5.2.Діапазон інтерпретацій сучасних міжнародних регіональних конфліктів

Спочатку регіональні конфлікти не вивчалися оскільки , в XIX - початку XX ст. така категорія відсутня в рамках суспільствознавства , регіональні конфлікти вивчалися в ряду класових і соціальних конфліктів і їх проявів , таких як війни , революції та ін.

Теоретичні підстави вивчення регіональних конфліктів були закладені в XIX в . в рамках марксистської конфліктологічної соціології засновником формальної школи в розумінні соціології Г. Зіммель . Останній є автором терміну « соціології конфлікту». У рамках даних шкіл досліджувалися в першу чергу проблеми класової і антагоністичної боротьби між державами , розглядалися причини того , чому конфлікти в суспільстві обов'язкові і неминучі. За Марксом конфлікт завжди призводить до руйнувань і знищення однієї із сторін, по Зімеллю - може призводити не тільки до деструктивних , але і до позитивним для всіх суб'єктів конфлікту результатів , але і сприяти соціальній інтеграції (при реалізації технологій « випускання пари» ) , посилювати соціальну солідарність.

Ідеї К. Маркса про пріоритетність конфлікту при побудові ієрархій соціальних взаємодій , пріоритетності аналізу причин і джерел конфліктів , знайшли свій подальший розвиток в працях німецького соціолога Р. Дарендорфа .

Ідеї Г. Зіммеля про необхідність затвердження істотних відмінностей між категоріями «соціальний конфлікт » і « боротьба» , доцільності розгляду можливостей управління конфліктами і вичленування їх у тому числі і позитивної ролі в становленні суспільних систем - отримали розвиток у американського соціолога Л. Козера . Так , він пропонував ділити всі конфлікти на « реалістичні » і « нереалістичні ».

У процесі вивчення конфліктів у другій половині XX в . все активніше затверджувалися ідеї про закономірності існування конфліктної стадії взаємодії в рамках будь-яких соціальних систем , це висунуло на перший план завдання побудови теорій управління конфліктами , у тому числі на рівні регіонів.

Представники геополітичного підходу (К. Шмітт , Ж. Готтман , 3 . Бжезинський та ін ) Інтерпретують політичний , соціальний , економічний і т. д. конфлікт у контексті просторової зумовленості і зумовленість. При цьому геополітика виступає одночасно як : 1 . Наука , яка розглядає глобальні соціально-політичні явища і процеси сучасного світу через призму географічної детермінації . 2 . Сукупність соціально- політичних ідеологічних доктрин , наукоподібних географічно детермінованих міфів для виправдання того чи іншого глобального політичного проекту. 3 . Різновид політики , проведенної в глобальному , планетарному масштабі.

У регіональному контексті геополітична структура світу постає як один з основних предметів вивчення геополітики . Вона представлена цілим рядом просторових моделей взаємодії центрів сили і периферії.

Одним з основних принципів даного підходу є геополітичний дуалізм , який стверджує в якості двигуна історичного процесу протистояння телурократії і таласократії Бігімота ( сили суші) і Левіафана ( сили моря) , Будинка та Корабля .

Біхевіористичний підхід передбачає поширення психологічних принципів опису та інтерпретації поведінки людини і тварин , виходячи з формул «стимул - реакція» , врахування індивідуальних особливостей суб'єкта в « полі» створених відносин зовнішнього середовища , на поведінку суб'єктів у регіональних конфліктах.

Системний підхід передбачає інтерпретацію регіональних процесів через подання їх структур і взаємодій на рівні структурних елементів .

Так , наприклад , у класичній роботі Д. Істона «Системний аналіз політичного життя »¹ представлена структурна модель , в рамках якої можливо розглядати і регіональні процеси в виді певного різновиду «чорного ящика» (рис. 5.2.1) .

Рис. 5.2.1. Функціонування політичної системи за Д. Істону

Застосовуючи даний підхід , можна запропонувати моделі однополярного , двополярного і багатополярного світу , виконані в рамках розглянутого підходу .

