Теми рефератів

1. Криміналістична методика та її значення для розслідування злочинів.

2. Вчення про криміналістичну методику в працях провідних українських та зарубіжних учених-криміналістів.

3. Розвиток науки криміналістичної методики в сучасній Україні.

4. Проблеми й перспективи розвитку криміналістичної методики.

Рекомендована література

1. Бахин В.П. Криминалистическая методика: Лекция. – К, 1999.

2. Біленчук П.Д. Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів: навч. посібник / П.Д. Біленчук, А.П. Гель, Г.С. Семаков. – К.: МАУП, 2007. – 512 с.

3. Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. – М., 1978.

4. Гора І.В. Криміналістика: навч. посібник / І.В. Гора, В. Іщенко, В. А. Колесник. – 4-е вид., випр. та доповн. – К.: Паливода А.В., 2007. – 236 с.

5. Когутич І.І. Криміналістика : особливості методики розслідування окремих видів злочинів : текст лекцій / І.І. Когутич. – Львів: Тріада плюс, 2006. – 456 с.

6. Криміналістика: навч. посібник / за заг. ред. Є.В. Пряхіна. – Львів: ЛьвДУВС, 2010. – 540 с.

7. Настільна книга слідчого: наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів / М.І. Панов, В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова та ін. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2008. – 728 с.

8. Сущность методических основ расследования преступлений : Руководство для следователей / Под ред. Н.А. Селиванова и В.А. Дворкина. – М., 1998. Гл. 23.

9. Танасевич В.Г. Проблемы методики раскрытия и расследования преступлений. Советская криминалистика. Теоретические проблемы. – М., 1978.

10. Яблоков К.П. Криминалистическая методика расследования. – М., 1985.

Тема 2 розслідування виготовлення чи збуту підроблених грошей або державних цінних паперів

1. Криміналістична характеристика виготовлення чи збуту підроблених грошей або державних цінних паперів.

2. Типові слідчі ситуації і слідчі версії.

3. Особливості розслідування виготовлення чи збуту підроблених грошей або державних цінних паперів.

1. Криміналістична характеристика виготовлення чи збуту підроблених грошей або державних цінних паперів

Відповідно до ст. 199 КК України кримінально караним є діяння, яке полягає у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного збору чи голографічних захисних елементів.

У постанові Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» від 12 квітня 1996 р. № 6 із змінами зазначено, що виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів може бути кваліфіковано за ст. 199 КК лише за наявності в діях винної особи мети збуту.

Збут підроблених грошей чи державних цінних паперів – умисна форма їх відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передання в борг і в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо.

Фальшивомонетництво є закінченим злочином від моменту виготовлення з метою збуту, а так само збуту хоча б одного грошового знака чи державного цінного папера.

Об’єктом цього злочину, передбаченого ст. 199 КК, є кредитно-фінансова система держави.

Типовий спосіб готування. Ця стадія криє в собі: визначення потенційним злочинцем виду валюти для підроблення та конкретних купюр, способу їх виготовлення, зберігання, транспортування та збуту, своєї ролі й місця в цій злочинній технології, підбір співучасників, визначення місць зберігання та збуту, способу доставляння підроблених грошей до місця збуту.

Виготовлення підроблених грошей є основною формою вчинення злочину, передбаченого ст. 199 КК України, і тому доцільно буде виокремити його основні елементи готування, якими є: вибір способу виготовлення купюр (друкування, малювання, аплікація, копіювання, копіювання з подальшим відтворенням тощо), що, своєю чергою, зумовлює види необхідного обладнання, засобів і матеріалів; придбання потрібних засобів, обладнання й матеріалів; отримання консультацій, вивчення відповідної літератури, а за необхідності залучення певних фахівців до виготовлення.

Типовий спосіб вчинення. На цій стадії потребують аналізу не лише безпосередньо способи виготовлення підроблених грошей, а й способи їх зберігання, транспортування (перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту) і збут.

