Висновок з третього питання

Слід зазначити, що на перший погляд, може видатися, що з прийняттям протя­гом 2003—2006 років відповідних нормативно-правових актів на теренах нашої держави була в основному завершена робота зі створення необхідної законодавчої бази для належного функ­ціонування органів та установ кримінально-виконавчої систе­ми та приведення умов тримання засуджених у відповідність з вимогами загальновизнаних міжнародних правил і стандартів. Проте це не зовсім так, оскільки, на думку науковців і практи­ків, окремі положення і КВК України, і Закону «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (які, до речі, є осно­воположними законодавчими актами у цій сфері) ще далекі від досконалості, не повного мірою відповідають вимогам міжнаро­дних стандартів у сфері поводження із засудженими, не забез­печують належного соціального захисту персоналу, а також мі­стять ряд суттєвих недоліків та прогалин, які потребують негай­ного усунення.

Отже, на сучасному етапі перед законодавцем постає не менш складне завдання — вдосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства з метою забезпечення ефективної діяль­ності органів і установ кримінально-виконавчої системи з вико­нання покарань, призначених за вироком суду, та приведення умов тримання засуджених у відповідність з міжнародними стан­дартами та правилами.

Четверте питання Функції та критерії оцінки цілей та завдань кримінально-виконавчої політики

(питання винесене для самостійного опрацювання)

Аналізуючи зміст кримінально-виконавчої політики, передусім варто зупинитися на термінології, що застосовується в юридичній літературі щодо вказаної тематики. Раніше, відповідно до найменування галузі законодавства до прийняття нових Кримінального кодексу та Кримінально-виконавчого кодексу, вона мала назву «виправно-трудова політика». Але цей термін після внесення суттєвих змін до системи кримінальних покарань перестав відповідати своєму змісту. На сучасному етапі розбудови української державності, всебічної інтеграції України до загальноєвропейської спільноти, приєднання нашої країни до світових стандартів щодо поводження з ув’язненими та засудженими, більша частина науковців погоджується із доречністю застосування терміну «пенітенціарна політика», який більш змістовно відображає діяльність держави в цій галузі державного управління.

Таким чином, як складова частина політики в галузі боротьби зі злочинністю пенітенціарна політика визначає цілі, принципи, стратегію, основні напрями, форми і методи діяльності держави по забезпеченню виконання покарання, виправленню і ресоціалізації засуджених, попередженню вчинення нових злочинів не лише засудженими, а й іншими особами.

Виходячи з цього, цілями сучасної пенітенціарної полі­тики України є:

• захист прав і законних інтересів громадян, юридич­них осіб і держави від злочинних посягань;

• забезпечення принципів законності і справедливості при виконанні кримінальних покарань;

• ресоціалізація осіб, які відбувають кримінальні покарання.

Мета і завдання сучасної кримінально-виконавчої політики найстабільніші, оскільки базуються на вироблених міжнародним співто­вариством нормах про поводження із засудженими, відповід­них міжнародних актах, досягненнях сучасної науки.

Головними критеріями оцінки цілей і завдань кримінально-вико­навчої політики є

• відповідність їх змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства,

• забезпечення збалансова­ного задоволення законних прав та інтересів громадян, суспільства і держави,

• системне вираження всього комплексу основних складо­вих проблем пенітенціарної функції держави,

• максимальне і ефек­тивне використання у справі ресоціалізації злочинців усього націо­нального потенціалу.

У змісті кримінально-виконавчої політики можна виділити три основних елементи:

1. кримінально-виконавче право;

2. кримінально-виконавчу діяльність органів і установ виконання покарань, прокуратури і суду;

3. правовідносини учасників процесу виконання (відбування) покарання.

Окремі напрямки пенітенціарної політики називаються кримінально-виконавчими функціями. Функція — це характерний рід діяльності, роль, призначення. Можна виділити ініціативну, програмно-координаційну, інформаційну, гарантійну, захисну, регулятивну функції пенітенціарної політики.

Ініціативна функція пенітенціарної політики полягає в тому, що вона як результат погодження волі суб'єктів є водночас актом вияву їхньої ініціативи (наприклад, законодавчої).

Програмно-координаційна функція означає, з одного боку, що пенітенціарна політика є своєрідною програмою діяльності суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин між собою, а з ін­шого — засобом координації цієї діяльності на засадах законності, гласності, демократизму та гуманізму.

Інформаційна функція пенітенціарної політики вияв­ляється в тому, що завдяки чітко сформульованим положенням та принципам вона містить певну інформацію щодо процесу виконання кримінальних покарань у державі, наявні права та обов'язки суб'єк­тів кримінально-виконавчих правовідносин та інше.

Гарантійна функція зводиться до залучення для належного ви­конання покарань системи забезпечувальних засобів, які набувають певної організаційно-правової обов'язкової форми.

Нарешті, захисна функція полягає в тому, що завдяки пенітенціарній політиці включається в дію механізм захисту сус­пільства від нових злочинних посягань.

Названі функції пенітенціарної політики об'єднуються загальнішою - регулятивною функцією, оскільки ця політика є організаційно-правовим засобом регулювання поведінки суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих правовідносин.

Стратегія пенітенціарної політики хоча й досить ста­більна, все ж таки може змінюватися у зв'язку зі змінами в еконо­міці, політиці, ідеології.

Стратегію, основні форми і методи пенітенціарної політики, її формування і розвиток прямо чи опосередковано визначає комплекс соціальних факторів. До основних із них можна віднести

• соціально-політичний та економічний стан сус­пільства,

• моральні цінності та правові уявлення,

• стан і динаміку зло­чинності в державі,

• вимоги міжнародних актів про права людини і поводження із засудженими,

• діяльність міжнародних організацій,

• розвиток правової науки.

Соціально-економічне благополуччя суспільства, чіткість полі­тичних цілей, що їх ставить перед собою держава, послідовна їх реа­лізація виконавчою владою, стабільність розвитку, відсутність знач­них соціальних конфліктів створюють сприятливі умови для успіш­ної реалізації цілей і принципів пенітенціарної політики. І навпаки, дестабілізація соціально-політичної ситуації, неясність і протиріччя цілей суспільного розвитку, соціальне напруження і кон­флікти деструктивне впливають на формування і реалізацію пенітенціарної політики.

Безпосередньо на пенітенціарну політику і систему в цілому впливає еко­номічний стан суспільства. Благополучна в економічному відношен­ні держава може ставити значно вищі цілі, робити стратегію фундаментальною, а основні форми і методи її реалізації - здатними для створення матеріальної бази успішного виконання поставлених цілей. В умовах же економічної кризи і зубожіння населення стратегія пенітенціарної політики перебуває у більшій залежності від економічного стану суспільства, ніж від її цілей і принципів. Створений розрив між принципами і їх реальним втіленням в кінце­вому підсумку дискредитує їх.

На формування стратегії політики в галузі виконання покарання чинить вплив динаміка і структура злочинності. При стабільному рівні злочинності чи при його зниженні політика в цій сфері, як пра­вило, гуманніша. Разом з тим зростання кількості злочинів, особли­во тяжких, стимулює жорсткіші політичні й правові рішення.