Педагогічна культура і майстерність
1. Поняття, сутність і основні функції культури.
2. Загальна, професійна, базова культура особистості.
3. Педагогічна культура, її основні компоненти.
4. Духовно-моральна культура педагога.
5. Педагогічна культура і майстерність.
За усі часи професія вчителя була найважливішою. Завдяки педагогічній діяльності не переривається зв'язок часів, культурні цінності стають надбанням нових поколінь, у діалозі вчителя й учня народжуються нові ідеї і відносини, нові духовні й матеріальні цінності.
Кінець XX століття характеризується зростанням культуростворюючої функції освіти. Виховання й навчання — найважливіші елементи духовної культури суспільства. З одного боку, вони відображають рівень її розвитку, з іншого боку — збагачують і розвивають її, служать найважливішим засобом її наступності від покоління до покоління, засобом взаємозбагачення культур різних країн.
Поняття "культура", будучи категорією таких наук, як філософія, історія, культурологія, має різні (близько 200* визначення. Скористаємося найбільш загальним, щоб усвідомити взаємозв'язок культури суспільства, особистості й вчителя.
"Культура (лат. сultuга — оброблення, обробка* — сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством у процесі суспільно-історичної практики і характеризуючих історично досягнуту ступінь у розвитку суспільства».
Культура існує в двох основних формах: об'єктивній (у вигляді реальних предметів, створених часом не одним поколінням людей, що несуть зміст людського існування, у продуктах духовної праці, системі соціальних норм і установ, духовних цінностях, у сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе* і суб'єктивної (у вигляді діяльнісних здібностей людини, її суспільно розвинених почуттів і можливостей індивіда опанувати цим предметним скарбом*.
Культура характеризує усі форми життєдіяльності людей: матеріальне виробництво, соціально-політичні відносини, духовний розвиток суспільства, побут, людські взаємини. Культуру розглядають як життєдіяльність людини в єдності її процесу й результату.
Людина є об'єктом і суб'єктом культури, і в той же час особистість кожної людини — це феномен культури, тому що формується при впливі різноманітних культурних явищ: традицій, форм суспільної свідомості, способу життя, побуту, змісту діяльності, виховання, освіти.
Культура суспільства створюється людьми і кожною окремою людиною. Учені виділяють три основні функції культури: пізнавальну, інформативну і комунікативну.
Пізнавальна функція полягає в тому, що культура дає цілісне уявлення про народ, країну, епоху. Культура є самопізнання й самосвідомість народів. Завдяки таким її складовим, як наука, мистецтво, освіта тощо, люди пізнають і усвідомлюють свої потреби й інтереси.
Інформативна функція культури полягає в тому, що за допомогою культури передаються знання і досвід попередніх поколінь наступним, здійснюється обмін знаннями й навичками.
Комунікативна функція культури означає, що культура не існує поза суспільством, вона формується через спілкування. Спілкування може бути прямим і відносним (через літературу, мистецтво, науку*. Справжня культура покликана розвивати особистість, робити її досконалою. Досконалість особистості визначається тим, що і як вона знає, цінує, творить, з ким і як
спілкується, які потреби і як вона їх задовольняє.
Культура особистості складається зі знань, умінь, ціннісних орієнтації, потреб і виявляється в характері її спілкування і творчої діяльності. Культура особистості - це гармонія культури знання, творчої дії, почуттів і спілкування. О.С. Газман вважає, що культура — це досягнення особистістю деякої гармонії.
Розвиваючи ідею О.С. Газмана, додамо що культура людини — це гармонія його внутрішнього світу і зовнішньої діяльності.
За своєю структурою культура особистості (її називають загальною, базовою культурою* складається з двох рівнів: внутрішньої духовної культури, і зовнішньої, що проявляється в культурі спілкування, поводження, зовнішнього вигляду (див. мал.3*.
Внутрішня культура — сукупність духовних цінностей людини: його почуттів, знань, ідеалів, переконань, моральних принципів і поглядів, уявлень про честь, почуття власної гідності й самоповаги.
