Тема 22 Державне управління у сфері закордонних справ (6 год.)

План

1. Система державних органів, що здійснюють в галузі закордонних справ.

2. Правові засади діяльності дипломатичної служби в Україні.

3. Правові засади діяльності консульських установ України.

Інструктивно-методичні рекомендації до самостійної роботи

Література [78; 102; 121; 136; 150; 171; 231; 241; 248; 273; 299]

Методичні рекомендації з виконання

Підготовка до цього завдання передбачає опрацювання наступних нормативних правових актів.

Нормативно-правовою базою державного управління у сфері закордонних справ є положення таких документів:

- Віденська конвенція про дипломатичні зносини 18 квітня 1961р.;

- Віденська конвенція про консульські зносини 24 квітня 1963 р. Ці конвенції створено для уніфікації підходів щодо міждержавних стосунків. Держави, що є сторонами цих конвенцій (зокрема Україна), сподіваються, що консульські зносини сприятимуть роз­витку дружніх відносин між державами незалежно від» державного та суспільного ладу;

- Декларація про державний суверенітет України, прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Серед положень де­кларації необхідно вирізнити те, що державний суверенітет Украї­ни - це верховенство, самостійність, повнота і неподільність вла­ди в межах її території та незалежність і рівноправність у зов­нішніх зносинах. Розділ X Декларації (Міжнародні відносини) свідчить про те, що Україна є суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності між­народних організацій в обсязі, необхідному для ефективного за­безпечення своїх національних інтересів у політичній, економіч­ній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

- Закон України від 20 вересня 2001 р. № 2728-ПІ «Про дипло­матичну службу». Цей Закон визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу державних службовців, які перебувають на дипломатичній службі. Згідно з положеннями Закону, дипломатична служба - професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

- Закон України від 28 листопада 2002 р. № 253-ІУ «Про дип­ломатичні ранги України». Дипломатичний ранг - спеціальне звання, що присвоюється державним службовцям в системі дип­ломатичної служби. Дипломатичні ранги від Надзвичайного і Пов­новажного Посла до аташе прирівнюються до рангів державних службовців відповідно від першого до одинадцятого рангу. Дип­ломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзви­чайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичай­ного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України;

- Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. № 1427-ХІІ «Про проголошення незалежності України»;

- Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. № 3360-ХИ «Про Основні напрями зовнішньої політики України»;

- Указ Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 «Про Консульський статут України». Консульські установи України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України, сприяють розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торговель­них, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму. Консульські установи сприяють вихідцям з України та їх нащадкам у підтримці контактів з Україною;

- Указ Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98 «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу»;

- Указ Президента України від 26 березня 2002 року №301/2002 «Про Перелік посад, приписаних до дипломатичних рангів України»;

- розпорядження Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 166/92-рп «Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. № 960 «Про затвердження Положення про Міністерство закордон­них справ України»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1034 «Про затвердження Державної програми співпраці із закор­донними українцями на період до 2010 року» тощо.

Опрацювавши, положення відповідних нормативно-правових актів, студент буде взмозі відповісти на питання та розширити подані нижче схематичні відповіді.

Верховна Рада України належить до суб'єктів державного ре­гулювання у сфері закордонних справ за рахунок того, що до її повноважень належать:

- визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

- оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про ви­користання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

- затвердження рішень про надання Україною позик і економіч­ної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і між­народних фінансових організацій позик, не передбачених Держав­ним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

- призначення за поданням Президента України Міністра закор­донних справ України;

- схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших дер­жав на територію України;

- надання в установлений законом строк згоди на обов'язко­вість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.

Президент України є важливим суб'єктом державного управ­ління у сфері закордонних справ. Йдеться про те, що Президент України:

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде пере­говори та укладає міжнародні договори України;

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; при­ймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іно­земних держав;

- вносить до Верховної Ради подання про призначення Мініст­ра закордонних справ України;

- присвоює вищі дипломатичні ранги;

- приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Кабінет Міністрів України впливає на державне управління закордонними справами за рахунок того, що до його повноважень віднесено:

- забезпечення державного суверенітету і економічної само­стійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави,

- здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності й національної безпеки України,

- організація і забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших норматив­но-правових актах.

Міністерство закордонних справ України (далі - МЗС України) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпе­чує реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координацію відповідних заходів, зокрема тих, що спрямовані на досягнення стратегічних цілей зовнішньої політики України.

