44. Політика уряду Української Народної Республіки в галузі освіти.

Центральної Рада, вживала заходів для створення українських шкіл, підготовки відповідних учительських кадрів, поступової українізації вищих навчальних закладів, організації вивчення рідної мови на етнічній території України і в прилеглих до неї губерніях, де компактно проживало українське населення, ліквідації неписьменності серед дорослих, формування національної інтелігенції тощо. З метою ефективнішого проведення культурно-освітньої роботи з ініціативи голови Центральної Ради Михайла Грушевського в квітні 1917 р. в Києві було проведено перший, а в серпні 1917 р. — другий Всеукраїнські учительські з'їзди, які виробили програму перебудови системи освіти в Україні. Нова школа мала стати демократичною і українізованою. У складі створеного Центральною Радою ще в серпні 1917 р. Генерального секретарства народної освіти був відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання. Суспільне дошкільне виховання фактично увійшло до державної системи освіти, що мало велике значення для його розвитку в подальші роки. Важливою історичною особою був Михайло Грушевський. Як президент УНР він проводив значні політичні і культурні реформи. Написав понад 200 праць з історії України, української літератури, статей про українську мову; зробив внесок у реорганізацію шкільної освіти; прислужився українському національному відродженню.

44. Політика уряду Української Народної Республіки в галузі освіти.

Крах царизму в Російській імперії у березні 1917 р. зумовив виникнення Української Народної Республіки на чолі з Центральною Радою. Проіснувавши до кінця квітня 1918 p., Центральна Рада здійснила низку заходів щодо розбудови нової школи. Уряд УНР склав концепцію національної освіти, в основу якої було покладено принципи: громадсько-державного характеру освіти; рівноправності усіх громадян на здобуття загальної освіти; навчання рідною мовою; запровадження самоврядування у школі; пріоритетний характер фінансування освіти; введення загального, безплатного, обов'язкового, світського початкового навчання.

Уряд гетьмана Скоропадського (березень — грудень 1918 р.) продовжував політику розвитку українського шкільництва, але орієнтація на широке самоврядування змінилася централізацією освітньої справи, заохоченням приватної ініціативи у заснуванні українських гімназій та інших середніх шкіл, тривали «українізація» школи та кількісне зростання різноманітних навчальних закладів.

У середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, було введено як обов'язкові предмети українську мову, історію та географію України, історію української літератури. Відкриваються нові вищі навчальні заклади (серед них Катеринославський університет у 1918 p.), започатковуються Українська Академія наук, Педагогічна академія, Національна бібліотека, низка великих видавництв.

Основним завданням системи освіти стає ліквідація неписьменності та малописьменності, яку було ліквідовано 1939 p., запроваджуються загальна початкова освіта, перехід до загальної семирічної освіти в місті й на селі, поступово розширюється мережа середніх шкіл у містах і районних центрах.

З 1934 р. встановлено єдину загальносоюзну систему освіти: початкова школа (1—4 класи), неповна середня школа (1—7 класи), середня школа (1—10 класи).

Єдину союзну державу СРСР, у складі якої була Українська республіка, було проголошено у 1922 p., але відмінності української системи народної освіти, які збереглися до 1930 р. (в Росії єдина трудова школа була дев'ятирічною, в Україні — семирічною; в Росії технікум був підготовчою ланкою до інституту, а в Україні інститут і технікум вважалися рівноправними вищими навчальними закладами тощо) свідчили про певну незалежність української освітньої політики.

У 1949 р. здійснено перехід до загальної обов'язкової семирічної освіти, з 1959 р. — до обов'язкової восьмирічної освіти, з 1964 р. середня школа стала десятирічною, а з 1972 р. здійснюється перехід до обов'язкової середньої освіти.

Панування тоталітарної більшовицької педагогіки спричинило великі втрати у національному шкільництві України. Окремі люди були лише гвинтиками у деіндивідуалізованій системі радянської школи. Основною метою виховання було формування комуністичного світогляду.