1. Поняття кримінального права України.

Поняття кримінального права використовується в декількох значеннях, а саме, як: а) галузь права (інколи говорять про галузь законодавства); б) різновид правової науки (наука кримінального права); в) юридична навчальна дисципліна.

Кримінальне право – як галузь права, є системою загальнообов’язкових, встановлених Верховною Радою України або прийнятих всеукраїнським референдумом і забезпечуваних примусовою силою держави норм права (законів), котрі визначають загальні засади кримінальної відповідальності, діяння, які є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх вчинять.

2. Завдання кримінального права України.

Відповідно до ч.1 ст.1 КК, Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Відтак, завданням кримінального права (ст.1 КК) є забезпечення: 1) охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку, громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, миру і безпеки людства, та 2) запобігання злочинам (загальна превенція (запобігання) та спеціальна превенція).

3. Система кримінального права України.

Система кримінального права – це внутрішня його побудова, структура, яка заснована на певних принципах. Зокрема, систему кримінального права складають певним чином упорядковані кримінально-правові норми. Як зазначали ми вище, ст. 3 КК закріплює положення відповідно до якого законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України. Таким чином, кримінальне право як галузь права складається з Загальної та Особливої частин. Загальна частина містить в собі норми, які визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права, складається з 15 розділів. Особлива частина містить в собі норми, які описують конкретні види злочинів з вказівкою видів покарань та меж, у яких вони можуть бути призначені, складається з 20 розділів.

4. Кримінальне право і суміжні галузі права, зв’язок і відмінності між ними.

Кримінальне право як галузь права України існує в нерозривному зв'язку з іншими галузями права. Цей зв'язок обумовлений тим, що кримінальне право здійснює охоронювальну функцію щодо тих суспільних відносин, які регулюється іншими галузями права (захист власності, виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина тощо). Частина галузей права найбільш тісно пов’язана з кримінальним правом і, отже, вони можуть бути віднесені до категорії суміжних галузей стосовно кримінального права. Такими є конституційне право, адміністративне право, кримінально-процесуальне право, кримінально-виконавче право, міжнародне право тощо.

Норми конституційного права і насамперед Конституції як основного закону країни вимагають від кримінального права цілковитої відповідності й неможливості будь-якої розбіжності з положеннями конституційного права. Як ми вказували вище, на конституційних положеннях базуються принципи кримінального права. Ці положення лежать в основі формулювань основних інститутів кримінального права (злочину, підстави кримінальної відповідальності, обставин, що виключають злочинність діяння, вимог до покарання і його призначення тощо).

Нормами Особливої частини кримінального права захищається конституційний устрій України, втілюється на практиці положення про забезпечення прав і свобод людини як головного обов'язку держави, здійснюється захист усіх форм власності, громадського порядку, громадської безпеки, довкілля тощо.

Норми адміністративного права, що зведені у Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), мають тісний зв'язок з кримінально-правовими нормами. Багато з них суміжні з нормами, що міститься в КУпАП. Різниця між ними полягає в ступені суспільної небезпеки, який у злочинах значно вищий, ніж в адміністративних деліктах. Детальне дослідження правопорушення дає підстави віднести його або до злочину, або до адміністративного проступку. Наприклад, суміжними є злочин "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами", (ст. 286 КК) і проступок "Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху"(ст. 122 КАП).

Враховуючи реальну ситуацію з певними правопорушеннями, Верховна Рада може "перевести" окремі з них із одної якості в іншу, здебільшого повністю або частково декриміналізуючи певні діяння. Скажімо, КК 2001 року у ст. 286 та 296 значно звузив зміст злочинних діянь порівняно зі статтями 215 та 206 КК 1960 року, виключивши відповідно кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому легкі тілесні ушкодження, та за просте хуліганство, і, отже, розширив за рахунок цих діянь об'єм правопорушень в адміністративному праві.

Тісно пов'язані поміж собою кримінальне (матеріальне) і кримінальне процесуальне право. Для справедливого, побудованого на вимогах кримінального закону, вирішення питання про кримінальну відповідальність за конкретне діяння необхідна чітко й детально виписана процедура, що забезпечує всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи, яка порушена у зв'язку з вчиненням цього діяння. Ці вимоги забезпечують норми кримінального процесуального права, викладені у Кримінальному процесуальному кодексі (КПК). Застосовувати кримінально-правові норми поза рамками норм КПК неможливо. Отже, хоча процесуальні норми виступають у якості форми відносно змісту, яким є норми кримінального права, без такої форми останні діяти не можуть. Порушення приписів, що містяться в нормах КПК, тягне для відповідних службових осіб відповідальність аж до кримінальної.

Тісний зв'язок існує між кримінальним і кримінально-виконавчим, або пенітенціарним (від лат. Poenitentiarius – спокутний) правом. Кримінальне право встановлює види і межі покарань, а також порядок їх призначення судом. Кримінально-виконавче право (його основу складає Кримінально-виконавчий кодекс - КВК) регулює порядок виконання вказаних в КК покарань. Суд призначає вид і розмір покарання, яке, на його думку, забезпечить досягнення мети покарання (ч. 2 ст. 50 КК), але це досягнення можливе тільки на підставі норм кримінально-виконавчого права, які застосовують органи й установи, які це покарання виконують.

Зв'язок між кримінальним і міжнародним правом обумовлюється тим, що певні інститути, які мають кримінально-правове значення, знаходять своє первісне визначення в нормах міжнародного права, точніше в тих міжнародних угодах, до яких приєдналася Україна. Згідно зі ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, базуються на нормах міжнародного права статті КК, які визначають проблему кримінальної відповідальності осіб, що мають дипломатичну недоторканість (ч. 4 ст. 6 КК), екстрадиції (видачі) злочинців (ст. 10 КК), визнання злочинними деяких діянь (див., наприклад, злочини, передбачені статтями 438, 445 КК) тощо.

Міжнародно-правове походження мають також норми, зазначенні в статтях 301, 442 КК та деяких інших.