Процес безпосереднього виготовлення підроблених грошей цілком залежить від обраного способу виготовлення, використовуваного для цього обладнання, навичок виготовлювачів, а в деяких випадках – загальної організації їхньої праці.

За даними вивчених кримінальних справ розглядуваної категорії, злочинці використовують найрізноманітніші способи виготовлення підроблених грошей – від примітивних, де потрібен мінімальний рівень знань, до кваліфікованих, які дозволяють виготовити підроблені гроші достатньо високої якості.

Сучасній слідчій практиці відомі два види підроблення паперових грошей – повне і часткове.

Повне підроблення грошей (точніше, їх виготовлення) створює нові цінності, які раніше не існували. Тут йдеться про повне відтворення форми справжньої цінності. Як вихідний матеріал для часткового підроблення використовується або повністю справжня купюра, або її частини, до яких вносяться різні зміни. У цьому випадку злочинці не створюють нічого нового, а лише видозмінюють раніше існуючу цінність, надаючи купюрі більшої номінальної вартості.

Отже, у разі повного підроблення фальшивомонетники виготовляють усю банкноту, намагаючись досягти максимальної схожості зі справжньою. При цьому створюється нова «матеріальна» цінність, завдання якої – виконувати функцію грошей. Для її виготовлення злочинці використовують такі способи.

1. Мальований спосіб – зображення лицьового та зворотного боків банкноти, намальовані вручну за допомогою кольорових олівців, капілярних ручок або акварельних чи гуашевих фарб.

Ознаки способу:

• мальовані текстові зображення мають значні відхилення від друкарських шрифтів;

• сліди приладів (олівців, ручок тощо), які використовувалися для малювання;

• сліди виправлень, помилки;

• нерівності у штрихах;

• зі збільшенням деталі зображень виглядають нерівними, грубими;

• якщо використовувались акварельні або гуашеві фарби, у разі зволоження зображення легко розчиняються.

2. Фотографічний спосіб – зображення отримано за допомогою кольорової фотографії для лицьового та зворотного боків (відшарувався емульсійний шар, а потім зображення обох боків було склеєно).

Ознаки способу:

• зображення зі збільшенням мають розпливчастий вигляд;

• оскільки банкноту було склеєно з двох аркушів, будуть наявні ознаки склеювання; розшарування аркушів; наявність частинок;

• оскільки використовувався не звичайний, а фотопапір, то будуть проявлятися видимі ознаки емульсійного шару: гладка поверхня, за перегинання шар тріскається та стає ламким.

3. Трафаретний спосіб – зображення отримуються через трафаретні форми, що являють собою дрібну металеву або тканинну сітку із зображеннями у вигляді отворів, крізь які втискується фарба. Спосіб достатньо простий та розповсюджений не тільки на поліграфічних підприємствах, а й у приватних осіб.

Ознаки способу:

• барвник лежить на поверхні паперу товстим шаром, який іноді можливо відчути на дотик;

• є характерною сітчаста будова шару фарби та країв штрихів;

• барвник має блиск.

4. Електрографічний спосіб – фальшиві гроші виготовляються за допомогою копіювально-розмножувальної та комп’ютерної техніки (з використанням одного або декількох тонерів): лазерних принтерів або копіювальних приладів типу «Ксерокс». Якщо було використано пристрій з тонером одного чорного кольору, інші кольорові зображення імітувалися (домальовувалися) різнокольоровими олівцями або фарбами.

Ознаки способу:

• наявність блиску на поверхні зображень; барвник не розчиняється у воді;

• якщо зображення отримано за допомогою лазерного принтера, зі збільшенням можна побачити характерний растр і лінійчасту структуру зображень;

• барвник не поглинається папером, а лежить шаром на його поверхні, з перегинанням паперу барвник може відшаровуватись;

зображення сформовано частинками порошку-тонеру.

