Тема 13. Адміністративно-правове забезпечення в апк (6 год.)

План

1. Загальна характеристика АПК, як об’єкта адміністративно-правового регулювання.

2. Правова основа організації та діяльності об’єктів управління АПК.

3. Роль територіальних органів виконавчої влади у здійсненні державного управління в сфері АПК.

Інструктивно-методичні рекомендації до самостійної роботи

Література [60; 67; 108; 114; 115; 132; 140; 141; 145; 231; 233; 243; 299]

Методичні рекомендації з виконання

Слід зазначити, що агропромисловий ком­плекс (далі - АПК) - це сукупність галузей народного господар­ства, пов'язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, які спрямовані на забезпечен­ня населення продуктами харчування.

Підтвердженням того факту, що АПК - комплексне утворення, є перелік складових - агропромислових галузей. До них належать: землеробство; тваринництво; харчова і переробна промисловість; ветеринарна медицина; насінництво та розсадництво; садівництво, виноробство; рибне господарство тощо.

Агропромисловий комплекс як об'єкт адміністративно-право­вого регулювання характеризується тим, що державою щодо АПК втілюються в життя такі заходи: - надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяль­ності, повної власності на результати своєї праці; - регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомоги системи бюджетного фінансування, кредиту­вання, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг. Держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції, встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, а також застосовую­чи інші заходи визначені законодавством, із дотриманням правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конку­ренції; - прямий державний протекціонізм у здійсненні зовнішньо­економічних операцій з вітчизняною сільськогосподарською про­дукцією. Держава зацікавлена у підтримці саме вітчизняного товаровиробника, тому що це пов'язано із зайнятістю громадян, із отриманням заробітної платні (прибутків), із зростанням конку­рентоспроможності української продукції на світових ринках; - застосування товарних інтервенцій і тимчасового адміністра­тивного регулювання цін. Товарні інтервенції здійснюються шля­хом продажу (поставки) окремих об'єктів державного цінового ре­гулювання на організованому аграрному ринку на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі, що не перевищує значення максимальної закупівельної ціни. Тимчасове адміністративне регулювання цін - комплекс ад­міністративних заходів, спрямованих на упередження чи зупинку спекулятивного або узгодженого встановлення цін продавцями та/або покупцями об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути виправлено за стандартними процедурами державних інтервенцій; - спроби формування належної соціальної інфраструктури села.

У рамках тимчасового адміністративного регулювання цін слід указати на існування в державі Аграрного фонду. Хоча він і не є органом державного управління, але саме на нього покладено обов'язки стосовно провадження цінової політики в агропромис­ловій галузі економіки України. Аграрний фонд підпорядковуєть­ся, є підзвітним і підконтрольним Міністерству аграрної політики України.

Основними завданнями Фонду є: проведення цінової політики в агропромисловому секторі економіки у межах, визначених законом; виконання від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об'єктів державного ціново­го регулювання; виконання бюджетних програм, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; формування державного продовольчого резерву об'єктів дер­жавного цінового регулювання виключно для здійснення товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку (постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543 «Про аграрний фонд»).

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері агропромислового комплексу є положення таких документів:

• Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІП;

• Закон України від 25 червня 1992 р. № 2498-ХП «Про вете­ринарну медицину»;

• Закон України від 21 квітня 1993 р. № 3116-ХІІ «Про охорону прав на сорти рослин»;

• Закон України від 30 червня 1993 р. № 3348-ХИ «Про каран­тин рослин»;

• Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3691-XII «Про пле­мінну справу у тваринництві»;

• Закон України від 17 червня 1999 р. № 758-ХІУ «Про держав­не регулювання виробництва і реалізації цукру»

• Закон України від 26 грудня 2002 р. № 411-ІУ «Про насіння і садивний матеріал»;

• Закон України від 15 травня 2003 р. № 742-ІУ «Про особисте селянське господарство»;