Зовнішня культура — це спосіб прояву духовного світу людини в спілкуванні і творчій діяльності.
Через прояви зовнішньої культури людини ми можемо зрозуміти й відчути, рівень її духовного розвитку. Вищим рівнем розвитку внутрішньої культури є духовність. Різні філософські школи сперечаються над визначенням поняття "духовність". В ідеалістичних вченнях духовність і віра в Бога розглядаються як два тісно взаємозалежних явища. Зробимо спробу дати визначення духовності виходячи з гуманістичного підходу.
Духовність — це вища ступінь емоційно-морального розвитку людини, гармонія його ідеалів із загальнолюдськими цінностями і високоморальними вчинками, в основі яких лежала потреба служити людям і добру, постійне прагнення до самовдосконалення. За своїм змістом культура людини багатогранна, тому що відображає всі зв'язки людини зі світом, суспільством, усі відносини, у які він вступає. Базова (загальна* культура людини складається (по О.С. Газману* з культури життєвого самовизначення, економічної, політичної, демократичної і правової, інтелектуальної, моральної, екологічної, художньої, фізичної, культури спілкування, праці і сімейних відносин. Формування базової культури в єдності всіх напрямків приводить до формування світоглядної культури, культури громадянства, творчої індивідуальності.
Центральною ланкою базової культури О.С. Газман вважає культуру життєвого самовизначення, що містить у собі формування культури відносини людини до суспільства, себе, свого здоров'я, способу життя, своїх талантів, вільного часу. Культура життєвого самовизначення характеризує людину як суб'єкта власного життя і щастя, де стрижневим елементом є позиція особистості. Самовизначення особистості — це самостійність і позиційна визначеність, програма дій для її втілення.
Одним із складових елементів загальної культури людини є професійна культура особистості. Під професійною культурою розуміється відповідний рівень здібностей, знань, умінь, навичок, необхідних для успішного виконання спеціальної роботи. Професійна культура містить у собі загальні уявлення про соціальну значимість конкретного виду праці, уяву про професійний ідеал, шляхи і засоби його досягнення, розвинуте почуття професійної гордості, професійної честі і відповідальності.
Єдність моралі і культури виражається в професійній етиці. Загальна культура і професійна культура особистості взаємозалежні і впливають один на одного.
Педагогічна культура — це професійна культура людини, що займається педагогічною діяльністю, гармонія високорозвиненого педагогічного мислення, знань, почуттів і професійної творчої діяльності, що сприяє ефективній організації педагогічного процесу.
Вона визначає характер здійснення всіх основних функцій учителя: освітньої, виховної, розвиваючої. У змісті педагогічної культури можна виділити сукупність стрижневих компонентів, таких як культура педагогічного мислення, спілкування, поведінки і зовнішнього вигляду, духовно-моральна культура.
Культура педагогічного мислення включає високий розвиток здібностей до наукової обробки педагогічних явищ і фактів, що відносяться як до особистості школяра (його свідомості, поведінки*, так і до виховного процесу, до особи самого вчителя. Рефлексія вчителя як компонент культури мислення спонукує його до постійного самовдосконалення в особистісному й професійному відношеннях. Інтуїція, як елемент культури педагогічного мислення сприяє миттєвим вірним рішенням у складних педагогічних ситуаціях.
Інтуїція — це чуття, здогад, осяяння, засновані на багатому попередньому досвіді і психолого-педагогічних знаннях. Культура педагогічного мислення збагачується й розвивається на основі інформаційної культури. Одержання нової інформації, її добір, обробка і потім своєчасне використання - основа успішного творчого мислення і творчої діяльності педагога.
Одна з найважливіших рис культури педагогічного мислення — творчість. Творче мислення характеризують ряд ознак: гнучкість мислення, пильність у баченні проблем, парадоксів, здатність до згортання розумових операцій, переносу, цілісність сприйняття, легкість генерування ідей. Культура розумової праці як елемент культури педагогічного мислення дозволяє вчителю ефективно і довгі десятиліття здійснювати гностичну діяльність, реалізовувати свої творчі плани.