4. Струменево-крапельний спосіб – підроблені банкноти виготовляються за допомогою офісної техніки (найчастіше кольорового струменево-крапельного принтера). Цей спосіб дуже розповсюджений з причини доступної ціни та можливості безконтрольного користування струменевими принтерами. Зображення зі справжнього грошового знаку спершу сканується, потім за необхідності додатково на комп’ютері обробляється та роздруковується на принтері.

Ознаки способу:

• відсутність блиску на поверхні зображень;

• мікротекстні та інші дрібні зображення майже не відтворюються;

• барвник розчиняється у воді (ознака є характерною для більшості струменевих принтерів);

• зображення сформовано з дрібних краплин напівсферичної форми;

• барвник рідкий, тому залежно від якості паперу всмоктується поверхневим шаром банкноти.

За часткового ж підроблення нової цінності не створюється, а лише видозмінюється зовнішній вигляд справжніх грошей. У таких випадках зазвичай виготовлювачі збільшують цифровий зміст номіналу купюри.

Способами часткового підроблення грошей, які найчастіше трапляються, є:

1. Підчищення або травлення старих зображень із подальшим нанесенням або надрукуванням нових зображень.

Ознаки способу:

• пошкодження поверхневого шару паперу (коли старі зображення номіналу було підчищено);

• ознаки травлення у вигляді люмінесценції в ультрафіолетових променях (якщо старі зображення було витравлено);

• ознаки способу друку нових зображень (якщо їх було надруковано);

• ознаки ручного нанесення нових зображень (якщо їх було намальовано);

2. Аплікація – нові зображення вирізаються на клаптиках паперу та наклеюються на старі.

Ознаки способу:

• збільшення товщини паперу в місцях наклеювання нових зображень;

• відшарування (з використанням загостреного інструмента або зволоження) від банкноти фрагментів, які було наклеєно;

• в ультрафіолетових променях наклеєні фрагменти яскраво люмінесціюють, тому що для отримання нових зображень найчастіше використовують звичайний папір;

• ознаки способу нанесення зображень більшого номіналу на фрагментах паперу, які було наклеєно (найчастіше для цього використовують звичайний ксерокс).

3. Ґрунтування первісних зображень на банкноті з подальшим надрукуванням нових шовкотрафаретним способом. Для маскування старих зображень на грошових знаках фальшивомонетники використовують фарби переважно світлого кольору з гарною здатністю перекривати кольорові зображення (наприклад, біла гуашева фарба, канцелярська коректорська фарба та ін.). Отримане світле тло потім використовують як основу для нанесення нових зображень графічним способом (цей спосіб друку імітує глибокий металографічний друк завдяки товстому шару барвника, що утворюється на папері).

Ознаки способу:

• нанесені шовкотрафаретним способом нові зображення на грошових знаках НБУ мають характерні ознаки цього способу:

барвник лежить на поверхні паперу товстим шаром, який іноді можливо відчути на дотик; характерна сітчаста будова шару фарби та країв штрихів; барвник має блиск;

• факт попереднього ґрунтування фарбою характеризується такими ознаками: у випадках фрагментарного ґрунтування – нерівномірна товщина паперу та напливання фарби; наявність тріщин на поверхні та відшарування від банкноти шару нанесеної фарби (із використанням загостреного інструмента);

• наявність під шаром фарби штрихів первісних зображень, які виявляються за розгляду банкноти на просвіт або в результаті відшарування фрагментів покриття-ґрунтування;

• найчастіше таке ґрунтування розчиняється у воді або інших розчинниках (залежно від конкретно використаної фарби).

4. Комбінований спосіб (монтаж) – папір справжньої банкноти піддавався розшаруванню, а потім до обох частин приклеювалися фальсифіковані половини, виготовлені, наприклад, за допомогою кольорової офісної техніки, або отримані із сувенірної продукції. Так, з однієї справжньої банкноти отримували дві, частково перероблені.

