Семінар № 2

3). Проявом на практиці податкової політики, яка проводиться в тій чи іншій державі і формується відповідними державами структурами, виступає податкова система країни.

При визначенні податкової системи важливо враховувати різні підходи до її розуміння. Згідно Податкового кодексу України, податкова система – це сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому ПКУ порядку. Згідно теоретичного підходу, податкова система, окрім податків і зборів, включає в себе механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.

Отже, не можна ототожнювати поняття «податкова система», з поняттями «система оподаткування» і «система податків і зборів», які є її складовою (рис. 1):

Рис.1. Структура податкової системи України

 

Таким чином:

♦ система податків і зборів – це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів;

♦ система оподаткування — це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів, а також механізмів і способів їх розрахунку і сплати до бюджету та інших державних цільових фондів;

♦ податкова система – це сукупність податків і зборів; механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адмі­ністрування і надходження податків і зборів до бюджету та

інших державних цільових фондів.

Відомий американський економіст Р. Масгрейв сформулював основні вимоги до функціонування податкової системи:

• розподіл податкового тиску повинен бути рівномірним;

• мінімальний тиск на економічні рішення;

· будь-яке державне втручання, пов'язане з "надмірним оподаткуванням", слід зменшити;

• якщо перед податковою політикою поставлені інші цілі, наприклад, стимулювання інвестицій, звести до мінімуму можливе порушення рівноваги між соціальною справед­ливістю і економічною ефективністю;

• сприяти стабілізації економіки і економічному росту;

• оподаткування повинно бути зрозумілим для платника податків, а управління ним – справедливим і основаним на законах;

• затрати на управління податковою системою повинні бути мінімальними.

Науковий підхід до побудови раціональної податкової сис­теми передбачає, по-перше, системність, по-друге, встанов­лення основобудовної бази цієї системи і, по-третє, форму­вання правової бази.

Потреба системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані і органічно доповнювати один одного, не вступати у протиріччя з системою оподаткування в цілому і з окремими її елементами.

Основобудовною базою побудови податкової системи є об'єм бюджетних видатків. Податки – не самоціль, а засіб для вико­нання державою своїх функцій, і з цих позицій вони походять від державних видатків.

Податкова система – продукт податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують відповідні принципові положення, види податків, порядок нарахування і утримання кожного з

них, обов'язки для всіх суб'єктів оподаткування.

Як вище було сказано, податкова система – це сукупність встановленої у країні системи оподаткування, елементів її функціонування та контролю за дотриманням податкового законодавства. Не дивлячись на різноманітність існуючих у світі податкових систем, існує ряд принципів, які визначають науковий підхід до характеристики внутрішньої сутності і суспільного призначення даного поняття.

Побудову і функціонування оптимальних податкових систем загалом необхідно розглядати під кутом зору відповідності таким науковим принципам:

1. Принцип вигоди і адміністративної зручності. Даний принцип наголошує на тому, щоб втрати добробуту в результаті сплати податків були сумірні для платників з тими вигодами, котрі вони отримують за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною для платників і для державних структур з точки зору змісту податкової роботи і податкового законо­давства, механізму збирання податків та контролю над податковими процесами. Причому, на організацію справляння подат­ків необхідно витрачати якомога меншу суму податкових надходжень.

2. Принцип платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись згідно плато­спроможності платника податків (розміру доходу, обсягу споживання, вартості майна, тощо). З принципом плато­спроможності пов'язані питання горизонтальної і вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що платники податків з однаковою платоспроможністю і податковою базою по доходу чи майну сплачують одинакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна рівність досягається в тому випадку, коли платники податків з різною платоспроможністю сплачують різкі по величині суми податків, що диференціюються у відповідності з певними етичними принципами соціальної справедливості.

3. Принцип визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена соціально-економічна доктрина держави. Економічна доктрина держави може базуватись на одному із напрямків економічної думки класичному і неокласичному, кейнсіанському і пост кейнсіанському, марксистському і немарксистському. Кожний напрям економічної теорії передбачає свою модель економічної, фінансової і податкової політики. Проте суть не стільки в поло­женнях самої теорії, скільки в її наявності. Визначивши свою економічну доктрину на основі того чи іншого напрямку теорії, держава розробляє стратегію і тактику досягнення поставленої мети.

Виходячи із вибраної соціально-економічної доктрини держави, в країні повинен формуватись середній рівень опо­даткування, тобто та частина валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет з допомогою податків та податкових платежів шляхом побудови конкретної податкової системи.