Основними завданнями МЗС України є:

- участь у забезпеченні захисту національних інтересів і безпе­ки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного спів­робітництва з членами міжнародного співтовариства;

- забезпечення проведення зовнішньополітичного курсу Украї­ни, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманіта­рних, наукових та інших зв'язків з іноземними державами, міжна­родними організаціями;

- забезпечення дипломатичними засобами захисту сувереніте­ту, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торгово-економічних та інших інтересів;

- координація заходів, здійснюваних органами виконавчої вла­ди, щодо проведення єдиного зовнішньополітичного курсу Ук­раїни;

- здійснення загального нагляду за виконанням міжнародних договорів України, в тому числі іншими сторонами, забезпеченням реалізації прав, що випливають з таких договорів для України;

- сприяння входженню України до світового інформаційного простору;

- сприяння забезпеченню стабільності міжнародного станови­ща України, піднесенню її міжнародного авторитету, формуванню позитивного іміджу держави як надійного і передбачуваного парт­нера;

- реалізація державної політики інтеграції України до ЄС з пи­тань зовнішньої політики та безпеки;

- створення зовнішніх умов для зміцнення незалежності, дер­жавного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

- забезпечення у межах своїх повноважень послідовності та уз­годженості зовнішньополітичного курсу України;

- захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

- забезпечення розвитку зв'язків із закордонними українцями та їх громадськими організаціями, координація заходів, здійсню­ваних органами виконавчої влади у цій сфері (постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006р. № 960 «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України»).

Представництва МЗС України на території України існу­ють для координації діяльності у сфері зовнішніх зносин і для підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. На сьо­годні функціонують представництва МЗС України у Донецьку, Львові, Сімферополі, Одесі та Ужгороді. Функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів виконує Дипло­матична академія при МЗС України.

Представництва та установи за кордоном бувають трьох видів: 1. Дипломатичні представництва - це постійно діючі уста­нови України за кордоном, що покликані підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юри­дичних осіб.

Основними функціями дипломатичного представництва є:

- представництво України в державі перебування та підтри­мання з цією державою офіційних відносин;

- захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юри­дичних осіб у державі перебування; /

- ведення переговорів з урядом держави перебування;

- з'ясування всіма законними засобами становища і подій у державі перебування та інформування про них відповідних органів України;

- поширення в державі перебування інформації про становище в Україні та події міжнародного життя;

- заохочення дружніх відносин між Україною та державою пе­ребування, розвиток їхньої співпраці в галузях економіки, культу­ри і науки.

Главою дипломатичного представництва України може бути: а) посол; б) посланник; в) повірений у справах. Посол або посланник призначається Указом Президента України за поданням Міністра закордонних справ України, а повірений у справах України, а та­кож інші члени дипломатичного персоналу призначаються нака­зом Міністра закордонних справ України. Обов'язковою умовою призначення посла або посланника є отримання згоди (агреману) на це призначення тієї держави, до якої ця особа призначається.

2. Консульські установи - це постійно діючі установи України и окремих територіях інших держав (консульських округах), які створюються для захисту прав та інтересів України, юридичних осіб і громадян України, сприяння розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширення економічних, торго­вельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортив­них зв'язків і туризму. До консульських установ належать Кон­сульське управління Міністерства закордонних справ України, консульські відділи дипломатичних представництв України, гене­ральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства. Консульські установи функціонують у великих містах, морських, річкових портах тощо. Для прикладу можна навести генеральні консульства України, що існують у деяких країнах світу (Білорусь, Греція, Бразилія, Італія, Канада, Казахстан). У Російській Федерації діють чотири Генеральних консульства України (Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону, Тюмень, Владивосток), у Сполучених Штатах Америки три (Нью-Йорк, Чикаго, Сан-Франциско).

Главою консульської установи може бути: а) генеральний кон­сул; б) консул; в) віце-консул; г) консульський агент. Своєю чер­гою, консули можуть бути штатними (працівники консульських установ, які є громадянами України і постійно проживають в Украї­ні, перебувають на державній службі в Міністерстві закордонних справ України) та нештатними, або почесними (як громадяни України, так і іноземні громадяни з числа осіб, які посідають поміт­не становище в суспільстві держави перебування і мають необхідні особисті якості. Вони не повинні бути на державній службі у дер­жаві перебування чи брати активну участь у її політичному житті). Обов'язковими вимогами для призначення на посаду консула є наявність: 1) консульського патенту - письмового повноваження від Міністерства закордонних справ України; 2) екзекватури - до­зволу держави перебування.

Функції консула можна представити у наступному вигляді:

А. Щодо юридичних осіб і громадян України (відновлення по­рушених прав, прийняття письмових та усних звернень, облік гро­мадян України, які проживають у консульському окрузі, виконан­ня доручень слідчих і судових органів України, реєстрація актів громадського стану, видача паспортів і віз та ін.).

Б. Нотаріальні дії, консульська легалізація (вчинення різних нотаріальних дій, встановлення і засвідчення справжності підписів на документах і актах держави перебування).

В. Щодо військових кораблів, цивільних повітряних суден України, інших засобів транспорту (надання всебічної допомоги).

3. Представництва при міжнародних організаціях створені та функціонують для якісного забезпечення інтересів України в діяльності цих організацій. Мова йде про такі організації як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, СНД та ін.

Серед ключових представництв України при міжнародних ор­ганізаціях можна вирізнити такі:

- Постійне представництво України при міжнародних органі­заціях у Відні;

- Представництво України при Європейському Союзі;

- Місія України при НАТО;

- Постійне представництво України при координаційних ін­ститутах СНД;

- Постійне представництво України при ООН;

- Постійне представництво України при Раді Європи;

- Постійне представництво України при ЮНЕСКО;

- Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві.