Бісер у німеччині і чехії
Багато країн помітили величезний творчий і комерційний потенціал маленьких райдужних бусинок і намагалися прищепити культуру створення бісеру в себе. Серед таких країн однією з перших була Німеччина. Ще в останні роки існування курфюрстшества (від німецького «кур» – вибір, обрання й «фюрст» – князь. Спосіб правління у Священній Римській імперії, її західній частині. Курфюрсти – найвищі князі – обирали Імператора. Одним з курфюрстів був король Чехії) у німецькому місті Кельні згадуються майстри вихідці з Венеції, які робили намиста; у Нюренберзі на початку XVII століття, теж згадується один майстер, зайнятий виготовленням бісеру. Поодинокі, випадкові ремісники бували, звичайно, і в інших містах, але виробництво протягом довгого часу залишалося зовсім незначним. Наприкінці XVII століття починається фабричне виготовлення бісеру й намиста в області Фіхтель-Гебірге, де виготовляли масивні, переважно важкі сорти. Експорт ішов головним чином у Росію, Азію й Африку; між іншим, тут робили спеціально для Занзибара так звані «Puaben-Ei-perlen» – намиста з голубине яйце. На початку ХVIII століття виникають бісерна справа й вироблення легкого дутого намиста в Тюрінгії. На порозі ХХ століття цей промисел перетворився на виробництво ялинкових прикрас зі скла. Скляне виробництво здавна існувало й у Богемії (теперішня Чехія). На відміну від округлого венеціанського бісеру, богемський здебільшого був коротко нарізаним, гранованим. Зверху або зсередини його покривали кольоровими емалями, які надавали бісеру блиск. У другій половині XIX сторіччя богемський бісер починають виробляти машинним способом, він стає більш дешевим, ніж венеціанський, користується великим попитом і проникає в усі частини світу, насичуючи ринки бісерним товаром. Але й Богемії не судилося стати єдиною володаркою всесвітнього бісерного ринку, якою колись була Венеція.
Бісер у африці , америці, океанії
Якщо ми кинемо оком на країни позаєвропейські, то знайдемо бісерні роботи й у тубільців Америки, і Африки, і Океанії. Вшановували бісер і народи майя, і ацтеки, і інки. Племена Дакота, Сіу, Виннебаго й інші американські індіанці дотепер обробляють усяке парадне вбрання бісерною вишивкою. Їхній орнамент – або геометричний, або дужестилізовані рослинні мотиви; та завжди в чудовому барвистому поєднанні. Окремої розповіді гідні бісерні досягнення народів Азії: Китаю, Індії, Японії... В Африці, у спекотливій зоні, де майже немає одягу, наприклад, у Камеруні, племена Замбезі й Зулу прикрашають бісером священне й обрядове начиння: магічні посудини знахарів і лікарів, головні убори для танців, чарівні жезли, фантастичні трони на слонячих ногах... У часи рабовласництва в Африці можна було за кілька низок бісеру купити раба. Дуже цікаві й гарні за тонами бісерні роботи остров'ян Тихого Океану. Витвори рукодільниці з островів Борнео, Суматри й Філіппін стали прикрасою багатьох європейських колекцій. Усі їхні роботи зроблені з великого привізного бісеру, Венеціанського або Богемського. Однак у цих країнах до бісеру підходили зовсім з іншим почуттям, ніж у Європі. Тут бісероплетіння – заняття скоріше духовне, повне безкорисливості, тому що бісерна вишивка найчастіше призначалася вищим духам або богам. Тому в цих простих роботах збереглося куди більше чистоти й величі, ніж у самих вигадливих шедеврах Італії, Франції, Німеччини й інших європейських країн.