Ознаки способу:

• один із боків повністю відповідає справжнім банкнотам, а інший має ознаки того способу, за допомогою якого було отримано зображення (наприклад, якщо використовувався струменевий принтер, то будуть наявні характерні ознаки саме цього способу);

• оскільки банкноту було склеєно з двох аркушів, то будуть наявні ознаки склеювання: розшарування аркушів; наявність частинок клею поміж аркушами та ін.;

• найчастіше папір підробленої частини банкноти в ультрафіолетових променях яскраво люмінесціює, оскільки для її виготовлення використовувався звичайний папір.

Транспортування підроблених грошей до місця збуту також може мати найрізноманітніший характер. Зокрема, ст. 199 КК України безпосередньо вказує на такі способи транспортування, як перевезення та пересилання, виокремлюючи їх самостійними складами злочинів.

Транспортування криє в собі: вибір способу транспортування – від перенесення до перевезення різними транспортними засобами та пересилання; обрання маршрутів (що визначається передбачуваними місцями збуту, зберігання та виготовлення); підбір осіб, які могли би здійснити транспортування; вибір способу передання підроблених грошей на зберігання або збувальникові.

Збут підроблених грошей є завершальним етапом у цій злочинній технології. Решту діянь щодо збуту, незважаючи на те, що законодавець виокремлює їх як самостійні склади злочинів, по суті, можна розглядати до деякої міри як підготовчі. Вибір способу збуту часто визначається видом грошей (національні чи іноземна валюта), якістю виготовлених купюр (рівнем відповідності), їхнім номіналом і низкою інших ознак.

Типовий спосіб приховування. Способи приховування слідів злочину в характеристиці виготовлення підроблених грошей є своєрідними. Адже головна мета виготовлення підроблених грошей (незважаючи на те, що цей склад злочину є формальним) криється саме в отриманні матеріальної вигоди, що, своєю чергою, передбачає їх збут. Отже, виготовлювач свідомо спрямовує зусилля на те, щоб плоди його злочинної діяльності не були прихованими, а, навпаки, використовувалися відкрито.

При цьому маскування підроблення досягається підвищенням якості купюр. Водночас виготовлювач, як будь-який інший учасник цього злочину, прагне приховати сліди знищенням невдалих екземплярів, тримає в недоступних вільному сприйняттю місцях матеріали, заготовки тощо. У разі небезпеки викриття вживає заходів до їх знищення.

Типові місце, час, обстановка злочину. Вибір місця виготовлення підроблених грошей залежить від низки чинників: від ступеня організації злочину (одинак, невелика злочинна група зі слабким ступенем організації, організована злочинна група); від способу виготовлення та обладнання, що застосовується для цього; від особистості виготовлювача тощо. Так, місцем виготовлення грошей способом малювання та аплікації, коли спеціальне обладнання не потрібне (достатніми засобами є олівець, фарби, ножиці, клей та інші найпростіші матеріали), частіше за все є житлові та підсобні приміщення осіб, які безпосередньо вчиняють підроблення. За такого способу фальшивомонетники зазвичай використовують будь-який час, вільний від інших занять.

Місцем виготовлення підроблених грошей поліграфічним способом або з використанням копіювально-розмножувальної та комп’ютерної техніки буде місце розташування цієї техніки: житлові та підсобні приміщення громадян, службові приміщення фірм і офісів, підприємств. Головна вимога до такого місця полягає в наявності достатнього та придатного для виготовлення підроблених грошей обладнання і можливості його використання, а також у забезпеченні конспірації своєї діяльності.

Час виготовлення безпосередньо пов’язаний з місцем. Якщо це житлове або спеціально пристосоване саме для виготовлення фальшивих грошей приміщення, то час може бути найрізноманітнішим.

А якщо це приміщення фірми або підприємства, то в такому разі для виготовлення фальшивих грошей вибирається неробочий час підприємства (ніч, вихідні дні, свята тощо).

Обстановка збуту фальшивих грошових купюр характеризується значним скупченням людей, фактором утомленості касирів або продавців наприкінці робочого дня, необізнаністю громадян з ознаками справжності купюр та їхнього зовнішнього вигляду. Такі ситуації мали місце в період уведення в грошовий обіг гривні (на початку функціонування низки національних валют інших держав – рублів РФ, доларів США, марок ФРН та ін.) та особливо в сільській місцевості, де громадянам протягом тривалого часу не виплачувалася заробітна плата, вони не бачили справжніх грошей.

