінансових операцій. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій, по­в'язаних із зовнішньоторговельними розрахунками, мігра­цією капіталу, туризмом, а також зі страхуванням валют­них ризиків і проведенням інтервенційних заходів.

З одного боку, валютний ринок — це особливий інституційний механізм, відносини щодо купівлі-продажу іно­земної валюти між банками, брокерами та іншими фінан­совими інститутами. З іншого, — валютний ринок обслуговує відносини між банками і клієнтами (як корпоратив­ними, так і урядовими, й індивідуальними). Таким чи­ном, учасниками валютного ринку є комерційні централь­ні банки, урядові одиниці, брокерські організації, фінансові інститути, промислово-торговельні фірми й фізичні особи, що здійснюють операції з валютою.

Максимальна вага в операціях із валютою належить потужним транснаціональним банкам, які широко засто­совують сучасні телекомунікації. Саме тому валютні рин­ки називають системою електронних, телефонних та ін­ших контактів між банками, пов'язаних зі здійсненням операцій в іноземній валюті.

Під міжнародним валютним ринком розуміється ланцюг тісно пов'язаних між собою системою кабельних і супутникових комунікацій регіональних валютних рин­ків. Між ними відбувається переливання коштів залежно від поточної інформації і прогнозів провідних учасників ринку щодо можливого становища окремих валют.

Основним наднаціональним валютно-фінансовим інсти­тутом, що забезпечує стабільність світової валютної си­стеми, є Міжнародний валютний фонд (МВФ). До його зав­дань входить протидія валютним обмеженням, створення багатонаціональної системи платежів за валютними опе­раціями та ін.

Крім того, до міжнародних валютно-фінансових орга­нізацій належить низка міжнародних інститутів, інвести­ційно-кредитна діяльність яких має одночасно й валют­ний характер. Серед них можна назвати Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Банк міжнарод­них розрахунків у Базелі, Європейський інвестиційний банк та ін.

Для здійснення ефективної міжнародної торгівлі й інве­стицій між країнами, впорядкування розрахунків і досяг­нення одноманітності в тлумаченні правил щодо прове­дення платежів, прийнято низку міждержавних домов­леностей, яких дотримується переважна частина держав світу. До них належать:

— "Уніфіковані правила щодо документарного акредитива";

— "Уніфіковані правила щодо документарного інкасо";

—  "Одноманітний вексельний закон";

—  "Одноманітний закон про чеки";

—  "Про банківські гарантії";                 :

—  Статут СВІФТ1, Статут ЧІПС та інші документи.