5.Гуманістична педагогіка епохи Відродження (хіv-хvі ст.) і її характерні риси.

Під Відродженням умовно розуміють епоху культурного й ідеологічного розвитку ряду країн у Західній i Центральній Європі, яка охоплює історичний період XIV-XVI ст. і характеризується високим підйомом у науці, літературі, мистецтві. Європейське Відродження почалося в Італії у XIV ст., а звідти перейшло до Франції i в інші країни. Спочатку ця епоха усвідомлювалась як звільнення від впливу церкви та звернення поглядів доантичної культури. Звідси i назва: "Відродження", "Ренесанс".Характерною ознакою культури Відродження стають ідеї гуманізму, у зв’язку з якими формується новий погляд на світ i людину. Гуманізм витісняє середньовікову аскетичну доктрину,протиставивши теології світську науку, поставивши у центр уваги людину, яка в ідеалі повинна бути життєрадісною, сильною духом i тілом, яка має право на земну радість i щастя.Ідеї гуманізму проникають i в тогочасну педагогіку, яку ще називають гуманістичною педагогікою.Педагоги-гуманісти піддали різкій критиці всю середньовічну схоластичну систему виховання і навчання, протиставили їй таке виховання, що розвиває людину розумово і фізично, формує в неї високі моральні якості.Одним із головних завдань гуманісти вважали ознайомлення учнів з кращими творами латинських і грецьких авторів, з біблією й іншими джерелами в оригіналі, у неспотворених церквою формах.Важливою звучала вимога багатьох гуманістів здійснювати навчання у школах рідною мовою.Гуманісти по-новому ставили питання про освіту жінок, вважаючи, що вони мають право навчатися у школах різних типів.Гуманізм охоплює перш за все тогочасну педагогічну думку i не вносить кардинальних змін в освітньо-виховну практику. Він дістав своє вираження у поглядах та діяльності багатьох мислителів.

Щодо освітньо-виховної практики, то педагогіка гуманізму на ній мало відображалась.Школи залишались типово серед­ньовічними. Виключення складали лише окремі школи гуманістів. Продовжували розвиватись міські школи, в більшості яких навчання здійснювалось рідною мовою. Тут здобували початкову освіту діти ремісників i торговців. В цей же часвиникають школи для дівчат, як правило приватні, але були й державні. Епоха Відродження зробила великий крок вперед, але гума­нізм цієї епохи був обмеженим, буржуазно-аристократичним, об­слуговуючи ідеї обмеженого кола осіб – верхівки суспільства. Гу­маністи не виступали проти експлуатації селян, не захитали їх права на освіту, тому що вважали простих людей робочою силою країни, а культура залишалась доступною тільки заможному насе­ленню. Що стосується релігії, то вона і церква, як і раніше, про­довжували впливати на школу і виховання дітей.В школі повинен панувати дух доброзичливого ставлення до дітей, яким перебування тут повинно приносити радість. Необ­хідно так поставити викладання, щоб дітям було цікаво. Слід ви­користовувати ігри і розваги для виховання дітей. В справі вихо­вання будь-яке насильство шкідливе, не досягаючи мети, воно принижує дитину і прищеплює їй рабську психологію. Завдання освіти – допомогти учневі виробити власні переконання.Франсуа Рабле (1494-1553), великий французький письменник-гуманіст, один з найвидатніших представників педагогічної думки епохи Відродження. В своєму романі «Гаргантюа і Пантагрюель» він піддав критиці схоластичне навчання, показав його порожність і нікчемність. Виклав свою систему виховання, в якій показав навчання, засноване на вільному інтересі та активності дитини. Джерелом знань служать не тільки книги, а й вивчення природи шляхом безпосереднього спостереження, бесіди, які збуджують дитячу думку, а також широке знайомство з оточуючим життям. Ф. Рабле пропонує давати дітям універсальні знання (мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право, фізичне виховання). Важливою складовою частиною різнобічного виховання він вважав мистецтво.Еразм Роттердамський (1466-1536) також належить до педагогів-гуманістів.. Його головні роботи: памфлети «Християнський государ», «Скарга миру», «Похвала глупоті», «Грубі вчителі», «Домашні бесіди» та ін. У памфлеті «Похвала глупоті» Еразм Роттердамський змалював жахливу картину тогочасного життя народу, піддавши гострій критиці стан освіти, навчання, виховання дітей і молоді у багатьох країнах Європи. Він вимагав реформ, які б сприяли розвитку справжньої освіти і виховання. Е. Роттердамський піддавав нищівній критиці всі верстви феодального суспільства, гостро критикував священнослужителів, їх неуцтво і розбещеність.М.Монтень (1533-1592) М.Монтень виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не займається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприродне, розумне пояснення фактів. Вважав, що освіта повинна розвивати розум учнів, самостійність їх думок, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Саме основне, на думку М.Монтеня, прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а також до самого себе. Поряд з розвитком розуму найважливішим завданням, він вважав, є виховання високих моральних якостей дітей. Для того, щоб виконати це завдання, потрібне спілкування з оточуючим світом – зустрічі з різними людьми, подорожі в чужі країни.Учень повинен вчитися «у всякого, кого б він не зустрів – пастуха, каменяра, перехожого; треба використати все і взяти від кожного по його можливостях». Так писав М.Монтень у своєму знаменитому творі «Досліди». М.Монтень різко виступав проти християнської аскетичної етики, вимагав, щоб учням викладалась філософія, наповнена життєлюбством і оптимізмом.

