1. Педагогіка – це наука про виховання. Педагогіка вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Виникнення педагогіки як науки обумовлено об’єктивною потребою у підготовці людини до життя і праці

Об'єктом педагогіки є розвиток людини як особистості в процесі виховання, освіти і навчання

Предметом педагогіки є дослідження сутності формування і розвитку особистості і розробка на цій основі теорії і методики виховання як спеціального організованого педагогічного процесу.

Структура педагогіки як науки:

1) загальні основи педагогіки

2) дидактика

3) теорія виховання

4) теорія управління освітніми системами.

Дидактика – це теорія освіти і навчання. Є теоретичною основою методики викладання різних предметів.

Категорії педагогіки – це система основних наукових узагальнень. До них відносять виховання, навчання, освіта.

Виховання розглядають у широкому соціальному значенні як оволодіння всією сукупністю суспільного досвіду. У вузькому значенні виховання трактують як цілеспрямований процес формування особистості, як спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості через взаємодію вихователя і вихованця.

У загальному вигляді мета виховання формулюється як всебічний гармонійний розвиток особистості

Навчання – це цілеспрямована взаємодія вчителя та учня, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння та навички, розвиваються здібності учнів, їх особистісні якості.

Освіта – це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь, навичок та формування на їх основі наукового світогляду, ціннісних орієнтацій і ставлень.

Галузі педагогіки.

В процесі розвитку педагогічного знання виділились галузі педагогіки. Сучасна педагогіка об’єднує близько двадцяти галузей. До них належать педагогічні науки, які вивчають специфіку навчально-виховного процесу у межах певних вікових груп,особливості виховання і навчання людей з фізичними або психічними вадами, специфіку підготовки людини до певних видів професійної діяльності тощо.

Етнопедагогіка вивчає народне виховання, специфіку педагогічної культури різних етносів.

Дошкільна педагогіка вивчає особливості розвитку і формування особистості дитини дошкільного віку.

Педагогіка школи досліджує закономірності навчання і виховання дітей шкільного віку.

Закономірності професійної освіти і виховання студентів у вищих навчальних закладах вивчає педагогіка вищої школи

Порівняльна педагогіка спрямована на аналіз та порівняння освіти у різних країнах.

Соціальна педагогіка досліджує вплив соціального середовища на виховання особистості

Гендерна педагогіка досліджує формування статеворольової поведінки в суспільстві

Корекційна педагогіка досліджує особливості виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вадами.

Превентивна педагогіка вивчає шляхи та методи попередження соціальних відхилень

2. Шкільний вік ділиться на такі періоди:

- молодший шкільний вік (6 – 10 років)

- середній шкільний вік або підлітковий (11-15 років)

- старший шкільний вік або рання юність ( 15-18 років)

Підлітковий вік охоплює період 11-15 років. Це період інтенсивного, але нерівномірного фізичного розвитку, статевого дозрівання. Неузгодженість гормональної активності є фізіологічною основою тривожності, бурхливого перебігу емоцій, різких змін у настрої.

Провідною діяльністю підлітків є спілкування. Психічні новоутворення цього періоду – ствердження своєї індивідуальності, формування самосвідомості, розвиток почуття дорослості. Це період переходу від дитинства до дорослості, тому у підлітків домінує прагнення до самостійності. Засвоюються норми спілкування та поведінки. Розвиваються логічність, критичність мислення, пам'ять набуває логічності, довільності. Дорослі сприймаються критично. Сприятливий період для формування творчих здібностей. У вихованні зростає роль переконання.

3. Старшокласники(15-18 років). Провідна діяльність – навчання з урахуванням професійного аспекту. Розвивається логічне мислення, його розвиток залежить від методів навчання, потрібно використовувати проблемні ситуації, дискусії. Розвивається самосвідомість, формується самооцінка, на адекватність якої може вплинути стиль взаємовідносин з вчителем. Вибір професії є центральним у розвитку. Слід допомогти визначитись у професійному плані. Формується світогляд, здатність будувати життєві плани та вибирати способи їх реалізації. Почуття дорослості стає глибше, виникає прагнення виявити свою індивідуальність. Виявляється інтерес до етичних проблем. Виникає перше кохання, розвиваються нові форми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатія, флірт, кокетування, залицяння).

4. Навчання – це процес двобічний, який складається із викладання та учіння. Викладання – це діяльність вчителя у процесі навчання. Структура діяльності вчителя у навчальному процесі: планування діяльності (тематичне та поурочне), організація навчальної роботи учнів, стимулювання активності учнів, здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, корегування.

Учіння – цілеспрямована, усвідомлена активна пізнавальна діяльність учнів, спрямована на оволодіння навчальним матеріалом.

Структурні компоненти процесу навчання: цільовий, стимулювально-мотиваційний, змістовний, операційно-дійовий, емоційно-вольовий, контрольно-регулювальний, оцінно-результативний.

Цільовий компонент забезпечує формулювання педагогом і усвідомлення учнями цілей і завдань навчально-пізнавальної діяльності.

Створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності відображають сутність такого компоненту навчання як стимулювально-мотиваційний.

Змістовний компонент передбачає визначення змісту навчального матеріалу, осмислення його основних питань.

Вдалий підбір прийомів, методів та організаційних форм навчання відображають сутність операційно-діяльнісного компоненту.

Емоційно-вольовий компонент спрямований на надання навчально-пізнавальній діяльності учнів емоційно-позитивного характеру.

Контрольно-регулювальний компонент забезпечує регулювання, контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Оцінно-результативний компонент передбачає оцінювання вчителем і самооцінку учнями результатів навчально-пізнавальної діяльності.

5. Принципи навчання – це вихідні, керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і здійснення навчального процесу. Виділяють такі принципи навчання: принцип науковості, принцип доступності, принцип свідомості і активності, принцип наочності, принцип систематичності і послідовності, принцип міцності, принцип зв’язку навчання з життям, принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів в процесі навчання, принцип емоційності навчання.

Організацію педагогічного процесу на підґрунті новітніх досягнень психології, педагогіки, методики викладання передбачає принцип науковості. Шляхами реалізації цього принципу є: ознайомлення учнів з новітніми досягненнями в науці, техніці, культурі; використання сучасної наукової термінології, наукових методів пізнання природніх та суспільних явищ; відповідність змісту навчання рівню розвитку сучасної науки; ознайомлення учнів з творчістю вчених тощо.

Забезпечення взаємозв'язку між сприйняттям і осмисленням, з одного боку, і запам’ятовуванням, з іншого, передбачає принцип свідомості і активності в навчанні. Шляхами реалізації цього принципу є: роз'яснення мети і завдань навчання; впровадження ігрових технологій навчання

Використовувати на уроках життєвий досвіду учнів, поєднувати теоретичні знання з практичним їх застосуванням вимагає принцип зв'язку навчання з життям. Шляхами реалізації цього принципу є: використання на уроках краєзнавчого матеріалу; застосування набутих знань у практичній діяльності

Принцип систематичності і послідовності націлює на досягнення єдності частини і цілого, елемента й структури при оволодінні змістом навчального матеріалу.

Принцип доступності навчання вимагає відповідність змісту, обсягу навчального матеріалу і методів навчання рівню інтелектуального розвитку учнів, їх можливостям засвоїти навчальний матеріал.

Принцип наочності у навчанні передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок передбачає тривале збереження в пам’яті учнів набутих знань, умінь, навичок.

Принцип емоційності навчання вимагає створення у процесі навчання певних емоційних станів, почуттів, які стимулюють навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів в процесі навчання вимагає, щоб зміст, форми і методи навчання відповідали особливостям вікового та індивідуального розвитку учнів.