113. Нормативи та стандарти якості компонентів довкілля.

Одним з найефективніших засобів охорони довкілля є екологічне нормування. З його допомогою регулюється допустиме навантаження на екосистеми, а також встановлюються межі впливу господарської діяльності на середовище проживання.

1.Система нормативів якості довкілля включає:

2.Нормативи екологічної безпеки;

3.ГДВ, ГДС в довкілля забруднюючих хімічних речовин, які встановлюються для джерел забруднення;

4.Рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Основою екологічного нормування є розробка ГД концентрацій, ГДВ і ГДС, крім того, тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) і орієнтовно безпечних рівнів впливу (ОБВ) забруднюючих речовин.

Ці нормативи і норми регламентують якість навколишнього середовища, використовуючи на практиці у плануванні раціональне природокористування.

Найпоширенішими серед них є ГДК – така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний вплив якої на організм людини, тварини і рослин не викликає відхилень у їх нормальному функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутнього поколінь.

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на 4 класи: 1.Надзвичайнонебезпечні (нікель, ртуть); 2.Високонебезпечні (сірководень); 3.Помірнонебезпечні (сажа); 4.Малонебезпечні (бензин).

Чим більш шкідлива речовина, тим складніше здійснити захист атмосферного повітря і тим нижчий його ГДК. Для кожної речовини встановлюються два нормативи: максимальна разова та середньодобова норма. Крім того, використовуються два типи ГДК: у повітрі робочої зони і населеного пункту. 

Регламентування викидів забруднюючих речовин у довкілля виконується шляхом встановлення ГДВ даних речовин в атмосферу – це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу, яка не перевищує їх ГДК для населення, рослиного та тваринного світу.

ГДС – маси речовин у стічних водах, макс допустимої для відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезп норм якості води у контрольованому пункті.

Регламентується шум забруднення, електромаг поля, вібрація 

114.Принцип ек зацікавленості та викор у практиці управління.

Суть принципу зводиться до того, що природоохоронна діяльність має бути невіддільною від процесу виробництва, а проблеми охорони довкілля необхідно розв’язувати в процесі самого виробництва. Плата за забруднення довкілля нині стягується відповідно до заподіяних збитків. Однак на практиці утворився значний розрив між проголошеними принципами плати та її нормативами, з одного боку, та обсягами економічних збитків, з другого. В умовах економічної скрути така плата не компенсує всього обсягу економічних і соціальних витрат, розмір нинішніх платежів за забруднення не перекриває навіть мінімально необхідних природоохоронних потреб. 

Складним є також регулювання цін за природні ресурси. Їх підвищення в сучасних умовах може лише ускладнити ситуацію. Але низька вартість природних ресурсів значно зумовлює їх нераціональне використання.

В умовах України, де порушена цілісність екосистем,назріла гостра необхідність збалансувати критерії екологічної доцільності та економічної ефективності виробництва