2.2 Контрольні питання для перевірки знань
Методи державного регулювання інвестиційної діяльності та їх сутність.
Важелі державного впливу на інвестиційне середовище.
Які фактори впливають на вибір інвестиційної стратегії?
Як формується інвестиційна стратегія?
Охарактеризуйте показники фінансового оцінювання підприємства.
Дайте характеристику джерелам формування інвестиційного портфеля.
Тема 3. Цінні папери та їх функції.
В темі “Цінні папери та їх функції” вивчаються:
види цінних паперів, їх призначення, основні опції з цінними паперами;
ринок фінансових ресурсів і цінних паперів;
ризик інвестування;
джерела інформації про об’єкт інвестування та вибір об’єктів інвестування.
Методичні вказівки.
Ринок інвестицій постійно потребує мобілізації й розподілу фінансових коштів. Ця функція виконується, в основному, за допомогою цінних паперів.
Цінні папери – це грошові кошти, що засвідчують право володіння грошима, визначають відносини між особою яка їх випустила, та їх власником. Вони передбачають можливість виплати доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також передавання грошових коштів та інших прав, що випливають з цих документів, іншим способом.
Акція – цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним дає його власникові право одержувати частину прибутку у вигляді дивідендів, а також брати участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.
Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість його паперу у передбачений строк з виплатою відсотків.
Казначейські зобов’язання – цінний папір на пред’явника, який засвідчує внесення його власником коштів до бюджету і дає право на одержання встановленого доходу.
Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника одержувати після встановленого строку депозит і відсотки за ним.
Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселеотримувачу).
Мобілізація, розподіл й перерозподіл фінансових ресурсів здійснюється на ринку фінансових ресурсів.
Ринок фінансових ресурсів –це загальне позначення ринків, де виявляється попит і пропозиція на різні платіжні кошти. Структуру ринку фінансових ресурсів схематично ілюструє рис. 3.1.
Ринок фінансових ресурсів
Ринок інструментів власності
Кредитний ринок
Валютний ринок
Ринок інструментів позики
Ринок грошових ресурсів
Ринок необхідних інструментів
Ринок цінних паперів
Рисунок 3.1. Структура ринку фінансових ресурсів.
Кредитний ринок –це загальне позначення ринку, де існують пропозиція і попит на різноманітні платіжні кошти.
Кредитний ризик є механізм, за допомогою якого встановлюються відносини між юридичними особами (підприємствами), які потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, які їх можуть надати (назначити) на певних умовах. Він є також одним з головних фінансових джерел для розвитку капітального будівництва.
До головних функцій фінансових ресурсів належать:
об’єднання дрібних грошових заощаджень населення, державних підприємств, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і створення великих грошових фондів;
трансформація коштів до позичкового капіталу, що забезпечує зовнішні джерела, фінансування капітальних вкладень сфери матеріального виробництва національної економіки;
подання позики державним органам і населенню для вирішення найважливіших завдань, наприклад покриття бюджетного дефіциту, фінансування житлового і промислового будівництва тощо.
В країнах з розвинутою ринковою економікою кредитні угоди підтримуються, по-перше, кредитними інструментами (комерційними банками або іншими закладами), що беруть позики і дають гроші в борг, і по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, що забезпечують випуск і рух різноманітних боргових зобов’язань, які реалізуються на ринку цінних паперів. Таким чином, кредитний ринок поділяється на два ринки: грошових ресурсів (готівка грошей) і боргових зобов’язань (інструментів позики).
Валютний ринок – це механізм за допомогою якого встановлюються правові та економічні відносини між споживачами і продавцями валют. Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю національної економіки від імпорту і зумовлений її конвертованістю (конвертованість – це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватися на інші валюти).
До інструментів власності належать усі види акцій, до інструментів позики належать передусім облігації, векселі, ощадні сертифікати; до гібридних інструментів – цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад, привілейовані акції і конвертовані облігації); до похідних інструментів – варанти, опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери.
Отже ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку працює з позиковим капіталом, тоді як ринок інструментів власності – з власним капіталом, тобто з частками (паями) власників у капіталі кампанії.
Ринок цінних паперів охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських і місцевих) позик і позик підприємств, державних казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів і векселів, приватизаційних паперів.
Окрім перелічених цінних паперів, які за економічною прирадою є “фіктивним капіталом першого порядку”, у практиці фондової торгівлі широко використовуються також похідні цінні папери (“фіктивний капітал другого і третього порядку”) – депозитні розписки, варанти, сертифікати інвестиційних фондів і компаній, опціони і ф’ючери.
