Режими підкріплення

Перманентне (неперервне) підкріплення. При неперервному підкріпленні підкріплюючий стимул використовується при кожному випадку поведінки; це найбільш ефективний режим для навчання нової поведінки (напр., сумісне вирішення проблеми крок за кроком, після кожного кроку задавати питання і коли дана правильна відповідь, вона підкріплюється похвалою).

Дискретне (перервне) підкріплення. Підкріплюючий стимул використовується періодично; цей підхід ефективний при підтримці вже вивченої поведінки, чи при її укріпленні. Дискретне підкріплення може бути засновано на часовому інтервалі або співвідношенні реакцій, періодичність може бути постійною або варіативною.

Режим підкріплення з постійним інтервалом. Такий режим предполагає фіксований проміжок часу між підкріпленнями, забезпечує швидкий початок навчання, призводить до зростання діяльності, хоча така поведінка менш стійка і учні працюють тільки безпосередньо перед підкріпленням (напр., кожну п’ятницю вчитель влаштовує опитування, тоді учні готуються тільки по четвергам; або кожний семестр студенти здають іспити і готуються до іспитів в останні ночі), короткі та часті опитування більш ефективні ніж великі та рідкі іспити.

Режим підкріплення з варіативним інтервалом. Підкріплюючі стимули використовуються через довільний проміжок часу (напр., неочікувані перевірки, неочікуванні опитування учнів). Так як таке підкріплення непредсказуєме, учні менше розслабляються, така поведінка більш стійка, і напрацьовані реакції зберігаються набагато довше.

Режим підкріплення з постійним співвідношенням. Підкріплення проводиться після певної кількості реакцій (напр., якщо учні правильно вирішують три задачі їм дозволяється робити домашнє завдання, за кожні 10 листів перекладу тексту студенти отримують один додатковий бал). Робота продовжується поки отримується підкріплення, потім відбувається згасання поведінки.

Режим підкріплення з варіативним співвідношенням. Таке підкріплення предполагає довільну кількість реакцій між підкріпленнями. Такий режим ефективен для досягнення стійких результатів, створює максимальну ступінь стійкості реакції, поведінка виробляється швидко та надовго (напр., найбільш розповсюджений приклад підкріплення з варіативним співвідношенням – це ігрові автомати, люди кидають жетони в апарат та дергають за ричав знову та знову, періодично з автомату випадає декілька жетонів, люди сидять біля автоматів поки не кінчаться гроші; на занятті підкріплення з варіативним співвідношенням відбувається, коли учням іноді задають питання).

Режим випадкового підкріплення. Підкріплення відбувається незалежно від поведінки, при такому режимі можуть встановлюватися помилкові зв’язки між результатами та поведінкою (напр., помилкові асоціації – вірування в чорних кішок, плювання через плече, щасливі рубашки тощо).

Технічні дефініції другого порядку

Згасання – припинення реакції в результаті відсутності підкріплення (деякі учні погано поводять себе, щоб привернути увагу вчителя, якщо це демонстративна поведінка, вчителі повинні просто проігнорувати їх поведінку, а не підкріплювати її своєю увагою, щоб з часом вона припинилася. Але проігнорувати погану поведінку вадко, особливо коли вона заважає всьому класу, і якщо викладач іноді робить зауваження порушнику порядку, тоді він використовує підкріплення з варіативним співвідношенням, яке сприяє максимальній стійкості поведінки, замість того, щоб ліквідувати погану поведінку викладач укріплює її).

Генералізація стимулів відбувається, коли суб’єкт однаково реагує на схожі стимули, але не ідентичні (напр., пацюки натреновані реагувати на дзвоник одного тону, будуть реагувати і на дзвоник іншого тону). Диференціація стимулів відбувається, коли суб’єкти по-різному реагують на схожі але не ідентичні стимули.

Антецедент – стимул який передує поведінці (напр., викладачі не можуть чекати, коли учні випадково знайдуть правильний тип поведінки, щоб потім підкріпити її, вони можуть створити стимул, який заохочує відповідну поведінку, яка потім може бути підкріплена). В результаті основний зв'язок типу Р – С розширюється і перетворюється в зв'язок А – Р – С; антецедент призводить до реакції, яка потім підкріплюється стимулом.

Існує два типи антецедентів – це сигнал та підказка.

Сигнал – це знак, який транслює, що поведінка повлечет за собою підкріплення або покарання. Сигнал здійснюється за рахунок стимула-антецедента, безпосередньо перед практичною поведінкою. При відсутності сигналів учні роблять помилки, і це призводить до фрустрації, а за допомогою відповідних сигналів учні можуть відповідати правильно та отримати підкріплення – це призводить до задоволення (напр., вчитель задає наводящі питання, що допомагають учням правильно вирішити задачу, наводящі питання вміщають сигнали правильного рішення).

Підказка – це інформація, що допомагає учням правильно відреагувати на сигнали.

Способи заохочення правильної поведінки учнів:

Похвала вчителя. Визнаючи правильність поведінки учнів, вчитель ефективно підкріплює подібну поведінку, але дуже часто вчителі просто роздають нічого незначущі компліменти, це не допомагає змінити поведінку. При похвалі вчителю слід фокусуватися на тому: Чи іскрєння ця похвала? Чи відбувається вона одразу після поведінки? Чи відноситься вона до конкретного типу поведінки? Чи хвалить вчитель випадкові відповіді, заохочуючи таким чином оригінальне мислення? Чи відповідає похвала рівню виконавчості? Чи хвалить вчитель кращі відповіді або кращих учнів?

Принцип Премака. Девід Премак запропонував, що ефективна стратегія мотивації предполагає використання того, чого хочуть учні, щоб побудити їх робити те чого хоче вчитель. (Принцип Премака іноді називають «правилом бабусі», тому, що бабусі зазвичай говорять: «З’їж супчик (те, чого хоче бабуся), тоді отримаєш солодке (те, чого хоче дитина)»; напр., в педагогічній практиці: дозволити учням тихенько розмовляти при виконанні індивідуального завдання; звільнити учнів від домашнього завдання, якщо вони успішно виконали контрольну).