52. Становлення і розвиток системи, суспільного дошкільного виховання на Україні в 20-ті роки.

1917-1920 рр. ХХ ст. ввійшли в історію як роки боротьби за відродження української державності. У цей період боротьби, протистояння і перемог уперше в історії суспільне дошкільне виховання було введене до загальної системи освіти, стало її початковою ланкою. Аналіз архівних джерел та відповідної літератури показав, що за часів Російської імперії не було створено цілісної системи дошкільного виховання, але зародились і почали розвиватися перші пагони організації дошкілля у вигляді приватних та народних дитячих садочків і дитячих майданчиків. Провідні українські педагоги С.Русова, Н.Лубенець, Я.Чепіга та інші почали реалізувати наміри національно налаштованої інтелігенції щодо створення дитячого садка на національному ґрунті, розв’язувати злободенні проблеми національного суспільного дошкільного виховання.

В період діяльності українських урядів набули також певного розвитку педагогіка гри Ф.Фребеля і дидактика М.Монтессорі. Але провідне місце посіла концепція С.Русової. Очолюючи відділи позашкільної освіти і дошкільного виховання УНР, вона втілювала національні підходи до дитячої гри, пройняті ідеями вільного розвитку, гуманністю, демократизмом.Проаналізувавши становлення радянського дошкільного виховання на початку 20-х років, можна окреслити такі основі тенденції розвитку в ньому дитячої гри: масове відкриття дитячих садків, ясел, захистків, дитячих майданчиків, дитячих клубів, дитячих містечок; відмова радянської влади від вітчизняних дореволюційних надбань у галузі дошкільництва і поступова відмова від зарубіжного досвіду; досить вільний і демократичний розвиток ідей і практики дитячої гри на основі педології та вільного виховання; залучення до справи дошкільного виховання пролетарської ідеології, класового підходу.В другій половині 1920-х років у галузі дошкільного виховання розпочинається новий період. Змінюються підходи до процесу загального виховання дітей, у тому числі й до ігрової діяльності, що стала розглядатися як складова класового ідейного виховання.

53. Ольга Дорошенко (педагог-науковець, професор, фахівець у галузі дошкільного виховання)поділяла кращі ідеї прогресивної педагогіки , зокрема принцип природовідповідності виховання та навчання дітей, необхідність враховувати закони розвитку дитини. У вихованні дітей – значну роль відводила іграм: організовані, вільні. В своїй книзі “Дитячий садок” авторка обгрунтовує використання  в дошкільному вихованні тих чи інших видів діяльності, виходячи  з особливостей дитячої натури. Так, однієї з важливих потреб організму дитини названо потребу в рухах, яка найкраще задовольняється в рухливих іграх. В книзі детальний опис методики проведення деяких організованих ігор, розкриті основні можливості кожної.Вона зробила великий внесок у розвиток дошкільного виховання у 20-ті роки ХХ століття, ми умовно поділяємо її здобутки за декількома напрямками. Це:

– обґрунтування принципів, форм, методів та прийомів виховання дітей дошкільного віку;

– участь у відкритті дитячих садків;

– організація підготовки педагогічних кадрів для роботи в

дошкільних закладах.

54.У 30 р.р. особлива увага приділялася організації дошкільних закладів на селі. Це були сезонні дитячі садки, ясла, майданчики. У методиці дошкільного виховання відбулися фундаментальні зміни: перехід від індивідуальної роботи з окремою дитиною до переорієнтації на дитячий колектив, як складову частину радянської системи виховання. Науково – методичний сектор держави та секція дошкільного виховання розробили і видавали великим тиражем методичні посібники для організаторів і лекторів  курсів з підготовки персоналу для закладів суспільного дошкільного виховання і для працівників дитячих садків (“ Дошкільне виховання у колгоспі ” виданий науково-методичним центом)  готування дошкільних працівників.

№55 А.С. Макаренко про виховання дитини в сім'ї  форми виховання дітей у сім'ї  У сучасній вітчизняній педагогічній літературі сімейне виховання розглядається як процес педагогічної взаємодії батьків та інших членів сім'ї з дітьми з метою створення необхідних соціальних та педагогічних умов для гармонійного розвитку особистості дитини, формування у нього життєво важливих якостей і властивостей особистості.  Сімейне виховання - це усвідомлені зусилля дорослих з вирощування дитини, які спрямовані на те, щоб молодші відповідали наявним у старших уявленням про те, якою має бути дитина, підліток, юнак чи дівчина. Одночасно сімейне виховання розглядається як складова частина щодо контрольованої соціалізації людини в сучасному цивілізованому суспільстві. Воно здійснюється в нерозривному зв'язку з іншими видами соціального виховання - шкільного і суспільного Визначальна роль сім'ї обумовлена ​​її глибоким впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя росте в ній людини. До того ж, сім'я для дитини є одночасно і середовищем проживання, та виховної середовищем. Соціальні педагоги вважають, що сім'я і дитина - дзеркальне відображення одне одного. У результаті, саме в сім'ї формуються ті якості, які більше ніде сформовані бути не можуть. Крім того, сім'я здійснює соціалізацію (пристосування до навколишнього спільності людей - соціуму) особистості, є концентрованим вираженням її зусиль по фізичному, моральному і трудовому вихованню, професійної орієнтації підростаючого покоління. Ось чому саме сім'я формує зміст суспільства: яка типова сім'я - таке й суспільство. Звідси випливає, що найважливішою соціальною функцією сім'ї є виховання громадянина, патріота, майбутнього сім'янина, законослухняного члена суспільства. Разом з тим, саме в сім'ї вирішуються й інші педагогічні завдання. Їх сукупність формує зміст сімейного виховання.  зобов'язана формувати фізично і психічно здорову, високоморальну, інтелектуально розвинену особистість, готову до майбутньої