7. Я.-А.Коменський про підготовку дітей до навчання в школі.

Коменський розробив періодизацію і систему шкільної осві­ти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди по 6 років у кожному. І для окремого періоду пропонується своя шко­ла: дитинство - від народження до б-ти років - материнська школа; отроцтво - від 6-ти до 12-ти років - школа рідної мови;юність - від 12-ти до 18-ти років - латинська школа чи гімназія;змужнілість - від 18-ти до 24-х років - академія чи університет.В системі Коменського першим ступенем навчання є мате­ринська школа - це сім'я, де протікає життя дитини від наро­дження до 6-ти років. Головним призначен¬ням цієї школи він вважав захист дитини від шкідливих впливів, а також створення твердої основи для всієї системи наступного навчання і виховання. Другим ступенем в системі освіти і виховання Коменського є школа рідної мови, котра, на його думку, повинна бути в кожній общині, кожному населеному пункті. Навчання на цьому етапі повинно проводитись рідною мовою, причому учитися повинні всі діти обох статей, незалежно від станів, віросповідань і націо¬нальності. Третім ступенем навчання, запропонованим Коменським, бу¬ла латинська школа чи гімназія. На його думку, це повинна бу¬ти всезагальна школа, де навчалися б юнаки незалежно від їх майнового і станового положення. Академія і подорож (18-24 р.) є останнім, вищим ступенем навчання в системі Коменського. Це вік змужнілості чи зрілості. В часи Коменського академія мала 3 традиційних факультети:богословський, юридичний і медичний. Загалом, в організації навчання у Я.Коменського досить чітко простежується принцип демократизму спільного навчання хлоп¬чиків і дівчаток (школа рідної мови), бідних і багатих. Йому та¬кож належить виділення у навчальному році чвертей, а також уроку, як основної навчальної форми.

8.Проблема морального виховання в педагогічній спадщині Я.А.Коменського. Значний крок уперед у розвитку уявлень про суть, мету, принципи й методи морального виховання та самовихован¬ня був зроблений рядом представників педагогічної думки. Визначне місце серед них посідає Я. А. Коменський (1592— 1670). Я. А. Коменський першим із педагогів обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Додержуючись традиції таких великих попередників Відродження, як Рабле і Монтень, він розглядав людину як автономну природ¬ну систему з властивими їй закономірностями. В дусі гуманістичних ідей Відродження Коменський про¬голошує природну рівність людей. Суспільство має бути за¬цікавленим у якомога повному розумовому й моральному розвитку своїх членів, що принесе йому незаперечну ко¬ристь. Оскільки цей розвиток філософ розглядав як відпо¬відний ідеалам добра й суспільної користі, особливу увагу він приділяв моральному вихованню. Насамперед це правила про прищеплення всіх без винятку чеснот юному поколінню: поміркованості, мужності, справедливості, щирості й витривалості в праці, чесності. Важливою умовою формування моральної особис¬тості Коменський вважав виховання у неї звички до праці. Окремо сформульовано правило, яке стосується значення особистого прикладу в моральному вихованні. Думка про перетворювальну роль виховання, демократизм і гу¬манізм громадянської позиції Я. А. Коменського продов¬жують викликати інтерес дослідників до його теоретичної спадщини. В історії філософської думки й педагогіч¬ній спадщині минулого є чимало цінних у методологічному значенні положень, суть яких визначила спрямованість і сучасних досліджень у галузі морального виховання.

8.Проблема морального виховання в педагогічній спадщині Я.А.Коменського. Значний крок уперед у розвитку уявлень про суть, мету, принципи й методи морального виховання та самовихован¬ня був зроблений рядом представників педагогічної думки. Визначне місце серед них посідає Я. А. Коменський (1592— 1670). Я. А. Коменський першим із педагогів обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Додержуючись традиції таких великих попередників Відродження, як Рабле і Монтень, він розглядав людину як автономну природ¬ну систему з властивими їй закономірностями. В дусі гуманістичних ідей Відродження Коменський про¬голошує природну рівність людей. Суспільство має бути за¬цікавленим у якомога повному розумовому й моральному розвитку своїх членів, що принесе йому незаперечну ко¬ристь. Оскільки цей розвиток філософ розглядав як відпо¬відний ідеалам добра й суспільної користі, особливу увагу він приділяв моральному вихованню. Насамперед це правила про прищеплення всіх без винятку чеснот юному поколінню: поміркованості, мужності, справедливості, щирості й витривалості в праці, чесності. Важливою умовою формування моральної особис¬тості Коменський вважав виховання у неї звички до праці. Окремо сформульовано правило, яке стосується значення особистого прикладу в моральному вихованні. Думка про перетворювальну роль виховання, демократизм і гу¬манізм громадянської позиції Я. А. Коменського продов¬жують викликати інтерес дослідників до його теоретичної спадщини. В історії філософської думки й педагогіч¬ній спадщині минулого є чимало цінних у методологічному значенні положень, суть яких визначила спрямованість і сучасних досліджень у галузі морального виховання.