Суть інвестиційного ризику полягає у ризику, по-перше, втрати (неодержання) очікуваного доходу і по-друге, втрати вкладеного (інвестованого) капіталу.
Серед факторів, що впливають на ринкову вартість акцій підприємства, можна виокремити, як пов’язані з ним (дивідендна політика і розмір відсоткової ставки), так і незалежні (страйк і біржова спекуляція, зміна цін на золото і нерухомість, оголошення результатів виборів у країні, хвороба президент тощо).
Покупцями фінансових інструментів можуть бути інвестори, спекулянти (арбітражери) або гравці. Інвестор , як правило вкладає гроші на тривалий час і розраховує НП одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а тому намагається максимально зменшити ризик втрати вкладеного капіталу. Спекулянти (арбітражери) – як правило юридичні особи – торгівці цінними паперами, інвестиційні банки та інші інструменти, що розраховують на одержання доходу внаслідок одноразових угод на різноманітних сегментах ринку. Маючи повну інформацію про стан ринку, вони практично виключають ризик. Гравці ризикують сподіваючись угадати тенденції зміни курсу фінансових інструментів, і збільшують на цьому суму вкладених грошей.
За такої різноманітної формалізованих і неформалізованих факторів та умов коливання ринкових курсів цінних паперів, у принципі є випадковим процесом. А така випадковість означає, що ніхто не може “перемогти” ринок, за винятком щасливої випадковості або наявності конфіденціальної, важливої для емітента інформації.
Перш ніж вкласти гроші необхідно чітко визначитися, чого ви очікуєте від своїх інвестицій: стабільних, регулярних дивідендів як постійної надбавки до поточного споживання чи збільшення через певний період часу їх вартості з метою подальшої реалізації.
Доходи інвестора можуть бути забезпечені не тільки за рахунок дивідендів, а й за рахунок підвищення ринкової ціни акції на момент її продажу порівняно з моментом придбання. У цьому разі загальний дохід інвестора формується як різниця між виручкою від продажу і затратами при купівлі плюс дивіденди.
Наступним питанням, що підлягає вирішенню – акції яких компаній купувати. Для цього треба навчитися класифікувати акції за ступенем очікуваного ризику і розміром доходності. Майбутні прибутки компанії залежать від компетентності її менеджерів і галузі національної економіки, де вона функціонує. Світова практика засвідчує, що найдохіднішими є акції телефонних корпорацій, корпорацій водо-, газо-, та електропостачання, а також інших комунальних підприємств. Це пояснюється тим, що такі послуги, таких компаній потрібні завжди, компанії працюють стабільно і мають джерела доходів, що добре прогнозуються.
Досить ефективним у розвинутих країнах вважаються вкладення коштів у компанії , доход і прибуток яких вищі за середній рівень, але сума витрат за дивідендами відносно невелика (до 35% прибутку). Така дивідендна політика свідчить про те, що підприємство працює на перспективу, прагне фінансувати наукові та інші дослідження, думає про розширення масштабів виробництва і ринку збуту.
Наступним етапом є вибір конкретної компанії виходячи з оцінки її фінансового стану, прибутковості продукції, динаміки затрат на виробництво, перспективності попиту. Це повинен робити кожен інвестор.
Слід зазначити, що емітент (підприємство, чиї акції випущено) заінтересований у заліченні коштів потенційних інвесторів для збільшення програми розвитку виробництва. Ще під час емісії, коли акції тільки з’явилися на ринку, він має переконати майбутніх акціонерів у привабливості вкладання коштів саме в це підприємство, у надійності вкладень і форми.
При виборі об’єкта вкладень основним документом є баланс підприємства, який розкриває зміст трьох найважливіших категорій: активів, зобов’язань продавця, власного (акціонерного) капіталу. Зобов’язання продавця (позичені кошти) та власний (акціонерний) капітал характеризують джерела грошових коштів і відображаються в пасивах балансу. Напрями використання цих коштів формують активи балансу. Основне балансове рівняння пов’язує ці елементи так:
Активи
Зобов’язання
(позичені кошти)
Власний акціонерний) капітал
= +
Використання ресурсів
Джерела коштів
=
Кошти, вкладені у підприємство
Кошти кредиторів
Кошти власників (акціонерів)
= +
=
В основі розміщення статей активів балансу лежить критерій ліквідності.