Духовно-моральна культура — це нитка, що зв'язує духовність учителя з духовним світом дитини, що визначає гуманістичну спрямованість його особистості. Це критерій професіоналізму вчителя, тому що тільки моральна особистість здатна виховувати моральну дитину. Гармонія відповідних знань, почуттів і поведінка особистості вчителя стає притягуючою для дітей, стимулює формування морального ідеалу у вихованців. Від моральної позиції педагога багато в чому залежить наше майбутнє.
Духовна культура педагога — інтегрована якість особистості, що характеризується мірою й способом творчої самореалізації суб'єкта, спрямованої на формування духовності. Вона створює ту ауру, яка притягує дитину до педагога. Чистота помислів і почуттів створює умови для щирого діалогу між вчителем і учнем. Любов до дитини полегшує взаєморозуміння. "Пильне одне лише серце", — писав Антуан де Сент Екзюпері.
Духовно-моральна культура — основа формування культури педагогічного спілкування, у процесі якого створюється сприятлива атмосфера, що сприяє розвитку особистості дитини. Знання моральних норм і правил спілкування, культура мови, віртуозне, майстерне володіння прийомами і методами взаємодії і впливи на особистість дитини в сполученні з педагогічним тактом — елементи культури педагогічного спілкування. Педагогічний такт — це здатність вибрати правильний, адекватний підхід до вихованця, що виявляється в повазі до його особистості, що зміцнює його почуття власної гідності. Для цього вчителю необхідно бути делікатним, мати почуття міри, саморегуляції, витримки. Вищим рівнем культури спілкування є культура співробітництва.
На думку В.А. Сухомлинського, важливим елементом професійної культури вчителя є уміння орієнтуватися в складних ситуаціях, звертатися до розуму й серця вихованця.
Культура поведінки і зовнішнього вигляду вчителя — це не тільки засіб пробудження симпатії учнів до вчителя, засіб налагодження контактів, але і діючий спосіб виховання і впливи на моральні і естетичні почуття дитини. Підвищені вимоги до зовнішнього вигляду вчителя (одяг, вираз обличчя, міміка,
жести, пантоміміка* обумовлені соціально-психологічними і професіонально-естетичними особливостями його праці. Емоційне враження, що робить учитель, пам'ять почуттів, що він залишає учню, — усе це фактори, що сприяють створенню сприятливої атмосфери взаєморозуміння між вчителем і вихованцем.
Можливо, педагогічна професія є єдиною, де професійна культура не тільки елемент базової (загальної* культури людини; вона формується і розвивається на основі базової культури. Лише духовно багата, освічена і вихована людина може стати сьогодні педагогом, до якого будуть тягтися учні.
Ознаками педагогічної культури вчителя є інтелігентність, розвинутий інтелект, стійка педагогічна спрямованість інтересів і потреб, гармонія розумового, морального і фізичного розвитку, гуманізм, товариськість і педагогічний такт, широкий кругозір, здатність до творчості і педагогічна майстерність. Учитель є творцем культурних цінностей, чим вище його культура, тим більших успіхів він досягне у своїй педагогічній діяльності.
Педагог — людина високої культури, її носій. Перед ним ставляться високі вимоги, тому що саме він виховує культуру особистості, створює культуру наступних поколінь. З цих позицій виховання варто розглядати як спосіб прилучення людини до культури.
Виховання — це цілеспрямований процес культуроємного розвитку людини у визначених соціально-економічних умовах (О.С. Газман*.
У виховному процесі здійснюється не просто взаємодія педагога й вихованця: відбувається діалог двох людей, різних поколінь і культур. Чим багатше культура вчителя, тим цікавіше цей діалог для учня, тим глибше він усвідомлює багатство людської культури. Чим вище професійна культура педагога, тим різноманітніше й ефективніше у виховному плані цей діалог, у якому немає місця імперативності й авторитарності.