Основний категоріальний апарат курсу
Європейська інтеграція, право ЄС, acquis communautare (acquis ЄС), джерела права ЄС, установчі договори (Договір про ЄС, Договір про функціонування ЄС), наднаціональна правова природа ЄС, організаційний механізм ЄС, інститути ЄС (Європейська рада, Рада ЄС, Європейський парламент, Європейська комісія, Суд ЄС, Європейський центральний банк, Рахункова палата), Спільний ринок ЄС, свобода руху осіб, товарів, послуг і капіталу, шенгенське право.
Розділ 1. Право Європейського Союзу: загальні положення, поняття, принципи, система
1.1. Передумови створення Європейського Союзу
Поява Європейського Союзу – одна із центральних подій ХХ ст., яка стала результатом комплексу історично і логічно взаємопов’язаних передумов. Ці передумови необхідно шукати у сфері економіки, політики, духовно-культурного життя, ідеології.
Економічні передумови створення Європейського Союзу містяться в процесі глобалізації господарських зв’язків, в результаті якого відбувається формування міжнародного ринку і його головних складових: транснаціональних корпорацій, міжнародних кооперацій і розподіл праці, зарубіжних інвестицій капіталу, міграції робочої сили и т.д.
До них належать:
– природні фактори - визначалися географічними особливостями європейського континенту; стали просторовою передумовою для становлення європейської цивілізації;
– спільна правова культура, європейська правова традиція, що формувалися на підґрунті рецепції римського права;
– історична спільність та схожість соціально-економічного розвитку європейських держав;
– наявність між ними тісних економічних і торгівельних зв’язків;
– особливі політичні відносини між європейськими країнами, що характеризувалися як постійними війнами, так і пошуком взаємовигідних способів міждержавного співробітництва.
Ідеологічні передумови інтеграції на європейському континенті – це фактори суб’єктивного характеру, що зближували європейські народи і держави. Первинною такою передумовою стало християнство як пануюча релігія в Європі. У подальшому ідеологічні передумови інтеграції формувались у руслі так званої «європейської ідеї» - сукупності проектів відомих мислителів та громадських діячів, які виступали за припинення воєн та об’єднання народів і держав Європи.
Перші ідеї щодо об’єднання європейських держав зустрічаються у працях П’єра Дюбуа, Іржі Подебрада, Дюка де Сюллі (ХІV - ХVІ ст.ст.). Протягом ХVІІ – ХVІІІ ст.ст. була запропонована ще низка проектів створення союзу європейських держав у формі конфедерації чи федерації (Вільям Пенн, Шарль-Іріне де Сен-П’єр, Жан-Жак Руссо, Імануїл Кант тощо). Після Першої світової війни найбільш яскравими проектами були праця австрійця Ріхарда Куденхове-Калергі – «Пан-Європа» (1923 р.), в якій він обґрунтовував необхідність заснування Сполучених Штатів Європи, а також меморандум про політичне об’єднання Європи французького міністру закордонних справ Арістида Бріана (1930 р.) . Проте, ці проекти не були сприйняті європейськими державами, які не бажали поступатися навіть частиною власного суверенітету.
Позитивні зрушення щодо проектів європейської єдності відбулися тільки після Другої світової війни. Це пояснювалося тим, що Друга світова війна, потягнувши значні руйнування і людські жертви, призвела до значного послаблення позицій європейських держав у світовій економіці та політиці. Ситуація ускладнювалася тим, що Європа фактично була розділена державами-переможницями – СРСР і США . В наслідок цього, починаючи з 50-х рр. ХХ ст., розвиток інтеграційних процесів на європейському континенті відбувався у двох протилежних напрямах:
на Сході інтеграція здійснювалася в рамках Ради економічної взаємодопомоги і Організації Варшавського договору (військово-політичного союзу, що об’єднував європейські країни так званого соціалістичного табору під егідою СРСР);
західноєвропейські країни також змушені були об’єднуватися задля вирішення таких нагальних для них завдань, як відновлення економіки, демократизація політичного життя, реальний і ефективний захист прав людини та формування системи безпеки на континенті.
Рух у напрямку великої економічної єдності – загальна історична тенденція європейського розвитку.
Велике значення для становлення Європейського Союзу і формування його права має загальна правова і конституційна культура, яка відчула на собі великий вплив римського права. Неабияку роль в цих процесах відіграла практика багаточисленних взаємних запозичень юридичних досягнень і політично-правових інститутів різних європейських країн один в одного (рецепції). Це призвело до появи не тільки відносної базової однорідності європейського правового простору, але і сприятливих умов для подальших процесів зближення і приведення до одностайності правових норм та інститутів у рамках Європейських спілок і Союзу.
Для свого тріумфу європейська ідея спочатку повинна була з’явитись на світ, потім концептуально викристалізувавшись, набути форму чіткої науково обґрунтованої теорії, а для того щоб бут реалізованою, необхідно, щоб вона оволоділа суспільними масами, які створюють історію. Крім того, ідея європейської єдності історично розвивається не сама по собі, а в єдиному комплексі із взаємопов’язаними ідеями, теоріями, концепціями та ідеалами, які разом формують життєздатну ідеологію такої принципово нової освіти, як Європейський Союз. Ця ідеологія разом із неминучістю змінюється і розвивається в зіткненні із практикою в ході її реалізації.
Основною складовою європейської ідеології, що має іншу назву – пан’європейська, являє собою сукупність концепцій добровільного об’єднання народів Європи в єдину політичну організацію.