ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………..………..……. 3

Розділ 1 . Судовий прецедент загально-теоретична характеристика………..….………………………………………..………6

1. Поняття та ознаки судового прецедента……………………………………. 6

2. Структура та види судового прецедента………………….……………….... 8

3. Співвідношення закону і прецеденту……………..……………………….. 12

Розділ 2. судовий прецедент як джерело права в правовій системі різних народів……………………………………..………….. 16

2.1 Становлення та розвиток судового прецедента в англо-саксонській правовій сім’ї ………………………………………………………………………………...16

2.2 Становлення судового прецедента в романо-германській правовій системі….………………………………………………………………….…….…23

2.3 Судовий прецедент у праві ЄС………………………………………….….. 28

Розділ 3. застосування юридичного прецеденту в україні ……………………………………………………………………………………....33

1. Місце судового прецеденту в системі джерел права України…...………...33

3.2 Фактори, що стримують розвиток судового прецеденту у праві України …38

Висновок………………………………………………….……………………40

Список використаних джерел………………………..…………….. 43

ВСТУП

Актуальністю даної роботи є судовий прецедент в системі джерел права, оскільки правові системи сучасних країн не існують ізольовано, а перебувають у тісних зв'язках між собою. Відбувається їх взаємопроникнення, запозичення кращих надбань. В останні десятиліття спостерігається тенденція поширення у країнах романо-германського типу правової системи, де пануюче становище займає закон, правового прецедента, який є основним джерелом права в англо-американських державах. В оточенні науковців-юристів все активніше ведеться дискусія про необхідність законодавчого закріплення правового прецедента в Україні. Багато сучасних вчених і практиків в окремих судових рішеннях знаходять риси нормативності. Але, перш ніж офіційно визнати прецедент як джерело права необхідно з'ясувати особливості його функціонування в англо-американських країнах. Існує, однак, і протилежна позиція, що вважає недоцільним і неможливим сприйняття ідеї судового прецеденту на даному етапі розвитку української правової системи, погоджуючись разом з тим із неминучим зростанням значення прецедентних проявів у правовій системі України.

Об’єктом дослідження даної роботи є один з видів юридичного прецеденту, а саме судовий прецедент як одна з форм права.

Предметом дослідження даної роботи є теорії, концепції, доктрини, ідеї, погляди, присвячені дослідженню правового прецедента як самостійного джерела права; міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України і зарубіжних країн, матеріали судової практики.

Метою даної роботи є визначення поняття, місце та роль правового прецедента як самостійного джерела права, а також виявлення проблем застосування юридичного прецеденту як форми права.

Досягнення поставленої мети дослідження передбачає виконання таких дослідницьких завдань:

• визначити поняття, ознаки юридичного прецеденту, охарактеризувати його види та структуру;

• дослідити генезис юридичного прецеденту як в англо-саксонській правовій сім’ї;

• дослідити розвиток судового прецеденту у романо-германській правовій системі;

• визначити місце та значення прецеденту в праві ЄС;

• визначити місце прецеденту серед джерел права України, охарактеризувати особливості його застосування;

Стан наукової розробки проблеми. Теоретичною основою дослідження стали наукові доробки багатьох відомих вчених щодо генезису прецедентного права. Вивченням вказаного питання займалися провідні українські та російські вчені, зокрема: Богдановська І.Ю., Гук Ï.A., Гураленко H.A., Демченко T.B., Дрішлюк A.I., Загайнова C.K., Maлишев Б., Mapченкo M.M., Cелівaнoв A.O., Орий M.I., Третьяков Д.M., Харитонов Є.О., Химчук H.I., Хорошковська Д.Ю., Шевчук C.B. та інші.

Окрему групу становлять роботи вітчизняних і зарубіжних авторів по судовому прецеденті, системі судової влади, які допомогли у процесі дослідження здійснити аналіз та показати умови виникнення, розвитку та встановлення судового прецеденту як джерела права не тільки в країнах загального права, але і в країнах романо-германської правової сім'ї. Це Т.В. Апарова, А. Барак, У. Батлер, Ж. Бержель, І.Ю. Богдановська, П. Бромхед, Л. Вільдгабер, Ф. Газье, Р. Давид, Е. Дженкс, О.А. Жидков, К. Жоффрей-Спинози, X. Кетц, Р. Крос, А.К. Романів, Р. Уолкер, Р. Фабр, К. Цвайгерт. Роль судового прецеденту як джерела права та механізму забезпечення єдності судової практики так чи інше розглядалась у роботах Р. Гери, А. Дрішлюка, Д. Кирилюка, Р. Куйбіди, Т. Лесюка, Л. Луць, Б. Малишева, Б. Пошви, С. Шевчука.

Методологічну базу дослідження складає діалектичний метод пізнання, загальнонаукові засоби (аналіз, синтез, індукція, дедукція), системний аналіз.

Апробація роботи. Основні положення та результати роботи були представлені на міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний вимір держави і права», у статті «Судовий прецедент у праві ЄС: наукові дискусії», науковий керівник к. і. н., доцент І. М. Лубко.

Структура курсової роботи зумовлена метою, завданнями та характером дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають 8 підрозділів, і списку використаних джерел, що містить 29 найменувань. Загальний обсяг курсової роботи складає 45 сторінок.

