Зв’язок патології клітин з іншими науками

Патологія клітин нерозривно пов’язана з патологічною анатомією та є її складовою частиною, оскільки патологічна анатомія вивчає структурні (матеріальні) основи хвороби. Патологічна анатомія включає два великі розділи: загальну і спеціальну патологічну анатомію.

Загальна патологічна анатомія вивчає структурні та функціональні зміни, які виникають в клітинах і тканинах у хворому організмі під впливом хвороботворних агентів.

Таке вивчення служить як теорії медицини, так і клінічній практиці, тому патологічну анатомію та патологію клітини слід віднести до науково-прикладної спеціальності, об’єднаних у загальну патологію.

“Загальна патологія є галуззю знань, в якій концентрується все, що нагромаджено різними медичними науками і що може служити вивченню патологічних процесів у всій їх повноті”. – І.В.Давидовський (представник Московської школи патологоанатомів відомий своїми роботами з питань загальної та інфекційної патології, геронтології та бойової травми, саме за його ініціативою патологічну анатомію стали викладати за нозологічним принципом. Нозологія – вчення про хвороби та їх класифікацію).

Розуміння основ загальної патології неможливе без глибоких знань анатомії, гістології, фізіології, ембріології, біохімії, мікробіології, імунології, тощо. Загальна патологія синтезує і по-своєму інтерпретує факти, отримані цими дисциплінами, зіставляючи їх з даними клінічної практики.

Спеціальна патологічна анатомія вивчає прояви хвороби, що торкаються певних функціональних систем. Вона включає патологію серцево-судинної системи, патологію системи крові, патологію ендокринної системи, патологію системи травлення, патологію нервової системи.

Завдання патології клітин

Для того, щоб зрозуміти розвиток і сутність хвороби, в першу чергу, необхідно з’ясувати:

Етіологію (від гр. аitia - причина ) – це вчення про причини та умови виникнення і розвитку хвороби. Причинами хвороби є різні патогенні фактори, з них важливим є вплив зовнішнього середовища. Ці чинники можуть призводити до розвитку хвороби безпосередньо, або змінювати внутрішні властивості організму (хромосомні аберації, генні мутації), які, в свою чергу, будучи стійко закріпленими, можуть відігравати провідну роль у розвитку хвороби. Не менш важливе значення у розвитку захворювання відіграють захисні та компенсаторно-пристосувальні (адаптаційних) механізми.

Під впливом найрізноманітніших причин в організмі можуть розвиватися загальні і місцеві зміни, що включають порушення обмінних процесів, ультраструктурні, дистрофічні та некротичні зміни, порушення кровообігу, запалення, компенсаторно-пристосувальні процеси, порушення тканинного росту (пухлини).

Поряд зі структурними змінами, постійно виникають біохімічні і фізіологічні (функціональні), які об’єднуються загальним поняттям – патогенез. Термін патогенез означає вчення про загальні закономірності розвитку та механізми виникнення, перебігу та наслідків хвороби.

Кожна хвороба є стражданням всього організму, незалежно від поширення пошкодження органів і тканин, однак взаємовідносини місцевих і загальних проявів хвороби можуть бути різними. Для отримання правильних свідчень про хворобу необхідно особливо ретельно вивчати місцеві органні ураження, які в основному виявляються найбільш яскраво. Морфологічне вивчення патологічного процесу в динаміці від початку його виникнення до завершення позначається терміном морфогенез.

У більшості випадків недуга закінчується одужанням, цей процес називається саногенезом.

Однак, поряд з цим, хвороба може прийняти хронічний перебіг або закінчитися смертю. Динаміку клінічних, біохімічних і морфологічних змін в процесі вмирання позначають терміном танатогенез (гр. thanatos –смерть)

З філософської точки зору смерть можна розглядати як мить життя, яка зупинилася в розвитку.

Предметом вивчення патології клітин є смерть, зумовлена хворобою, яка настає відносно поволі, минаючи ряд етапів.

Прийнято вважати, що смерть є станом, який викликаний припиненням діяльності життєво важливих органів – ЦНС, серця, легень та нирок.

За причинами смерть поділяється на природну (фізіологічна), насильну і смерть від хвороб.

Процес вмирання не миттєвий, він складається з кількох етапів: преагонія, агонія, клінічна і біологічна смерть. Ці етапи називають термінальними станами.

Смерть організму – це поступово перебігаючий процес, який починається в одному місці і поширюється після цього на весь організм. Провідна роль у цьому процесі належить гіпоксії, тому органи, найбільш чутливі до неї (наприклад, головний мозок) гинуть першими.

У клініці настання смерті визначається з припиненням кровообігу і дихання. Але припинення роботи цих органів свідчить не про смерть, а лише про те, що вона настає, і макроорганізм в цілому знаходиться у стадії вмирання. Цей стан позначений як клінічна смерть.

Поряд з цим можливе раптове, протягом декількох хвилин і навіть менше хвилини, настання смерті, але все ж при достатньо виражених клініко-морфологічних проявах хвороби. В цьому випадку використовують термін нагла (раптова) смерть. Однак, можливе також несподіване настання смерті на тлі видимого клінічного благополуччя і мінімальних або навіть відсутніх морфологічних проявів хвороби. Такий стан зустрічається у дітей грудного віку і його позначають терміном синдром раптової смерті.

Смерть як біологічне поняття (біологічна смерть) є вираженням незворотного припинення життєдіяльності організму. З настанням смерті людина перетворюється в мертве тіло, труп (cadaver).

З юридичної точки зору в більшості країн організм вважається мертвим, коли настає повне і незворотне припинення діяльності мозку. Але при цьому велика кількість клітин і тканин в юридично мертвому організмі залишаються життєздатними протягом деякого часу після смерті. Якщо організм підпадає під вплив гіпотермії, при якій різко знижується потреба в кисні, процес загибелі клітин і тканин може бути значно затриманий. Ці органи і тканини складають головне джерело для трансплантації.

Останнім часом велика увага приділяється вивченню мінливості хвороб (патоморфозу) і хворобам - патологія терапії, які виникають у зв’язку з діяльністю лікаря (ятрогеніям), які в останні десятиріччя збільшуються.

Ятрогенії (гр. iatros - лікар), тобто захворювання та ускладнення, які пов’язані з лікарськими маніпуляціями (медикаментозне лікування, інвазивні методи діагностики, оперативні втручання), досить різноманітні, і в їх основі нерідко лежить помилка лікаря.