1.2. Географія Європейського Союзу
Європейський Союз - самобутній, динамічно зростаючий феномен міжнародного життя, який є об'єктивним результатом процесів інтеграції між 27 державами Західної, Південної та Північної Європи в різних галузях життєдіяльності, і в першу чергу - економічної.
Членами Європейського Союзу сьогодні представлені високорозвинені в економічному відношенні держави, в яких забезпечується високий рівень добробуту громадян, захист основних прав і свобод людини, демократичний політичний режим. Це держави: Австрія, Бельгія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Ірландія, Іспанія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Сполучене Королівство, Чехія, Франція, Фінляндія, Швеція, Естонія. Деякі держави-члени за формою правління є монархіями (Бельгія, Данія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Сполучене Королівство, Швеція), решта є республіками.
В теперішній час державами-кандидатами є: Туреччина, Македонія та Ісландія.
9 грудня 2011р. договір про вступ до ЄС підписала Хорватія, він вже пройшов всі ратифікаційні процедури і з 1 липня 2013р. Хорватія стає 28-м членом ЄС.
Офіційні мови Європейського Союзу, які є офіційними мовами інститутів Союзу та видаваних ними правових актів, – 23 європейські мови, перераховані в ст. 55 Договір про Європейський Союз. Всі ці мови мають однаковий статус, тобто видані ними документи наділені однаковою юридичною силою і є однаково аутентичними.
1.3. «Комунітарний метод» Монне-Шумана
«Комунітарний метод» був розроблений Ж. Монне і становить основу плану Монне-Шумана.
«Комунітарний метод» інтеграції передбачає об'єднання народів Європи в рамках єдиної організації, наділеною реальними владними повноваженнями. Держави не зникають, але поступаються певною (з часом всезростаючою) частиною своїх суверенних прав наддержавним інститутам, наділеним всіма функціями публічної влади: законодавчими, виконавчими і судовими (юрисдикційними) і контрольними. Таким чином, створюється новий, наднаціональний «рівень» політичної влади, який, подібно державі, повинен прагнути до формування «загального блага», але вже не для одного, а для багатьох народів відразу. Поступове обмеження державного суверенітету і будівництво федеративної Європи - тривалий, поетапний процес.
Він включає в себе чотири основні положення.
1. Федеративна мета. «Шляхом об'єднання основних виробництв і створення нового Верховного органу ... дійсна пропозиція (план Монне-Шумана) забезпечить створення перших реальних підвалин Європейської федерації, необхідної для збереження миру ».
2. Поступовість і поетапність інтеграції. Федерація як кінцева мета інтеграційного процесу не означає негайного заснування Сполучених Штатів Європи. Йдеться про поетапний, поступовий рух в заданому напрямі–федералізації, яка триває і донині, виступаючи в ролі «лінії горизонту» для інтеграційних процесів в Європі.
3. Забезпечення «злиття невід'ємних інтересів» та інтеграція як спосіб вирішення суспільних проблем. Одна з головних відмінностей плану Шумана від більш ранніх варіантів європейської ідеї – його орієнтованість на практичні завдання. Об'єднувати Європу не заради однієї лише «високої ідеї», а для того, щоб зробити життя людей кращим, незалежно від їх місця проживання та державної приналежності. Відповідно, діяльність інтеграційної організації повинна виходити із «злиття невід'ємних інтересів» країн і народів, перш за все на основі економічного об'єднання, а також сконцентруватися на вирішенні нагальних проблем, які вони не можуть вирішити поодинці. Першим такого роду починанням став спільний ринок, за яким виникли всі інші інтеграційні перетворення.
4. Обмеження державного суверенітету і створення наднаціональних органів влади.
