1.3. Військове виховання у збройних формуваннях першої половини хх століття.

У ХХ століття український народ вступив без власної держави і війська, розділений між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською. В останній українці мали порівняно більше прав і можливостей для національного розвитку. Тому не дивно, що західноукраїнські землі стали осередком виникнення перших у ХХ ст. національних військових формувань і, відповідно, нових концепцій військового виховання. Ще з самого початку століття засновували спортивні товариства “Січ” і “Сокіл”.

Назва “Січ” мала засвідчувати спадкоємність від славетного Запоріжжя, продовження козацьких традицій. Ідеологічною основою січового руху стала мазепинська ідея – ідея створення незалежної соборної України. Хоча за самостійницький дух “Січ” зазнавала переслідувань з боку влади, кількість її осередків невпинно зростала. У грудні 1912 р. у Львові створився Український Січовий Союз на чолі з К.Трильовським.

Ідея створення української військової організації зародилася восени 1911 р. у середовищі таємних гуртків учнів середніх шкіл. Члени цих організацій займалися самоосвітою з української літератури, історії, культури – всього того, що не могло викладатися в імперських навчальних закладах. Ініціатором виступив студент філософського факультету Львівського університету І.Чмола. Кілька школярів і студентів утворили таємний військовий гурток “Пласт”, завданням якого було військове виховання і вишкіл української молоді для майбутньої збройної боротьби за самостійність України. Хоча “Пласт” проіснував лише до осені 1912 р., його діяльність мала велике значення як спроба вперше залучити молодь до військової справи. 15 грудня 1912 р., збори “Українського Студентського Союзу” ухвалили почати військове навчання серед молоді, а 16 грудня Міжпартійний комітет подав на затвердження статут “Українського Стрілецького Товариства”. Одночасно Український Січовий Союз домагався затвердження статуту “Товариства Українських Стрільців”. Коли ж обидва статути було відхилено австрійською владою, в кінці 1912 р. К.Трильовський за сприяння намісника Галичини почав домагатися затвердження статуту суто військового товариства. Слід зазначити, що такі товариства (Стжелєц, Звйонзек Стжелєцкі) вже заснували поляки за допомогою австрійської влади. Зрештою 18 березня 1913 р. таке товариство під назвою “Січові Стрільці” на чолі з В.Старосольським було засновано у Львові. 25 січня 1914 р. було створено товариство “Січові Стрільці II” на чолі з Р.Дашкевичем. Окрім того восени 1913 р. у Львові створив “Стрілецькій курінь” при спортивному товаристві “Сокіл” .[3]

Програма діяльності цих товариств передбачала такі основні напрями роботи:

1. Ідеологічний – виховання молоді під гаслом боротьби за самостійну соборну Україну, формування мотивів боротьби за її незалежність. З цією метою з 1913 р. видавав журнал “Відгуки”.

2. Військовий – всебічна підготовка молоді до військової справи, зокрема, вивчення статутів, тренування з виконання військових вправ, вивчення матеріальної частини стрілецької зброї, стрільби та ін.

Виходили перші військові підручники українською мовою – “Правильник піхотинця” і “Польова служба”, розробляла українська військова термінологія.

Основою військового виховання були традиції Запорізької Січі. Членів товариств виховували в дусі патріотизму, відчуття єдності українського народу, готовності жертвувати особистими інтересами заради справи.