Зміст виховання в сім'ї обумовлюється генеральною метою демократичного суспільства. Сім'я трудової, громадської і сімейного життя. Реалізація цього підходу російського суспільства до сімейного виховання припускає його здійснення з кількох відносно самостійним, але взаємозалежних напрямках. Їх зміст можна звести до наступних позиціях.  Морально-етичне виховання

Інтелектуальне виховання

Естетичне виховання

Фізичне виховання

Трудове виховання

Міжособистісне спілкування є одним з соціально-психологічних механізмів становлення особистості. Вже в грі він моделює життя дорослих з її правилами і нормами. У системі сімейних відносин головними виступають відносини між подружжям. Вони створюють сім'ю і визначають її обличчя. Від характеру і стану подружніх відносин залежить морально-емоційний клімат сім'ї, а, отже, її виховні можливості.  Головні методи і засоби виховання дітей в сім'ї в творах А.С. Макаренко  У сучасній практиці сімейного виховання досить виразно виділяється три стилі (виду) відносин: авторитарний, демократичний і попустительский.  Авторитарний стиль батьків у відносинах з дітьми характеризується строгістю, вимогливістю, безапеляційність. А. С. Макаренко виділяв два різновиди, які він називав авторитетом придушення і авторитетом відстані і чванства.

«Авторитет придушення» він вважав самим страшним і диким видом, Жорстокість і терор - ось основні риси такого ставлення батьків ( частіше батька) до дітей. Завжди тримати дітей в страху - такий головний принцип деспотичних відносин. Цей спосіб виховання неминуче дає безвольних, боязких, ледачих, забитих, «сльотавий», озлоблених, мстивих і, що нерідко, самодурство дітей.  «Авторитет відстані і чванства»  Контакти з дітьми в таких батьків - явище надзвичайно рідкісне: виховання вони доручили бабусям і дідусям. Батьки не хочуть впустити свій батьківський престиж, а отримують протилежне. Починається відчуження дитини, а разом з ним приходять непослух і важковиховуваних.  Ліберальний (попустительский) стиль передбачає всепрощенство, терпимість у стосунках з дітьми. Джерелом її є надмірна батьківська любов. Діти ростуть недисциплінованими, безвідповідальними. Суть його полягає в потуранні дитині, в гонитві за дитячою прихильністю шляхом прояви надмірної ласки, вседозволеності. У своєму прагненні завоювати дитини батьки не помічають, що виховують егоїста, людини лицемірного, розважливого, вміє підлаштовуватися до людей. Це соціально небезпечний спосіб відносин з дітьми.

Демократичний стиль характеризується гнучкістю. Батьки, мотивуючи свої вчинки і вимоги, прислухаються до думки дітей, поважають їх позицію, розвивають самостійність суджень. В результаті діти краще розуміють батьків, ростуть розумно слухняними, ініціативними, з розвиненим почуттям власної гідності. Методи виховання дітей у сім'ї - це шляхи (способи), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей.

Якихось особливих методів сімейного виховання не існує. Застосовуються загальні методи: переконання (пояснення, навіювання, рада); особистий приклад, заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання). У сімейному вихованні методи набувають особистісну спрямованість.

^№ 56 А.С. Макаренко вважав, що ігри - один з діючих засобів підготовки дітей і молоді до праці. Він показав значення ігор для виховання в учнів свідомої дисципліни, почуття відповідальності. В педагогічному досвіді А.С.Макаренка гра служила найважливішим засобом виховання підлітків у колективі і через колектив під керівництвом педагога.  На думку А.С.Макаренка, для дітей гра має те ж значення, що і трудова діяльність для дорослого. З віком дитини гра поступово переходить у роботу. Говорячи про те, що гра подібна з працею - "гарна гра схожа на гарну роботу, погана гра схожа на погану роботу", - А.С. Макаренко відзначав і головну відмінність гри від праці. "Робота є участь людини в суспільному виробництві, у створенні матеріальних, культурних, інакше кажучи, соціальних цінностей. Гра не переслідує такої мети, до суспільної мети вона не має прямого відношення, але має до неї відношення непряме: вона привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль, що необхідні для роботи".  "У грі виховується якість майбутнього працівника і громадянина", - говорив А.С. Макаренко. Найбільш корисними у виховному відношенні А.С.Макаренко вважав, ігри, що вимагають від дітей "робочого зусилля". Він засуджував як невтручання батьків і педагогів у гру дітей, так і зайву допомогу дитині в його іграх. Перебільшена опіка над дітьми в іграх веде до розвитку в граючих непевності у своїх силах, до прояву страху перед поразкою. А.С. Макаренко розрізняв три стадії в розвитку дитячої гри відповідно від віку (до 6 років, до 12 років і старше). Однак такий розподіл ігор за трьома стадіями варто вважати умовним. Нерідко, наприклад, діти 11-12 років грають в ігри, найпростіші по організації колективу, але з дуже складними правилами і змістом.