• Закон України від 19 червня 2003 р. № 973-ІУ «Про фермер­ське господарство»;

• Закон України від 24 червня 2004 р. № 1870-ІУ «Про молоко іа молочні продукти»;

• Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-ІУ «Про держав­ну підтримку сільського господарства України»;

• Указ Президента України від 28 грудня 2005 р. № 1867/2005 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року «Про стан агропромислового комплексу та захо­ди щодо забезпечення продовольчої безпеки України»;

• постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182 «Про затвердження Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин»;

• постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543 «Про Аграрний фонд»;

• постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541 «Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України»;

• розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 536-р «Про схвалення Концепції Комплексної програ­ми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки» тощо.

Стосовно останнього з перерахованих документів слід зазначи­ти, що метою Програми є реалізація основних напрямів державної політики створення сприятливих умов для комплексного розвитку сільських територій, розв'язання соціальних проблем села, розвитку високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках аграрного сектору, забезпечення продоволь­чої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Передбачається, що виконання Програми забезпечить:

• доведення забезпечення сільських населених пунктів об'єк­тами соціальної інфраструктури до соціальних стандартів;

• зростання заробітної плати в сільському господарстві до се­реднього рівня галузей економіки;

• споживання продуктів харчування на душу населення на рів­ні норм, наближених до раціональних;

• розвиток організованого внутрішнього аграрного ринку;

• підвищення рівня рентабельності, яке забезпечить розширене відтворення в сільському господарстві;

• зростання обсягів валової продукції сільського господарства в 2010 р. порівняно з 2004 р. у 1,6 раза, а валової доданої вартос­ті - у 2 рази;

• поліпшення екологічної ситуації в сільській місцевості;

• збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів;

• збільшення рівня інвестицій;

• значне збільшення надходжень до державного бюджету.

Центральні органи виконавчої влади спеціальної компетенції.

1. Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики) - це головний орган у системі центральних органів вико­навчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової та переробної промисловості, рибного господарства та комплексного розвитку сільських територій.

Студентам слід визначити і охарактеризувати основні завдання Мінагрополітики (постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541 «Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України»).

2. Державний комітет рибного господарства (Держкомрибгосп) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики. Студентам слід визначити і охарактеризувати основні завдання даної установи.

3. Державний комітет України по земельних - це центральний орган виконавчої влади, діяль­ність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Студенти повинні розкрити компенецію Держкомзему України (Указ Президента України від 14 серпня 2000 р. № 970/2000 «Про Положення про Державний комітет України по земельних ре­сурсах»).

Далі студентам слід визначити урядові органи державного управління у складі Міністер­ства аграрної політики України та визначити їхні функції і повноваження.

Орієнтуючись на важливість діяльності агропромислового комплексу в житті суспільства, доцільно проаналізувати механізм здійснення державного контролю і нагляду в зазначеній сфері. На підставі чинного законодавства, студенти повинні визначити і розкрити зміст основних напрямів державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки держави.:

З огляду на зазначене вище, а також на комплексний характер АГЩ України, існує велика кількість об'єктів контролю і нагляду в агропромисловому секторі економіки держави. Створена і діє низ­ка органів та організацій, для яких контроль чи нагляд є або голов­ним завданням, або одним із декількох. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання в АПК беруть участь і в реалізації контроль­но-наглядової діяльності. Далі студентам слід відзначити основні суб'єкти, серед повноважень яких є контроль та/чи нагляд у сфері АПК. (Міністерство аграрної політики України та його струк­турні підрозділи, Державна служба з охорони прав на сорти рослин, Державний департамент ветеринарної медицини, Державна служба з карантину рослин України, Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аг­рарної політики України, Управління ревізії та контролю, Головна державна інспекція якості та сертифікації сіль­ськогосподарської продукції, Державна інспекція по нагляду за технічнім станом ма­шин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів, Державний комітет України по земельних ресурсах.