Права та обов’язки молодих спеціалістів

Молоді спеціалісти мають право на:

                     працевлаштування відповідно до посвідчень про направлення на роботу на посади (за професіями), обумовлені в цільових договорах (угодах),  а також  на отримання відповідних компенсацій, визначених законодавством;

                     усі види соціального захисту, передбачені колективним договором підприємства (з дня укладення трудового договору);

                     звільнення за власним бажанням за наявності поважних причин, передбачених статтею 38 КЗпП України (звичайно, якщо вони підкріплені відповідними документами), а також у разі хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за трудовим договором, порушення роботодавцем колективного або трудового договору.

 

Звернути увагу При звільненні у зв’язку з порушенням роботодавцем колективного чи трудового договору молодому спеціалістові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

 

Молоді спеціалісти зобов’язані:

                     відпрацювати у замовника (тобто за місцем призначення) не менше трьох років (п.6 Положення про сприяння в працевлаштуванні; п.8 Порядку працевлаштування випускників);

                     у певних випадках відшкодувати в установленому порядку до державного бюджету вартість навчання (молоді спеціалісти, які навчались відповідно до державного замовлення);

                     компенсувати замовникові всі витрати у разі неприбуття за посвідченням про направлення на роботу до замовника або відмови без поважної причини припустити до роботи відповідно до умов цільового договору (угоди), а також у разі звільнення;

-                      з ініціативи роботодавця за пунктами 3,4,7,8 статті 40 КЗпП (у цьому випадку звільнення є одним із видів дисциплінарного стягнення);

-                      за власним бажанням – якщо відсутні поважні причини.

 

Відповідно до статті 43 Закону України „Про освіту” від 23 травня 1991 року №1060-ХХІ та статті 25 Закону України „Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року №2984-ІІІ до вищих навчальних закладів належать: -          І рівень акредитації – технікуми, училища, інші прирівняні до них, вищі навчальні заклади; -          ІІ рівень акредитації – коледжі, інші, прирівняні до них, вищі навчальні заклади; -          ІІІ – IV рівні акредитації – інститути, консерваторії, академії, універтитети (залежно від рівня акредитації)

 

ПСРС №4 Тема: Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Функції та повноваження правління Фонду

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон) правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків: • спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів;  щорічно, а також у разі потреби заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність; • створює  на  паритетних  засадах  для  вирішення  найбільш важливих  завдань  Фонду  постійні  та  тимчасові комісії з питань профілактики нещасних  випадків,  виконання  бюджету,  призначення пенсій тощо; • щорічно готує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо  галузевих  тарифів  внесків  на  соціальне  страхування  від нещасних випадків; • визначає кадрову політику; • призначає директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та його заступників; • затверджує:  • статут Фонду соціального страхування від нещасних випадків, зміни до нього;  • регламент роботи правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків;  • річні бюджети  Фонду  та  звіти  про  їх  виконання,  порядок використання коштів бюджету та коштів резерву Фонду;  • Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків; (Абзац п'ятий пункту 7 частини сьомої статті 17 із змінами) • структуру органів  Фонду,  граничну чисельність працівників, схеми  їх  посадових   окладів, видатки   на адміністративно-господарські  витрати  Фонду  (за  погодженням  із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сфері  фінансів,  праці  та  соціальної  політики); • річні програми робіт та звіти про їх виконання;  • Положення  про  службу  страхових  експертів  з охорони  праці, профілактики  нещасних  випадків  на  виробництві  і  професійних захворювань( v0024583-01 );  • Положення про порядок використання коштів лікувально-профілактичними, навчальними та іншими закладами, які надають  Фонду  соціальні  послуги,  та  контроль  за  їх цільовим використанням;  • Положення  про навчально-інформаційні  центри • Порядок  призначення,  перерахування  та проведення страхових виплат, нормативні  документи,  що регламентують внутрішню діяльність Фонду;  • розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду; • створює резерв коштів для забезпечення  виконання  завдань страхування  від  нещасного випадку,  передбачених статтею 1 Закону; • виконує  інші  функції, передбачені  статутом  Фонду соціального страхування від нещасних випадків; • готує подання щорічних звітів про діяльність Фонду. ПСРС №5 Тема: Вибір та застосування засобів індивідуального захисту. Знаки безпеки і захисту здоров’я медичних працівників Загальнi питання 1. Цей Технiчний регламент встановлює вимоги до знакiв безпеки i захисту здоров’я працiвникiв на робочих мiсцях. 2. Дiя цього Технiчного регламенту поширюється на знаки безпеки i захисту здоров’я працiвникiв, якими за допомогою графiчних символiв, кольорiв, свiтлових або звукових сигналiв, словесних або сигналiв, поданих за допомогою рук, встановлюється заборона щодо вчинення небезпечних дiй або дiй, що можуть спричинити небезпеку, або дається вказiвка щодо здiйснення заходiв безпеки i/або захисту здоров’я, або попередження про наявнiсть ризику чи небезпеки, або зобов’язують до виконання певних дiй для забезпечення безпеки i/або захисту здоров’я працiвникiв на робочому мiсцi. 3. Дiя цього Технiчного регламенту не поширюється на знаки, що: використовуються у сферi регулювання автодорожнього, залiзничного, внутрiшнього водного, морського i повiтряного транспорту; пов’язанi з введенням в обiг небезпечних речовин, сумiшей, виробiв i устатковання; використовуються аварiйно-рятувальними пiдроздiлами пiд час проведення ними аварiйно-рятувальних робiт у зонах надзвичайних ситуацiй. 4. Знаки, що застосовуються на автошляхах, залiзничному, внутрiшньому водному, морському i повiтряному транспортi, використовуються також незалежно вiд вимог цього Технiчного регламенту на шляхах у межах територiї суб’єктiв господарювання. 5. Суб’єкти господарювання, що провадять господарську дiяльнiсть, за винятком суб’єктiв господарювання, що провадять види дiяльностi, зазначенi у пунктi 3 цього Технiчного регламенту, повиннi дотримуватися вимог цього Технiчного регламенту. 6. Суб’єкт господарювання повинен забезпечити: встановлення визначених цим Технiчним регламентом знакiв безпеки i/або захисту здоров’я працiвникiв, якщо немає можливостi усунути або обмежити небезпеку шляхом застосування засобiв колективного захисту або вжиття заходiв до органiзацiї працi, запровадження безпечних технологiчних процесiв i методiв роботи; навчання найманих працiвникiв щодо змiсту знакiв безпеки i захисту здоров’я на робочому мiсцi. 7. Термiни у цьому Технiчному регламентi вживаються у такому значеннi: графiчний символ — комбiнацiя геометричної форми, кольору i малюнка або пiктограми; звуковий сигнал — умовний звуковий сигнал, який вiдтворюється i поширюється за допомогою спецiального пристрою без застосування людського або синтезованого голосу; знаки безпеки i захисту здоров’я працiвникiв (далi — знаки безпеки) — знаки, якими за допомогою графiчних символiв, кольорiв, свiтлових або звукових сигналiв, словесних або сигналiв, поданих за допомогою рук, встановлюється заборона щодо вчинення небезпечних дiй або дiй, що можуть спричинити небезпеку, або дається вказiвка щодо здiйснення заходiв безпеки i/або захисту здоров’я працiвникiв на робочому мiсцi; знаки заборони — знаки, що забороняють виконання певних дiй; зобов’язувальнi знаки — знаки, що зобов’язують до виконання певних дiй; iнформацiйнi знаки — знаки, що дають iнформацiю, додаткову до тiєї, яку мiстять знаки заборони, попереджувальнi знаки (знаки першої допомоги, рятувальнi або пожежної допомоги); колiр безпеки — колiр для позначення безпеки; малюнок або пiктограма — графiчний символ, який означає певну ситуацiю або зобов’язує до вчинення певних дiй; попереджувальнi знаки — знаки, що попереджають про наявнiсть ризику або небезпеки; рятувальнi знаки — знаки, що вказують напрямок до шляхiв евакуацiї i/або аварiйного виходу, пункту (засобiв) першої допомоги чи рятувальних засобiв; свiтловий сигнал — умовний сигнал, що вiдтворюється за допомогою пристрою, виготовленого з прозорого свiтлопроникного матерiалу, iз внутрiшнiм або зовнiшнiм джерелом свiтла, яке освiтлює поверхню такого пристрою; сигнал, поданий за допомогою рук — рухи руками i долонями для передачi повiдомлення, розпорядження, вказiвок працiвникам пiд час виконання ними робiт, пов’язаних з ризиком або небезпекою; словесний сигнал — словесна вказiвка у визначенiй формi, яка подається iз застосуванням людського голосу або за допомогою технiчного засобу, що передає людський чи синтезований голос. Загальнi вимоги щодо застосування знакiв безпеки 8. Мiсця та примiщення, в яких зберiгаються небезпечнi речовини або сумiшi, позначаються вiдповiдними знаками безпеки згiдно з додатками 1 i 2 до цього Технiчного регламенту. 9. З урахуванням можливостi взаємозамiнюваностi та комбiнування iз свiтловими i/або звуковими чи словесними сигналами встановлюються знаки безпеки, що сповiщають про наявнiсть небезпеки, i сигнали, що сповiщають про необхiднiсть виконання певних дiй, наприклад евакуацiї людей. 10. Керування дiями працiвникiв, що протягом обмеженого часу проводять роботи, пов’язанi з ризиком або небезпекою, здiйснюється шляхом застосування сигналiв, поданих за допомогою рук, i/або словесних сигналiв. 11. У разi коли змiст знакiв збiгається, допускається довiльний вибiр знака суб’єктом господарювання мiж сигналом, поданим за допомогою рук, звуковим i/або словесним сигналом. 12. Рiзнi види знакiв можуть застосовуватися одночасно, а саме: свiтловий сигнал iз звуковим або словесним; сигнал, поданий за допомогою рук, iз словесним. 13. Застосування кольору на знаках безпеки здiйснюється згiдно з додатком 3. 14. На змiст знака не повиннi впливати iншi знаки або джерела свiтла чи звуку, якi впливають на видимiсть або сприйняття сигналу. З метою уникнення такого впливу немає потреби у: застосовуваннi великої кiлькостi знакiв у безпосереднiй близькостi один до одного; одночасному застосовуваннi двох свiтлових сигналiв, подiбних один до одного; встановленнi свiтлового сигналу поблизу iншого подiбного до нього джерела; застосовуваннi двох звукових сигналiв одночасно; використаннi звукових сигналiв у разi перевищення рiвня навколишнього шуму. 15. Засоби сигналiзацiї про небезпеку необхiдно регулярно оглядати, перевiряти, очищувати, ремонтувати i за необхiдностi замiнювати новими. 16. Кiлькiсть i спосiб розмiщення засобiв сигналiзацiї про небезпеку повиннi вiдповiдати масштабовi ризикiв або небезпек, а також розмiрам перешкоди або небезпечного мiсця, на яких вони використовуються. 17. Знаки безпеки, що потребують джерела енергiї, повиннi мати аварiйне джерело на випадок виникнення перебоїв в енергопостачаннi або несправностей основного джерела енергiї, крiм випадкiв, коли це не створює небезпеку. 18. У разi коли свiтловi i/або звуковi сигнали вимагають негайно почати вчинення певних дiй, вони тривають з початку дiї сигнала до повного завершення таких дiй. Свiтловi i/або звуковi сигнали пiсля завершення дiї повиннi бути негайно приведенi у стан готовностi. 19. Необхiдно перевiряти технiчний стан та ефективнiсть функцiонування пристроїв для подачi свiтлових i/або звукових сигналiв перед уведенням їх в експлуатацiю, а також пiсля багаторазового використання. 20. У разi коли зоровi або слуховi можливостi окремих працiвникiв обмеженi внаслiдок застосування засобiв iндивiдуального захисту або наявностi перешкоди, необхiдно вживати додаткових заходiв для компенсацiї таких обмежень. 21. Знаки безпеки, що застосовуються для ємностей i трубопроводiв, повиннi вiдповiдати вимогам пунктiв 30–34 цього Технiчного регламенту. 22. Знаки безпеки слiд встановлювати з урахуванням кута зору людини з вiдповiдного положення, а також можливостi виникнення перешкод для видимих знакiв на легкодоступному, достатньо освiтленому мiсцi або поблизу входу в зону небезпеки, або у безпосереднiй близькостi до джерела небезпеки чи об’єкта, який позначається знаком безпеки.

ПСРС №6

Тема: Основні методи та критерії санітарно-гігієнічої оцінки умов виробничого середовища

Принципи класифікації умов праці

З гігієнічних критеріїв, умови праці поділяються на виборах 4 класу оптимальні, допустимі, шкідливі і небезпечні

Оптимальні умови праці (1 клас) – такі умови, у яких зберігається здоров'я працюючих, і створюються передумови підтримки високого рівня працездатності. Оптимальні нормативи виробничих чинників встановлено длямикроклиматических параметрів і внутрішніх чинників трудового процесу. Для інших чинників умовно за оптимальні ухвалюються умови праці, у яких несприятливих чинників відсутні або перевищують рівні, прийняті ролі безпечні населення.

>Допустимие умови праці (2 клас) характеризуються такими рівнями чинників середовища проживання і трудового процесу, які перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються під час регламентованого відпочинку або до початку наступного зміни і мають надавати несприятливого дії найближчому і віддаленому періоді на стан здоров'я працюючих, і їх потомство.Допустимие умови праці умовно належать до безпечним.

Шкідливі умови праці (3 клас) характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, перевищують гігієнічні нормативи і надають несприятливе дію на організм працюючого і/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступеня перевищення гігієнічних нормативів і виразності змін - у організмі працюючих* поділяються на виборах 4 ступеня шкідливості:

1 ступінь 3 класу (3.1) – умови праці характеризуються такими відхиленнями рівнів шкідливих чинників від гігієнічних нормативів, що викликають функціональні зміни,восстанавливающиеся, зазвичай, за більш тривалому (ніж до початку наступного зміни) перериванні контакту з шкідливими чинниками і збільшують ризик ушкодження здоров'я;

2 ступінь 3 класу (3.2 )-– рівні шкідливих чинників, викликають стійкі функціональні зміни, що призводять здебільшого до підвищенняпроизводственно зумовленої захворюваності (що виявляється підвищенням рівня захворюваності з тимчасової втратою працездатності й у першу чергу, тими хворобами, що відбивають стан найвразливіших органів прокуратури та систем для даних шкідливих чинників), появі початкових ознак чи легких (без втрати професійної працездатності) форм професійних захворювань, виникаючих після тривалої експозиції (часто після 15 і більше років);

3 ступінь 3 класу (3.3) – умови праці, які характеризуються такими рівнями шкідливих чинників, вплив яких призводить до розвитку, зазвичай, професійних хвороб легкої і середній ступенів тяжкості (із утратою професійної працездатності) в періоді праці, зростанню хронічному (>производственно-обусловленной) патології, включаючи підвищені рівні захворюваності з тимчасової втратою працездатності;

4 ступінь 3 класу (3.4) – умови праці, у яких можуть бути важкі форми професійних захворювань (із утратою загальної працездатності), відзначається значне зростання кількості хронічні захворювання і рівні захворюваності з тимчасової втратою працездатності;

* У класифікації переважно використана якісна характеристика змін - у організмі працюючих, яка доповнюватися кількісними показниками із накопиченням необхідної інформації

Небезпечні (екстремальні) умови праці (4 клас) характеризуються рівнями виробничих чинників, вплив яких впродовж робочої зміни (чи її частини) створює загрозу не для життя, високий ризик розвитку гострих професійних поразок, в т. год. і тяжких форм.

ПСРС№ 7

Тема: Особливості праці у фармацевтичній галузі.

Фармацевтична галузь в нашій країні об’єднує як виробництво так і реалізацію великого асортименту лікарських засобів та виробів медичного призначення, і саме тому на людей, зайнятих у ній, негативні чинники виробничого середовища справляють не лише ізольований, але й поєднаний, комбінований та комплексний вплив. Нині в фармацевтичній галузі державної, комунальної та приватної власності лише одних провізорів працює біля 17 тисяч осіб. В країні відбувається становлення великої мережі різноманітних аптечних закладів та суттєво зростає кількість осіб, що працюють в них. Відповідно закон України “Про охорону праці” у повному змісті є обов’язковим і для фармацевтичної галузі, для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності та видів діяльності (статті 2 та 4). У нашій країні мережа аптечних закладів відповідно до свого призначення об’єднує:

• аптеки як заклади в яких зберігають, готують і відпускають медичним закладам та продають населенню лікувальні засоби, перев’язочні матеріали, предмети санітарії та догляду за хворими. Причому аптеку, на яку покладено адміністративне та організаційнометодичне керівництво аптеками району (міста), називають центральною районною (міською) аптекою, і, отже, при таких аптеках обов’язково повинна функціонувати служба охорони праці;

• аптеки лікарняні, що входять до складу лікарні і забезпечують її лікувальними засобами та іншими предметами аптечного асортименту;

• аптеки між лікарняні, що забезпечують лікувальними засобами та іншими предметами аптечного асортименту декілька лікарень;

• аптечні бази (склади) та контрольноаналітичні лабораторії;

• магазини медичної техніки та магазини медичної оптики.

• За специфікою виробничої діяльності аптеки загального типу поділяються на: 

• аптеки, які здійснюють виготовлення лікарських форм і реалізацію лікарських препаратів;

• аптеки, які здійснюють тільки реалізацію лікарських препаратів.

• Крім того, досить великим слід вважати поширення відокремлених аптечних структурних підрозділів, що, як правило, реалізують готові лікарські препарати: 

• аптечний кіоск – структурний підрозділ аптеки (закладу охорони здоров’я), що здійснює роздрібну реалізацію готових лікарських засобів, які дозволені до відпуску без рецептів; 

• аптечний пункт – структурний підрозділ аптеки (закладу охорони здоров’я), що здійснює роздрібну реалізацію готових лікарських засобів, які дозволені до відпуску за рецептом і без рецептів, а також виробів медичного призначення.

Як правило, аптечні пункти створюються при закладах охорони здоров’я, аптечні кіоски  на виробничих підприємствах, вокзалах в торговельних комплексах тощо. За погодженням з регіональними державними адміністраціями згідно з Постановою Кабінету Міністрів України за №448 від 24.03.1999 року роздрібна реалізація лікарських засобів може здійснюватися фельдшерськоакушерськими пунктами, розташованими у сільської місцевості.Аптечні склади (аптечні бази) слід розглядати як заклад аптечного управління (аптечних закладів), який приймає, зберігає і відпускає аптечним та лікувальнопрофілактичних закладам лікувальні засоби, перев’язочні матеріали, предмети гігієни і санітарії, медичне обладнання, інструментарій та інші товари медичного призначення.Наведена структура аптечних закладів, визначає особливості їх діяльності лише у загальних рисах насамперед для того, щоб відзначити особливості характеру та специфіку охорони праці персоналу, що працює в них на підставі урахування особливостей виробничої діяльності. При необхідності дізнатися про більш повну структуру аптечних закладів слід скористатися Наказом МОЗ України №114 від 22.06.1995 року “Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я, переліку лікарських посад і переліку посад фармацевтичних працівників”, а також Наказом МОЗ України №365 від 04.12.1996 року відповідно до якого внесено деякі зміни до попереднього наказу.Працівника, який задіяний у певній галузі народного господарства країни, має захищати, у першу чергу, діюче законодавство. В нашій країні основою для захисту людини на виробництві та забезпечення її профільної діяльності є Закон України “Про охорону праці”. До речі, наша держава стала першою серед країн СНД, яка прийняла ще у 1992 році цей Закон. На основі вказаного Закону та з урахуванням внесених до нього у 2002 році змін напрацьовано значну кількість нормативних, правил та положень з охорони праці та техніки безпеки. Проте при всіх негараздах більшість аптек, передусім тих, що мають право на виготовлення лікарських форм, зберегли свою організаційну структуру та особливості взаємозв’язку окремих видів праці

ПСРС №8

Тема: Організація та особливості роботи середнього і молодшого персоналу в радіологічному відділенні.

В обов’язки медичної сестри входить ретельне виконання правил медичної деонтології – науки про принципи поведінки медичного персоналу. Догляд за хворими вимагає як уміння виконати різні гігієнічні та лікувальні заходи, так і високоморального, чесного та милосердного ставлення до хворого. Він повинен бути і високо професійним, і деонтологічно витриманим. Милосердне гуманне ставлення до хворого є не менш важливим, ніж професійна майстерність. Психічний стан хворого завжди пригнічений у зв’язку з впливом на центральну нервову систему анатомічний та функціональних розладів у організмі та вимушеним через хворобу переходом (часто раптовим та тривалим, як це буває при травмах та гострих хірургічних захворюваннях) в незвичне становище (виключення із звичайної атмосфери та трудової діяльності, побутові незручності та обмеження, а часто навіть нездатність до самообслуговування та здійснення фізіологічних актів). Створення у хворого доброго, оптимістичного настрою, віра в сприятливий перебіг хвороби, яка великою мірою утверджується за допомогою доброго догляду і чуйного ставлення до хворого, є важливим і почесним обов’язком медичних працівників лікарень та поліклінік. Велике значення у створенні сприятливого перебування хворого в лікувальній установі мають взаємовідносини між персоналом, хворим та його родичами. Поведінці медичної сестри надається особлива увага. Чутливість, увага, акуратність, готовність завжди прийти на допомогу хворому, вміння утішити його словом, вселити в нього бадьорість, впевненість у сприятливому результаті лікування – важливі якості медичної сестри. Акуратність і охайність медичної сестри і санітарки, чистота халату і шапочки повинні сполучатись з поведінкою, що відрізняється привітністю, готовністю надати допомогу негайно. Взаємовідносини середнього та молодшого медичного персоналу повинні проявлятись взаємною повагою. Звертання допустиме лише за ім’ям та по батькові. Не можна в присутності хворих обговорювати помилки, що були допущені при виконанні тих чи інших процедур та маніпуляцій. Медична сестра повинна звертатись до хворого за ім’ям та по батькові. Турботливе відношення до хворого, що поступає у відділення, сприяє установленню довіри, взаємної поваги, контакту. Під час розмови із хворим медичний персонал повинен строго стежити не тільки за змістом свого мовлення, але і за інтонацією, мімікою, жестикулюванням.  Особлива обережність потребується при спробах хворих отримати роз’яснення щодо діагнозу, особливостях захворювання, можливих ускладненнях, майбутніх дослідженнях тощо. Лікар повинен допомогти персоналу виробити тактичні, спокійні відповіді з рекомендацією звертатись з цими питаннями до лікуючого лікаря. При виконанні хворому тої чи іншої процедури медичний персонал не повинен вести між собою розмови на абстраговані теми. Потрібно пам’ятати, що це розцінюється хворим як прояв неуваги до нього і не сприяє підвищенню авторитету персоналу. Зовсім не допустиме обговорення при хворому (на початку наркозу або на стадії пробудження) питань перебігу його хвороби, можливих ускладнень тощо, оскільки оцінка хворим почутого може бути неадекватною. Необережні розмови медичного персоналу при хворому можуть зумовити виникнення у них так званих ятрогенних хвороб. Це за звичай пов’язано з тим, що хворий знаходить у себе ознаки тих хвороб, про які він випадково почув від персоналу, і переконати його в подальшому буває досить важко. В таких випадках хворі нерідко настирливо вимагають лікарських засобів або процедур для лікування хвороб, яких у нього відсутні. Питання етики у відношеннях персоналу і хворого численні та різноманітні. Рішення їх повинно здійснюватись з урахуванням характеру та особливості хвороби, ступеня порушення функції органів та систем хворого організму, особливостей лікування, і на кінець, з урахуванням характеру хворого. М’якість, тактовність, турботливість, високий професіоналізм, виконання етичних норм поведінки медичного персоналу мають велике значення. Інформацію про стан і поведінку хворого лікар отримує від медичної сестри протягом доби, а не тільки під час ранішнього обходу. Інколи навіть мало помітні зміни стану хворого можуть свідчити про необхідність проведення екстреної операції. Тому рівень знань та відповідальності медичної сестри хірургічного відділення повинні бути особливо високими. Молоді, малодосвідчені медичні сестри не повинні соромитись сповіщати свої спостереження про стан хворого лікуючому або черговому лікарю або порадитись з більш досвідченою медичною сестрою. Помилки медичної сестри при оцінці змін стану хворого, при виконанні процедур по догляду або при введенні ліків може призвести до важких ускладнень чи навіть смерті хворого. Тому основними якостями сестри повинні бути добросовісність, чесність. Медична сестра повинна одразу поставити до відома про те, що трапилось, лікуючого лікаря, втручання якого допоможе попередити важке ускладнення або навіть летальний результат. Медична сестра ніколи не повинна брати на себе відповідальність за постановку діагнозу і лікування хворого без призначень лікаря. В хірургічне відділення входять палати, перев’язочні, маніпуляційний кабінет і операційний блок. Особливістю хірургічного відділення є те, що відділення поділено на дві половини, або складається із двох окремих відділів – чисте і гнійне. Для хворих із нагноєними ранами видаляється окрема палатна секція, або окремі палати в окремому крилі відділення, по можливості як надалі від операційного блоку. Для цих палат окремо виділяється гнійна перев’язочна і всі хворі обслуговуються окремим персоналом. За наявності однієї перев’язочної хворі із гнійними ранами перев’язуються після проведених “чистих” перев’язок з подальшою ретельною обробкою приміщення та обладнання дезинфікуючими розчинами. Операційний блок – основний лікувально-діагностичний підрозділ хірургічного відділення, що складається із операційних, а також комплексу допоміжних приміщень і приміщень забезпечення, призначений для проведення хірургічних операцій. З метою дотримання умов асептики загально профільний операційний блок повинен мати два ізольованих непрохідних відділення – асептичне, чисте і септичне, гнійне із суворим зонуванням внутрішніх приміщень та окремими для кожного з них допоміжними приміщеннями. Всі приміщення операційного блоку в залежності від ступеня дотримання правил асептики і боротьби із внутрішньолікарняною інфекцією функціонально поділяються на чотири зони: стерильну, суворого режиму, обмеженого режиму і загально лікарняного режиму. Потоки в операційному блоці поділяються на “стерильний” для хірургів і операційних сестер, чистий – для хворих, анестезіологів, технічного персоналу і не повинні перетинатися, або стикатися.  Санітарно-гігієнічний режим хірургічного закладу спрямований на виключення негативного впливу факторів лікарняного середовища на хворих і персонал, забезпечення хворому повного гігієнічного, соматичного і психічного комфорту, а персоналу – оптимальних умов праці. Санітарно-гігієнічний режим передбачає дотримання норм місткості лікарняних палат, забезпечення оптимального мікроклімату, хімічного та бактеріологічного складу повітряного середовища, режиму вентиляції та освітлення приміщень, постачання доброякісною питною водою, своєчасне і повне видалення та знезаражування відходів, забезпечення хворих раціональним та збалансованим харчуванням, прибирання приміщень, прання та заміни білизни, дотримання правил особистої гігієни, тощо.  Протиепідемічний режим хірургічного відділення спрямований на запобігання, виникнення та поширення внутрішньолікарняних інфекцій. Основні положення протиепідемічного режиму регламентуються наказом №720. Особистої гігієни та одягу медичного персоналу у хірургічному відділенні. Персонал, що доглядає хворих, насамперед повинен бути гігієнічно освіченим, здоровим та охайним. Кожен із учасників догляду за хворими має добре знати гігієнічні правила в межах своїх функціональних обов’язків. Без цієї вимоги він може стати посередником у передачі інфекції хворому, як зовні, зокрема від самого себе, так і від інших хворих, тобто внутрішньо-госпітальної. У персоналу систематично перевіряють стан здоров’я. Хворих та бацилоносіїв не допускають до роботи, доки вони не одужають. Медичні сестри та санітарки, перед тим як стати до роботи, переодягаються в лікарняну форму в окремих, відведених для цього приміщеннях. Персоналу не дозволяється виконувати свої функції у взутті та одязі, яким він користується поза лікарнею. Одяг медсестри чи санітарки повинен бути охайним: халат та косинки чисті, випрасувані; волосся – сховане під косинку чи шапку; взуття – м’яке та чисте. Прикраси на руках (пальцях) та манікюр не дозволяються. Нігті мають бути коротко зрізаними. Гігієна персоналу має виняткове значення для запобігання внутрішньо-госпітальної інфекції.  Обов’язки медичної сестри: 

1. Догляд за хворими і спостереження за санітарним станом закріплених за нею палат.

2. Запис та точне виконання лікувальних та санітарно-гігієнічних призначень лікуючого лікаря.

3. Присутність при обході лікуючим чи черговим лікарем, сповіщання даних про стан здоров’я хворого.

4. Вимірювання температури тіла хворим, запис результатів термометрії у температурний лист, вимірювання пульсу, частоти дихання, діурезу, кількості мокротиння, занесення цих даних у історію хвороби.

5. Спостереження за чистотою, тишею і порядком у палатах, за виконанням хворим правил особистої гігієни, турбота про своєчасне надання хворим всього необхідного для їх догляду та лікування.

6. Надання невідкладної долікарської допомоги важко хворим.

7. Збір матеріалів для аналізів, доставка їх в лабораторію, своєчасне отримання результатів досліджень і вклеювання їх в історію хвороби.

8. Спостереження за виконанням хворими, молодшим медичним персоналом та відвідувачами встановлених правил внутрішнього розпорядку лікарні.

9. Складання порційних вимог і спостереження за тим, щоб хворі отримували призначену дієту.

10. Забезпечувати утримання в справному стані медичного та господарчого інвентарю.

11. Складання вимог на ліки, перев’язувальний матеріал та предмети догляду за хворими.

12. Направлення і супроводжування хворих за призначенням лікаря в діагностичні та лікувальні кабінети, своєчасне повернення із допоміжних кабінетів медичної документації.

13. Прийом хворих, що поступають у відділення, перевірка проведеної в приймальному відділенні санітарної обробки, розміщення хворих у палатах.

14. Ознайомлення хворих із правилами внутрішнього розпорядку, режимом дня і правилами особистої гігієни.

15. Транспортування хворих у відділенні та в лікувальні та діагностичні кабінети.

Документація, що веде медична сестра:

1. Історія хвороби (паспортні дані, результати лабораторних досліджень, температурний лист, лист спостереження за важко хворим, вказівки про санітарну обробку, записи про введення сильно діючих або наркотичних ліків).

2. Листок призначень (записи про виконання тих чи інших призначень).

3. Маніпуляційний журнал.

4. Вимога на дієтичне харчування хворих.

5. Зведення про рух хворих по відділенню.

6. Журнал передачі чергування.

7. Журнал обліку сильно діючих та наркотичних речовин.

8. Журнал реєстрації щеплень проти правця, сказу, тощо.

9. Журнал обліку генеральних прибирань в палатах.

ПСРС №9.

Тема: Безпека при експлуатації посудин і систем, що працюють під тиском

Загальні вимоги безпеки з техніки безпеки під чає обслуговування механізмів.

До обслуговування механізмів допускаються особи, які мають професійну підготовку відповідного характеру роботи та пройшли навчання і перевірку знань з техніки безпеки. Працівники, безпосередньо пов'язані з експлуатацією механізмів, повинні добре знати їх будову і порядок експлуатації, вміти своєчасно виявляти несправності і провадити роботи з дотриманням вимог безпеки.

Перед вмиканням механізму необхідно впевнитися в його справності і в тому, що його пуск нікому не загрожує небезпекою. Дуже важливо забезпечити заходи щодо попередження самовільного його руху чи пуску.

Забороняється працювати на механізмі в разі зняття огороджень чи захисних пристосувань, а також у разі їх відсутності чи несправності. Виявив несправності під час огляду в механізмі чи його запобіжних пристроях, слід повідомити про це керівнику робіт і до їх усунення до роботи не приступати.

Забороняється:

залишати працюючий механізм без догляду (навіть під час короткочасної відсутності);

доторкатися до частин механізму, що рухаються чи обертаються, та спиратися на нього;

брати чи передавати через працюючий механізм предмети;

чистити, змащувати і ремонтувати механізм під час його роботи;

вмикати чи зупиняти, крім аварійних випадків, механізми, на яких працювати не було доручено керівником робіт;

користуватися рукавицями під час робіт, де існує небезпека захоплення їх частинами, що обертаються;

користуватися несправними засобами індивідуального захисту.

Якщо під час роботи в рухомий механізм попав будь-який предмет, витягувати його на ходу забороняється. Для цього необхідно вимкнути механізм.

Забороняється допускати на своє робоче місце осіб, які не мають відношення до роботи, що виконується, довіряти працюючий механізм іншій особі.

Для попередження поломок механізми підлягаються відповідно до встановлених термінів профілактичним оглядам і планово-попереджувальним ремонтам.

Посудиной, що працює під тиском, називають герметично закриту ємність, призначену для ведення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і транспортування стиснутих, зріджених і розчинних газів і рідин під тиском.

На посудини, що працюють під тиском понад 0,07 мПа поширюються Правила будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском. Ці правила не поширюються на посудини і балони місткістю до 25л, в яких добуток ємності (л) на робочий тиск (мПа) складає не більше 20; на частини машин, які не являються самостійними посудинами та інші.

Керівництво підприємства для забезпечення безпечних умов роботи посудин, що працюють під тиском, повинно здійснювати такі заходи:

призначити наказом зі складу інженерно-технічних робітників (ІТР) відповідального за справний стан і безпечну експлуатацію посудин, що працюють під тиском, та в необхідній кількості осіб обслуговуючого персоналу, які пройшли медичний огляд, навчені за спеціальною програмою і мають відповідне посвідчення;

забезпечити проведення технічних оглядів відповідно до встановлених строків;

організувати проведення перевірки знань обслуговуючого персоналу;

забезпечити інструкціями з безпечної експлуатації.

