1. Основоположники українського народного дитинознавства в персоналіях

Народне дитинознавство належить до українознавчих галузей. Водночас українознавство виступає її методологічною базою,що інтегрує всі науки Про Україну й українство. За визначенням П.Кононенка, українознавство як цілісна наукова система об'єднує в собі концентри: Україна—етнос; Україна—природа, екологія; Україна—мова, художня словесність; Україна—історія; Україна—нація; Україна—держава; Україна—культура: матеріальна й духовна; освіта, мистецтво, література, філософія, релігія, економіка, право, наука, військо; Україна у міжнародних відносинах; Україна—ментальність. Доля. Історична місія.

Як справедливо відзначає автор, українознавство на всіх етапах розвитку було органічною формою людино-, націє- та державотворення. Оскільки українознавство є формою пізнання і виховання, воно має бути складовою частиною всіх ланок формування характерів (ідеалів, світогляду) та освіти. Тому методологічною основою української етнопедагогіки стали наукові положення фундаментальних праць таких видатних українознавців, як В.Антонович, Ф.Вовк, М.Грушевський, В.Вернадський, П.Житецький, О.Потебня, І.Крип'якевич, А.Кримський, С.Єфремов, Д.Багалій, І.Огієнко, І.Багряний, Д.Яворницький, котрі навідріз відкидають трактування про «реконструкцію людини», «нову історичну спільність людей — радянський народ», «дві рідні мови», «неминуче злиття націй і мов» тощо.

Надійним гарантом розквіту національної педагогічної культури є, як ми вже згадували, власна незалежна держава. Без здійснення національної державницької ідеї немає ані прав нації, ані прав людини на рідній землі. Тому й особлива місія нової генерації українських учених полягає у формуванні нової світоглядної парадигми, яка охоплювала б усі аспекти буття сучасної людини.

Як зазначає М.Г.Стельмахович, у систему методологічних засад української етнопедагогіки неодмінно входять філософсько-світоглядні позиції видатних вітчизняних педагогів, зокрема, С.Духновича, А.Волошина, К.Ушинського, І.Бартошевського, Б.Грінченка, Г.Ващенка, Х.Алчевської, С.Шакарушки, Ю.Дзеровича, Б.Заклинського, Ю. Федьковича, С.Русової, С.Сірополка, П.Лубенця, І.Бажанського. Зорієнтовані на пошанівок материнської мови й рідної культури, посилене вивчення своєї батьківщини, власного родоводу, плекання душі, тіла й розуму, забезпечення національної освіти й виховання, активної участі в розбудові й захисті самостійної Української держави, народну педагогіку як вічне й невичерпне джерело педагогічної науки й навчальної виховної практики. Сюди тісно прилягають основоположні твердження етнопсихології, зокрема, про українську душу, прикмети психіки, національний характер, менталітет, вікові й статеві ознаки, націоналізацію особистості українця.

Варто згадати видатних істориків, філософів, етнологів, педагогів, психологів,фольклористів, письменників які заклали свій неоціненний скарб в українське народне дитинознавство.

4. Народне дитинознавство в системі українознавчих галузей знань

Народне дитинознавство включає традиційно сформовані погляди щодо вікового розвитку дітей і виступає як невід'ємна складова духовної культури нашого народу, як органічний компонент української родинної етнопедагогіки, в якій кожен вік людини має своє обличчя, своє призначення: дітей — пестять, молодих - навчають, виводять у люди, до старих звертаються за порадою. У центрі уваги українського дитинознавства - питання дітності української родини, традиційні родинні звичаї та обряди, анліз дитячої мови, народна характеристика дитини; значення колискових пісень, дитячого фольклору; народна охорона дитинства та материнства, місце та статус дитини у сім'ї, обов'язки дітей, взаємини, побут, дозвілля тощо.

Етнографія дитинства є об”єднуючою наукою разом з тим є джерелом українознавчих знань про дітей, є формою пізнання і виховання, вона є складовою частиною українського народознавства.