Зараз кількість подібних випадків зменшилася.

Типовий предмет посягання. У ст. 199 КК України перелічено предмети злочинного посягання, а саме: підроблені гроші вигляді банкнот або металевої монети, у тому числі іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї, марки акцизного збору та голографічні захисні елементи. Як свідчить сучасна практика, найчастіше підробляються паперові гроші. В Україні предметом посягання (підроблення) серед валюти, наявної в обігу, здебільшого стає саме національна.

Причому купюри вартістю в 20 і 10 гривень домінують серед виявлених. Це пов’язано, по-перше, зі зручністю їх використання в повсякденному житті для здійснення операцій купівлі-продажу; по-друге, з відносною легкістю збуту за практично однакових витрат на виготовлення купюр будь-якого номіналу.

Серед іноземної валюти найчастішим об’єктом підроблення стають долари, причому домінують стодоларові купюри. Це також зумовлюється їхньою поширеністю на території України, досить високою платоспроможністю та відносно невеликою складністю їх виготовлення.

Типова особа злочинця. Фальшивомонетництвом можуть займатися: злочинні організації; організовані злочинні групи; фальшивомонетники – окремі особи.

В епоху паперових грошей для особистості фальшивомонетника характерні такі якості: знання в галузі поліграфії, фотографії, малювання тощо. Із запровадженням електронних технологій у систему розрахунків змінюється й кваліфікація «грошового злодія», її визначає рівень знань у галузі електроніки, комп’ютерних технологій і мереж.

Слід відзначити, що серед характерних особливостей особистості фальшивомонетника вирізняються такі риси, як цілеспрямованість, наполегливість, бажання досягти наміченої мети в будь-який спосіб. Водночас особистість фальшивомонетника багатогранна й за ознакою соціального стану – від простих ремісників до правителів.

А залежно від цього використовуються й різні способи виготовлення підроблених грошей. Часто, не маючи знань у галузі поліграфії та технології виготовлення грошей, але бажаючи їх виготовлювати, ці особи займаються «самоосвітою»: проявляють інтерес до спеціальної літератури, де містяться відомості про роботу поліграфічного обладнання або про сучасні можливості комп’ютерних технологій, вивчають програмне забезпечення, здобувають матеріали, прилади і пристрої, необхідні для виготовлення кліше (форм для друку), фарби, папір, різні хімічні реактиви, звертаються по консультації до спеціалістів у зазначених галузях знань.

Типова особа потерпілого. Говорячи про особистість потерпілого чи особи, яка отримала підроблену купюру, слід зазначити, що такою може виявитися будь-яка особа, що здійснює операції купівлі-продажу тощо. Найчастіше наражаються на ризик одержання підроблених грошей особи, що купують товари на ринках, у місцях великого скупчення людей, а також увечері та вночі. Причому, як зазначалося, ймовірність отримання підробленої купюри тим вища, чим краща її якість.

Типову слідову картину фальшивомонетництва складають:

а) грошові знаки, що викликають сумнів щодо автентичності, а також їхні частини та елементи;

б) сліди пошуку матеріалів і виготовлення технічних засобів і пристроїв;

в) відомості про використання та закупки спеціальної літератури для можливого виготовлення фальшивих грошових знаків або цінних паперів, пошук та отримання консультацій у фахівців із поліграфії, виробництва паперу та інших осіб, що сприяють здійсненню подібних замислів;

г) відомості про елементи ознак зовнішності осіб, що обґрунтовано підозрюються у виготовленні чи збуті фальшивих грошових знаків або цінних паперів;

д) сліди пальців рук на грошових знаках та устаткуванні, що було використане під час виготовлення фальсифікатів;

е) сліди у вигляді мікрочасток на обладнанні, одязі фальшивомонетників тощо.