Посудини, на які поширюються вищевказані Правила, підлягаються реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці. Реєстрація проводиться за письмовою заявою власника (керівника) підприємства.

Посудини, які знаходяться в експлуатації повинні підлягатися технічному огляду (зовнішній і внутрішній огляд і гідравлічне випробування) після монтажу до початку експлуатації, а також періодично в процесі експлуатації.

Зовнішній і внутрішній огляд проводиться не рідше одного разу на чотири роки з метою контролю стану внутрішніх і зовнішніх поверхонь і впливу середовища на корпус. Гідравлічне випробування проводиться не рідше одного разу на 8 років з попереднім внутрішнім оглядом.

Посудини для транспортування і зберігання зріджених кисню, азоту та інших не корозійних кріогенних рідин, захищені поверхневою ізоляцією, підлягаються технічному огляду не рідше 1 раз на 10 років. Технічний огляд заритих в фунт посудин з не корозійним середовищем може проводитись без звільнення їх з фунту і зняття зовнішньої ізоляції не рідше 1 разу на 10 років за умовою виміру товщини стінок посудини неруйнівним методом контролю.

Посудина проходить випробування, якщо в неї не виявлено ознак розривів, не помічені течі і пітніння в зварних швах, видимі деформації після випробування.

Позачерговий технічний огляд проводиться в таких випадках:

після реконструкції або ремонту з використанням зварювання або паяння елементів; .

якщо посудина не експлуатувалася більше 12 місяців;

якщо посудина була демонтована і розміщена на новому місці;

на вимогу представників Держнаглядохоронпраці чи відповідального по нагляду за технічним станом і експлуатації посуди Для забезпечення безпечних умов експлуатації посудина, що працює під тиском, в залежності від призначення повинна мати:

прилади для вимірюваний тиску і температур середовища;

запобіжні пристрої;

запірну або запірно-регулюючу арматуру; покажчики рівня рідини.

Для вимірювання тиску використовують манометри, які підлягаються щорічній перевірці спеціалізованою організацією. Для запобігання від розривів застосовуються пристрої запобіжні клапани, розривні елементи - мембрани. Запобіжні клапани захищають обладнання при відносно повільному підвищення тиску, мембрани - при швидкому зростання тиску.

Посудини, що працюють під тиском розміщуються на відкритих майданчиках в місцях, де виключено скупчення людей, або в окремих будівлях. Розміщення посудин дозволяється:

у приміщення, що примикають до виробничих будівель за умовою відмеження капітальною стіною;

у виробничих приміщеннях (у випадках, передбачених галузевими правилами безпеки);

із заглибленням в ґрунті за умовою забезпечення доступу до арматури та захисту стінок посудини від корозії.

Не дозволяється розміщення посудин, зареєстрованих в органах Держнаглядохоронпраці в жилих, громадських і побутових будівлях, а також у приміщеннях, що примикають до них. Розміщення посудини має виключати можливість її прикидання та повинно забезпечувати можливість огляду і ремонту.

Посудини, що працює під тиском повинна бути негайно зупинена в таких випадках:

підвищення тиску в посудині нижче дозволеного, незважаючи на виконання всіх вимог, вказаних в інструкції;

при виявлені несправності запобіжних клапанів;

при виявлення в посудині та її елементах, що працюють під тиском, тріщин, опуклостей, значного стоншення стінок, пропусків у зварних швах, розриву прокладок;

виникла пожежа, що створила загрозу обслуговуючому персоналу і посудині; при несправності покажчиків рівня рідини, запобіжних, блокуючих пристроїв, контрольно вимірювальних приладів і засобів автоматики.

ПСРС №10

Тема: Розрахунок часу евакуації під час пожежі

 

Перш ніж приступити до розрахунку, треба одержати необхідні дані: схему плану евакуації з розмірами довжини шляхів евакуації та ширини проходів; число евакуйованих N, люд.; характеристику приміщення або будівлі (об’єм W, м³, категорія виробництва з пожежо- і вибухонебезпеки, ступінь та межу вогнетривкості конструкцій будинку, вид приміщення: промислове, допоміжне або житловий будинок, характерні особливості будинку – наявність балконів, загальну висоту будинку, висоту поверху, площу поверху тощо); період року: теплий (+10˚С і вище) або холодний (нижче +10˚С).Число евакуйованих людей N дорівнює числу працюючих у найбільш навантажену зміну. Категорію виробництва за пожежо- і вибухонебезпекою приймають, виходячи з вимог табл. Д.3. .

Розрахунковий час евакуації t_р визначається як сума часу руху людського потоку по окремих ділянках шляху

t_р=t₁+ t₂+… t_i+ … + t_n , хв. 6.4