Розділ 1. Судовий прецедент загально-теоретична характеристика

1. Поняття та ознаки судового прецедента

Одним із спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, що засвідчує їх загальнообов'язковість є правовий (юридичний) прецедент.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент — це рішення компетентного органу держави, якому надається фор­мальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ [10, 25].

Для правового прецедента характерні наступні ознаки: юридичний прецедент є волевиявленням правозастосовного органу, що має право формулювати юридичні норми; він містить норму або принцип права; має письмову юридичну зовнішню форму виразу; виникає за наявності прогалин у нормативно-правовому регулюванні; застосовується при розгляді аналогічних справ і поширює свою дію тільки на них; має обов'язковий характер, що забезпечується державою.

Правовий прецедент як джерело права є характерним для країн англо-саксонської правової сім’ї, а саме: Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Північна Ірландія [9, 216].

Розрізняють правові прецеденти, залежно від змісту прецеденту їх поділяють на креативні прецеденти — ті, які створюють нову норму права, заповнюючи певні прогалини у ньому, та інтерпретаційні, тобто ті, які тлумачать зміст існуючих норм права, а залежно від органу, що постановив рішення, розрізняють судовий або адміністративний прецедент.

Правовий прецедент складається з трьох складових : встановлення конкретних обставин справи; правові принципи, які застосовуються при її розгляді і вирішенні ; висновок у справі.

Правовий прецедент має одну особливість: не всі рішення мають обов’язковий характер, а лише частина ratio decidendi (сутність рішення), що на практиці виражається як сформульоване судом правило. Воно містить правові принципи, які застосовуються для вирішення правових питань відповідно до конкретних обставин справи.

Одним із двох видів юридичного прецеденту виділяють судовий прецедент.

Судовий прецедент — це рішення суду в конкретній справі, що підказує іншим суддям, яке рішення слід прийняти при вирішенні аналогічних справ у майбутньому [19, 142].

На думку кандидата юридичних наук Пархоменко Наталії Миколаївни , судовому прецеденту характерні такі ознаки , як :

• динамічність, тобто можливість при прийнятті рішення найповніше врахувати особливі й конкретні обставини справи та врахувати попередній судовий досвід;

• гнучкість як можливість судді обирати відповідний прецедент та відхиляти той, що не відповідає суттєвим обставинам справи;

• потреба високого рівня професіоналізму суддів, що виявляється у знаходженні відповідного прецеденту;

• формальна визначеність та можливість реалізації забезпечується регулярною публікацією в офіційних засобах масової інформації;

• можливість вільного тлумачення справи суддею та її вирішення відповідно до суб'єктивного розуміння ним норми.

На думку інших науковців, судовий прецедент знаходиться в постійному розвитку, але зберігає три постійні риси:

• повага до окремо взятого рішення одного з вищих судів;

• рішення такого суду є переконливим прецедентом для судів, що знаходяться вище в ієрархії;

• окреме рішення розглядається завжди як обов’язковий прецедент для нижчого суду[15 ,48].

Судовий прецедент ґрунтується на принципі stare decisis («стояти на вирішеному»), який походить від латинського виразу «stare decisis et non quieta movere», що означає «триматися прецедентів і не порушувати вже установленого».

Згідно з цим принципом суди не можуть переглядати прецеденти за своїм розсудом. Принципу «стояти на вирішеному» необхідно дотримуватись навіть у тих випадках, коли існують достатньо переконливі аргументи, що за інших обставин дозволили б не робити цього (наприклад, той чи інший прецедент є несправедливим або помилковим). Судді дотримуються принципу stare decisis не так під загрозою санкцій (звільнення з посади), як з метою, щоб судова практика досягла високого ступеня єдності. Це необхідно для того, щоб не порушувався принцип справедливості, який вимагає однакового ставлення до всіх людей в однакових ситуаціях. Слушною є думка, що тільки за наявності принципу stare decisis на основі судових рішень можна досягти тієї необхідної сталості та впевненості, які нерозривно пов’язані з самим поняттям права.

Зміст принципу stare decisis розкривають дві суттєві вимоги — підкореності та переконливості, на яких і ґрунтуються судові рішення. Ці вимоги, виходячи з їх загального характеру, також часто іменують принципами [19, 143].

Принцип підкореності означає, що суд повинен дотримуватись правила, встановленого під час розгляду попередньої справи.

Найбільш відомими та вагомими прецедентами у США можуть слугувати: «Марбері проти Медісона»  (1803) , який розповсюдив компетенцію Верховного Суду США на судовий контроль; «Роупер проти Сіммонса» (2005) ,цим рішенням, Верховний суд США заборонив застосування смертної кари як міри покарання до осіб, які не досягли 18 років на момент вчинення злочину; «Гідеон проти Уейнрайт» (1963) - будь-яка людина, обвинувачена у серйозному правопорушенні, має право найняти адвоката. Держава повинна надати йому адвоката, якщо у обвинуваченого немає можливості найняти його приватним чином; «Вашингтон проти Глюксберга» (1997) - Закон штату Вашингтон, що забороняє надання допомоги у самогубстві, не суперечить Конституції, та інші.