Так , наприклад , відповідно до Вестфальської системою (1648 р.) Складалося два регіональних центри - католицький ( Священна Римська імперія німецької нації і Франція ) і протестантський ( Швеція і протестантські німецькі князівства ) .

У період Першої світової війни - країни Антанти ( в першу чергу Великобританія , Франція , США , Росія ) проти Німеччини та її союзників , в період Другої світової війни - гітлерівська Німеччина та її союзники проти сил антигітлерівської коаліції , в першу чергу СРСР і США . У період після Другої світової війни світ розколюється на капіталістичну і соціалістичну систему з центрами США і СРСР.

Структурна модель вирішення конфліктів в системі двополярного світу представлена на рис. 5.2.2 .

Рис. 5.2.2. Модель двополярного світу, де: 1,2 — «великі

держави»: 3-12 — союзники «великих держав»; 13 — «залізна занавіса». Стрілками вказані прямі і зворотні зв’язки між елементами двополярної системи.

Всередині «свого» полюса велика держава вирішує конфліктні питання самостійно , існує конфлікт між великими державами .

З розпадом двополярного світу реалізуються сценарії повернення світу до однополярної моделі з центром в США , або переходу до системи багатополярного світу з регіональними центрами в Китаї , Індії , Росії , Євросоюзі , Бразилії і, можливо , інші.

Структурна модель вирішення конфліктів в рамках системи багатополярного світу представлена на рис. 5.2.3 .

Багатополярна модель - це не тільки сучасна глобальна політична технологія .¹ Вона використовувалася в практиці глобального управління в період існування Ліги націй (1919-1939 рр. . ) . У той період конфігурація « центрів сили », крім США , що не ратфікували статут Ліги , СРСР , що вступив в лігу в 1934 р. . та виключили з неї в 1939 г , а також постійних членів Ради Ліги Націй - Великобританії, Франції , Італії та Японії , включала в себе також Німеччину , тобто світ був семиполярний .

Рис. 5.2.3. Модель вирішення конфліктів в рамках системи багатополярного світу, де: 1-5 - регіональні «центри сили»; 6-10 - держави і регіони, що знаходяться в сфері переважного впливу регіональних «центрів сили». Товстими стрілками показані прямі і зворотні зв'язки між «центрами сили», тонкими стрілками - прямі і зворотні зв'язки між «центрами сили» і державами і регіонами, що перебувають у сфері переважного впливу регіональних «центрів сили»

Конфлікти між державами або регіонами вирішуються в всередині регіону з втручанням «центру сили», між «центрами сили» з підключенням внутрішньорегіональних суб'єктів.

Багатополярна модель може служити підставою для виявлення, подання та конструювання багаторівневої мережі взаємодій глобальних і регіональних акторів і їх інститутів.¹

Структурна модель вирішення конфліктів в рамках системи однополярного світу представлена на рис. 5.2.4.

Рис. 5.2.4. Модель вирішення конфліктів в рамках моделі однополярного світу, де: 1 - домінуюча держава чи регіон; 2-9 - держави чи регіони

Стрілки між державами або регіонами 2 і 9 символізують конфлікти , стрілки від 1 до стрілки 2-9 символізує доцільність для домінуючої держави вплутуватися в конфлікт.

Реальні проблеми , що виникають у процесі регіонального взаємодії держав , хоч і базуються на однотипних абстрактних схемах , але значно складніші і різноманітніші .

Залежно від сфери , причиною конфлікту можуть бути найрізноманітніші ресурси , наприклад , водні . Проілюструємо це на прикладі існуючих конфліктних зон при спробах вироблення єдиної політики з приводу водних ресурсів у регіоні Центральної Азії.

Як можна бачити , плановане збільшення споживання води річки Амудар'ї Афганістаном призведе до ще більшої її нестачі на суміжних територіях Таджикистану , це ж стосується розподілу вод річки Сирдар'ї між регіональними споживачами і т. п.

Таким чином , регіональний конфлікт являє собою атрибут сучасного суспільного життя . Завдання регіонознавця при рішенні проблем конфліктної взаємодії повинна складатися і складається в мінімізації негативних його наслідків .