3.2. Валютне котирування і валютна позиція

Фіксація курсу національної грошової одиниці в іно­земній валюті в певний момент називається валютним котируванням. Котирування валют здійснюють дер­жавні й найбільші комерційні банки. При цьому курс національної грошової одиниці може визначатися у формі прямого котирування, коли за одиницю береться інозем­на валюта.

Може використовуватися зворотне (непряме) котиру­вання, коли за одиницю береться національна грошова одиниця і виражається в одиницях іноземної валюти, тоб­то це схема, зворотна прямому котируванню.

Непряме котирування використовується в основному у Великій Британії, де всі валюти прирівнюються до фунта стерлінгів. Використання непрямого котирування дає змогу зіставляти курс національної валюти з іноземними валютами на будь-якому валютному ринку. А поєднання прямого і непрямого котирувань робить можливим по­рівняння валютних курсів без додаткових розрахунків.

Для учасників валютних ринків валютний курс розпа­дається на курс покупця і курс продавця.

Курс покупця — це курс, за яким банк-резидент про­понує іноземну валюту за національну.

Курс продавця — це курс, за яким банк продає валю­ту. Банки продають іноземну валюту за національну до­рожче, ніж купують її, за курсом продавця.

Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею. Маржа покриває витрати банку і формує його прибуток від валютних операцій.

Визначення і реєстрація міжбанківського курсу на ос­нові послідовного зіставлення попиту і пропозиції за цією валютою називаються фіксингом.

Котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника операції, або співвідно­шення двох валют, що випливає з їхнього курсу щодо третьої, називається крос-курсом.

Регулярне здійснення валютних операцій припускає, що частина коштів банку витрачається на купівлю однієї валюти за одночасного продажу іншої. Відбувається зміна співвідношення вимог і зобов'язань банку за кожною іно­земною валютою, яке визначає його валютну позицію.

Валютна позиція вважається закритою, якщо кількість купленої за свій рахунок валюти дорівнює кількості про­даної, тобто вимоги і зобов'язання збігаються.

У разі незбігу вимог і зобов'язань банку за конкретною валютою валютна позиція вважається відкритою. У свою чергу, відкрита валютна позиція може бути: довгою, коли кількість купленої валюти більша за кількість проданої, тобто вимоги за купленою валютою перевищують зобов'я­заний  за проданою валютою; короткою — якщо продано валюти більше, ніж куплено, тобто зобов'язання за прода­ною валютою перевищують  за купленою валютою.

Відкрита валютна  позиція пов'язана для банку з ризи­ком втрат, якщо до моменту контроперації, тобто купівлі раніше проданої і продажу раніше купленої валюти, курс валют зміниться в несприятливому напрямі.

У такому разі банк одержить за контроперацією меншу суму валюти, ніж він раніше продав, або навпаки, повинен буде більше заплатити за еквівалент купленої валюти.

Припустимо, що на момент відкриття банку його ва­лютне управління мало закриту валютну позицію у всіх валютах. На дорученням клієнта банк повинен обміняти на сиро 101) 000 дол. США. Банк продає своєму клієнтові американські долари за ринковим курсом $ 1 = EUR 0,8. У результаті цієї операції у банку з'явилася відкрита ва­лютна позиція:

-$ 100 000;

+ EUR 80 000.

Валютна позиція в доларах США буде відкритою ко­роткою, оскільки зобов'язання за проданою валютою пе­ревищують вимоги за купленою; у євро — буде відкритою довгою, оскільки ситуація протилежна.

У цьому простому прикладі для закриття валютної позиції банк може вибрати різні стратегії. Наприклад, по-перше, він може відразу закрити позицію шляхом купівлі доларів за тим самим курсом, що і продав: EUR 0,8, тобто без ризику, але й не одержавши прибутку; по-друге, банк може спробувати купити долари дешевше, за курсом EUR 0,789. Так банк закриє свою валютну позицію, скупивши $ 100 000, продавши — EUR 78 900, одержавши прибу­ток у розмірі EUR 1100.

Можливість одержувати великі обсяги прибутку з'яв­ляється в періоди активної зміни курсу валюти. Врахову­ючи, що відкрита валютна позиція містить валютний ри­зик, банк постійно відстежує зміну валютної позиції і вибирає стратегію її закриття. Вибір стратегії усклад­нюється тим, що у валютну позицію входять і готівка, і строкові операції, що здійснюються у різний час за різни­ми курсами.

Одним зі способів оцінки результату закриття валют­ної позиції може бути перерахунок усіх сум довгих і ко­ротких позицій у національну валюту за поточними рин­ковими курсами, за якими можуть бути покриті операції з урахуванням термінів постачання валют за строковими операціями.

У певних країнах регулювання ліміту валютної позиції органи банківського нагляду використовують як складо­ву комплексу заходів з валютного регулювання.