До вихідних принципів побудови податкової системи належать:  * формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту; * встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх форм власності; * застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх робітників, між коштами, що спрямовуються на споживання і нагромадження. Наукове забезпечення побудови теоретичної моделі податкової системи, окрім дослідження сутності і змісту категорії податків, передбачає визначення принципів, на яких має будуватися податкова система. Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані основоположником теорії оподаткування шотландським економістом і філософом А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» ще у XVIII ст., не втратили значення і до нашого часу. Вони зводяться до чотирьох понять: справедливість, визначеність, зручність, економія (раціональність).  У детальному викладі ці принципи формулюються так: 1. Піддані кожної держави зобов'язані підтримувати її по можливості відповідно до своїх коштів, тобто в залежності від доходів, які вони одержують під охороною держави. 2. Податок, який зобов'язаний сплачувати кожний громадянин, повинен бути визначений точно, а не довільно. Час і розмір сплачуваного податку, спосіб його сплати повинні бути ясними і відомими як самому платнику, так і будь-кому іншому. 3. Кожний податок повинен утримуватися в такий час і таким способом, які зручні для платника. 4. Кожний податок повинен стягуватися таким чином, щоб із доходів платника вилучалось якомога менше понад те, що надходить до державної скарбниці. Ці загальні принципи оподаткування поступово розширювались, трансформувалися під впливом соціально-економічних і політичних перетворень, які відбувались у світі. В даний час вони в основному зводяться до наступного: 1. Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з врахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Доход, який залишиться після сплати податків, повинен забезпечувати йому нормальний розвиток. 2. Необхідно прикласти всі зусилля, щоб оподаткування доходів носило одноразовий характер. Багаторазове обкладання доходів чи капіталу неприпустиме. 3. Податки повинні бути обов'язковими. Податкова система не повинна залишати у платника податків сумнівів в уникненні платежу. 4. Процедури розрахунку і сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків, економічними для установ, які збирають податки. Слід прагнути до мінімізації витрат на стягнення податків. 5. Податкова система повинна забезпечувати раціональний перерозподіл частини створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державної економічної політики. 6. Податки можуть використовуватись як фінансові регулятори з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами роботодавців і найманих працівників, між коштами, які направляються на споживання і нагромадження. 7. Необхідно забезпечувати стабільність оподаткування; ставки податків не повинні змінюватись упродовж досить тривалого періоду. Разом з тим, податкова система повинна бути адекватною конкретним етапам економічного розвитку країни; це досягається здійсненням податкових реформ, які забезпечують еволюцію податкової системи. 8. Не можна допускати індивідуального підходу до конкретних платників податків при встановленні податкових ставок і застосуванні податкових пільг. 

Суть цих принципів зводиться до наступного:

1. Всі громадяни повинні сплачувати податки відповідно до своїх можливостей І доходів [обов'язковість, всеохоплюючий характер, платоспроможність платників, справедливість)*

2. Кожен податок має бути чітко визначений І відомий всім [чіткість і прозорість).

3. Податок повинен сплачуватися в зручний час І спосіб (зручність для платника).

4. Система мобілізації податку має будуватися в такий спосіб, щоб мінімізувати витрати держави [фіскальна ефективність для держави).

4) Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів – податковий кодекс україни: скачать, читать

Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів

7.1. Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку;

7.1.2. об'єкт оподаткування;

7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку;

7.1.5. порядок обчислення податку;

7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку;

7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

7 .2. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

7.4. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

 

ЗМІСТ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ | СКАЧАТЬ БЕСПЛАТНО КОММЕНТАРИЙ НАЛОГОВОГО КОДЕКСА

1. Відповідно до ч. 2 ст. 92 Конституції України податки та збори встановлюються виключно законами. Світове законодавство є майже одностайним щодо заборони встановлення податків за результатами референдуму. В статті 74 Конституції України проголошується: "референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків...".

Встановлення податку передбачає обов'язкове визначення законодавцем його основних елементів.

Із змісту коментованої статті випливає, що елементи податку поділяються на обов'язкові та додаткові.

Податок вважається встановленим лише за умови визначення в ПК - платника податку та таких елементів оподаткування, як об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строки та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Перераховані вище елементи є обов'язковими при встановленні будь-якого податку - чи загальнодержавного чи місцевого. Вони визначаються виключно в ПК.

2. Податкові пільги є також елементом податку. Вони розглядаються законодавцем як додатковий елемент, що встановлюється лише відносно окремих видів податків та можуть мати як постійний так і тимчасовий характер. Встановлення податкових пільг відносно того чи іншого податку, порядок їх застосування, скасування визначається виключно в ПК (детальніше про податкові пільги - в коментарі до ст. 30 ПК).

3. Виключно в ПК регулюються будь-які питання оподаткування. В інших законах України ці питання можуть розглядатись лише в двох аспектах:

1) закони про внесення змін до ПК;

2) закони, в яких закріплено норми щодо відповідальності за порушення податкового законодавства (наприклад, окремі статті Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) - стаття 1631 "Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків"; стаття 1633 "Невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби"; стаття 1634 "Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи" тощо. Це і стаття 212 Кримінального кодексу України "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" тощо).

Пода′ткові пі́льги (англ. Tax Benefits) — переваги, що надаються окремим платникам податків, включаючи можливість не сплачувати податок або сплачувати його у меншому розмірі. Норми законодавства, що визначають підстави, порядок і умови застосування пільг з податків і зборів, не можуть мати індивідуального характеру.