Експлікаційна модальність психології навчання. Практикум з психології навчання. Концептуально-прикладні дескриптори психології навчання.

Когнітивні теорії навчання. Гуманістичний підхід до навчання.

План:

1. Концептуальні погляди Е. Маха, В. Келлера та К. Левіна в парадигмі навчання.

Експлікація законів перцепції М. Вертгеймера. Теорія навчання відкриття та

метод чистого відкриття Д. Брунера. Ключові концепти навчання відкриття.

Пізній конструктивізм 1990-х рр. Практичний дискурс даних концепцій.

2. Теорія обробки інформації. Концептуально-прикладні дескриптори моделі

обробки інформації. Практичне використання теорії обробки інформації.

3. Гуманістичний підхід до навчання. Три типи гуманістичного навчання.

1. Концептуальні погляди Е. Маха, В. Келлера та К. Левіна в парадигмі навчання. Експлікація законів перцепції М. Вертгеймера. Теорія навчання відкриття та метод чистого відкриття Д. Брунера. Ключові концепти навчання відкриття. Пізній конструктивізм 1990-х рр. Практичний дискурс даних концепцій.

Загальний дискурс. Теорії когнітивного навчання роблять акцент на мисленні учнів, а не на їх поведінці або стосунках. Когнітивні теорії навчання пояснюють процес навчання на основі внутрішніх розумових процесів, за допомогою яких люди прагнуть усвідомити смисл оточуючого світу. Когнітивісти, на відміну від біхевіористів, вважають, що ці непомітні для очей пізнавальні процеси можуть підлягати науковому вивченню і розглядають навчання як реорганізацію сприйняття. Сприйняття (перцепція) – це значення, яке ми надаємо інформації, яку отримуємо від оточуючого нас світу. Реорганізація перцепції дозволяє учню вибрати ясне уявлення про предмет. Когнітивні теорії більше уваги приділяють розуму ніж нервовій системі, інсайту більше, ніж зв’язкам між стимулом та реакцією, розумінню більше ніж поведінці. Когнітивісти розглядають учнів як свідомих, перцептуючих мислителів, здатних зрозуміти значення світу. Цей фундаментальний принцип навчання полягає в основі всіх когнітивних теорій.

Історична довідка. Когнітивні теорії засновані на гештальт-психології; вона з’явилася в Германії на початку 1900-х років, а до Америки дійшла у 1920-х роках. Гештальт переводиться як конфігурація або зразок, ця ідея означає людський досвід цілком. Коротко звернемося до провідних теорій в області когнітивного навчання: Ернста Маха, Макса Вертгеймера, Вольфганга Келлера та Курта Левіна. Розглянемо концепцію Джерома Брунера, який більше ніж будь-хто подолав господство біхевіоризму в педагогічній психології.

Вільгельм Вундт. Біхевіористи запозичили уявлення В.Вундта про «основний елемент» людського досвіду, але не прийняли його використання інтроспекції в якості методології. Гештальт-пситхологи виступили проти вундівської ідеї «основного елементу», вважаючи, що В. Вундт, пробуючи змоделювати прецизійну таблицю «елементів психології», уводить психологію від вивчення людського досвіду в цілому. Повнота досвіду втрачається коли ми зосереджуємося тільки на дрібних його складових. (Напр., біхевіористська точка зору, згідно гештальтистам, подібна вивченню окремих нот музикальної композиції, а не композиції цілком). Таким чином, ідеї В. Вундта породили дві зовсім різні точки зору: біхевіористи звернули увагу на «основний елемент», а гештальтисти – на більш інтроспективний підхід у вивченні невидимих процесів людського мислення.

Ернст Мах. І В. Вундт, і Д. Уотсон хотіли перетворити психологію в достовірну наукову дисципліну; вчені вважали, що цього можна досягнути, якщо використовувати методи, схожі з методами інших наук, напр., фізики. Тому вони робили акцент на основних елементах психології і спостерігали за зовнішньою поведінкою. Е. Мах (1838-1916) нейтралізував подібний хід думок; психологія – це не фізика. Люди перцептують оточуючий світ; зв’язок між подіями, виникає в свідомості людей, і не завжди відповідає фізичній реальності, яку вони спостерігають. Тобто, гештальтисти вважають, що людське пізнання не можна пояснити виключно механічними зв’язками. Людське пізнання засноване на інтеракції (взаємодії) між світом і нашим сприйняттям світу.

Макс Вертгеймер (1880- 1943) – родоначальник гештальт психології. Праця М. Вертгеймера була заснована на вивченні сприйняття руху фрагментів в дитячому калейдоскопі. Цей рух можливо було проаналізувати, вивчаючі тільки всі фрагменти в сукупності, а не кожний фрагмент в окремості. Вчений використав дефініцію «гештальт» для визначення уявлення «цілого, що складається із частин». М.Вертгеймер вважав, що безкорисно розглядати дрібні фрагменти навчання або сприйняття, саме ціле надає смисл частинам.

Основні ідеї М.Вертгеймера: «ціле більше, ніж сума окремих складових»; «людський розум надає форму світу; розум – це не просто система, яка пов’язує, а це система, що перетворює».

М.Вертгеймер та його послідовники сформулювали шість законів перцепції, які пояснюють, яким чином ми надаємо значення інформації, що отримуємо з оточуючого світу. Ці закони складають основу гештальт-психології.