Парасимпатична нервова система

Парасимпатична нервова система (systema nervorum parasympathicum (JNA)) – частина вегетативної нервової системи, представлена центральним і периферичним відділами.

До центрального відділу відноситься додаткове, верхнє і нижнє слиновидільні ядра і дорсальне ядро блукаючого нерва в головному мозку, а також крижові парасимпатичні ядра (ядро Онуфровича) в спинному мозку на рівні II-IV крижових сегментів.

Отже, у парасимпатичному відділі прегангліонарні волокна йдуть від стовбура головного мозку («черепний компонент») і від нижніх, крижових сегментів спинного мозку. Вони утворюють, зокрема, дуже важливий нервовий стовбур, так званий блукаючий нерв, чисельні гілки якого здійснюють всю парасимпатичну іннервацію серця, легенів і кишкового тракту. Блукаючий нерв передає також сенсорну інформацію від цих органів назад в центральну нервову систему. Прегангліонарні парасимпатичні аксони дуже довгі, оскільки їх ганглії, як правило, розташовуються поблизу або усередині тих тканин, які вони іннервують. Тоді як постгангліонарні парасимпатичні волокна короткі.

Таким чином, парасимпатична частина вегетативної нервової системи складається з центральної і периферичної частин, зв'язаних прегангліонарними волокнами. Центри лежать в різних ділянках головного і спинного мозку, а периферичні вузли – в порожнинах черепа, грудей, живота і тазу.

Закінчення волокон парасимпатичної системи використовують медіатор ацетилхолін через М-холінорецептори. Реакція відповідних клітин-мішеней на ацетилхолін нечутлива до дії нікотину або кураре. Замість цього ацетилхолинові рецептори активуються мускарином і блокуються атропіном.

Переважання парасимпатичної активності створює умови для «відпочинку і відновлення» організму. У своєму крайньому прояві загальний характер парасимпатичної активації нагадує той стан спокою, який настає після ситної їжі. Підвищений приплив крові до травного тракту прискорює просування їжі через кишечник і підсилює секрецію травних ферментів. Частота і сила серцевих скорочень знижуються, зіниці звужуються, просвіт дихальних трактів зменшується, а утворення слизу в них зростає. Сечовий міхур стискується. Узяті разом, ці зміни повертають організм в той помірний стан, який передував реакції типа «боротьби або втечі».

Порівняльна характеристика відділів вегетативної нервової системи

Симпатична система з її надзвичайно довгими постгангліонарними волокнами сильно відрізняється від парасимпатичної, в якій, навпаки, довші прегангліонарні волокна, а ганглії розташовані поблизу або усередині органів мішеней. Багато внутрішніх органів, таких, як легені, серце, слинні залози, сечовий міхур, гонади (статеві залози), отримують іннервацію від обох відділів вегетативної системи (мають, як говорять «подвійну іннервацію»). Інші тканини і органи, наприклад артерії м'язів, отримують лише симпатичну іннервацію. В цілому можна сказати, що два відділи працюють поперемінно: залежно від діяльності організму і від команд вищих вегетативних центрів домінує то один, то інший з них.

Ця характеристика, проте, не зовсім вірна. Обидві системи постійно знаходяться в стані тієї або іншої міри активності. Той факт, що такі органи-мішені, як серце або радужна оболонка ока, можуть реагувати на імпульси, що йдуть від обох відділів, просто відображає їх взаємодоповнюючу роль. Наприклад, коли Ви сильно сердитесь, у Вас піднімається кров'яний тиск, який збуджує відповідні рецептори, розташовані в сонних артеріях. Ці сигнали сприймає інтегруючий центр серцево-судинної системи, що знаходиться в нижній частині стовбура мозку і відомий під назвою ядра одиночного тракту. Збудження цього центру активує прегангліонарні парасимпатичні волокна блукаючого нерва, що викликає зменшення частоти і сили серцевих скорочень. Одночасно під впливом того ж координуючого судинного центру відбувається пригнічення симпатичної активності, що протидієпідвищенню кров'яного тиску.

Наскільки істотне функціонування кожного з відділів для адаптивних реакцій? Як це не дивно, не лише тварини, але і люди можуть переносити майже повне виключення симпатичної нервової системи без видимих поганих наслідків. Таке виключення рекомендується при деяких формах стійкої гіпертонії.

А ось без парасимпатичної нервової системи обійтися не так-то просто. Люди, що перенесли подібну операцію в лікарні та опинилися поза нею, дуже погано адаптуються до довкілля. Вони не можуть регулювати температуру тіла при дії жари або холоду; при крововтраті у них порушується регуляція кров'яного тиску, а при будь-якому інтенсивному м'язовому навантаженні швидко розвивається стомлення.