6. Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність є основою конкурентоспроможності, тому кожен ринковий суб’єкт зацікавлений у створенні та викори-станні інновацій. 3 огляду на час залучення до інноваційного про-цесу та підхід до вибору інновацій ринкові суб’єкти поділяють на чотири категорії: експлеренти, патієнти, комутанти і віоленти.

Експлеренти. Вони спеціалізуються на створенні нових або радикальній зміні старих сегментів ринку.

Патієнти. Ці фірми створюють інновації для потреб вузького сегмента ринку. Вони уникають конкуренції з великими корпораціями, вишукуючи недоступні для них сфери діяльності, надають товару унікальних властивостей, їхні товари зазвичай ексклюзивні, високоякісні і дорогі.

Комутанти. Вони використовують інновації, створені ін-шими, надаючи їм індивідуальних особливостей, пристосовуючись до невеличких за обсягами потреб конкретного клієнта. Такі рин-кові суб’єкти підвищують споживчу цінність товару не якістю (як патієнти), а завдяки індивідуалізації. 

Віоленти. їх діяльність зорієнтована на інновації, що

здешевлюють виготовлення продукції, водночас забезпечуючи їй

той рівень якості, якого вимагає основна маса споживачів. Девіз

цих ринкових суб’єктів — - «Дешево, але пристойно».

Венчурні фірми — переважно малі підприємства в прогресивних з технологічного погляду галузях економіки, що спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, пов’язаних із підвищеним ризиком.

Діяльність таких фірм зорієнтована на розв’язання наукових проблем і конкретних виробничих завдань з чітко визначеним кі-нцевим результатом. Вони найпоширеніші в наукомістких галу-зях економіки, що спеціалізуються на інженерних розробках, тоб-то на комерційній апробації науково-технічних досягнень.

7.Організаційні структури підтримки інноваційного підприємництва

Особливу роль серед структур, які підтримують розвиток інноваційної діяльності, відіграють технопаркові структури, які перетворюють вхідні ресурси (основні і оборотні фонди, інвестиції, інтелектуальні ресурси) у вихідні інноваційні послуги. Технопаркові структури можуть значно відрізнятися за структурою і обсягом вхідних ресурсів і вихідних послуг. Ці характеристики змінюються в значному інтервалі і визначають форму - від найпростіших структур типу наукових "готелей", які можуть розміщуватися в одному невеликому будинку і надавати 2-3 види послуг, до технополісів або регіонів науки, які займають значний простір і представляють собою складні регіональні економічні комплекси з інноваційною орієнтацією. За наростаючим ступенем складності технопаркові структури можна розмістити таким чином: інкубатори, технологічні парки, технополіси, регіони науки і технологій.

Інкубатор представляє собою складний багатофункціональний комплекс, який реалізує широкий перелік інноваційних послуг. Як правило, він займає один або декілька будинків. Інноваційна фірма в залежності від її технологічного профілю купляє або орендує в інкубатора той чи інший набір інноваційних послуг, куди обов'язково входить оренда приміщення. Інкубаційний період фірми-клієнта триває переважно 2-3 роки, рідше 5 років. Після закінчення цього строку інноваційна фірма покидає інкубатор і починає самостійну діяльність. Бізнеси-інкубатори займаються реалізацією будь-якого проекту, що передбачає прибуток. Вони знаходяться під патронатом банку, який готовий інвестувати ризиковий капітал.

Технологічний парк — це науково-виробничий територіальний комплекс з досить складною функціональною структурою, головним завданням якого полягає у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих наукоємних фірм-клієнтів. Тобто, мета техлопарків — стимулювати мале інноваційне підприємництво.

Технополіс представляє собою цілісну науково-виробничу структуру, створену на базі окремого міста, в економіці якого помітну роль відіграють технопарки та інкубатори. Нові товари і технології, які розроблені в наукових центрах, використовуються для вирішення всього комплексу соціально-економічних проблем міста. Технолополіси можуть утворюватися як на основі міст, що будуються, так і на основі тих, що реконструюються. Існують також технополіси "розмитого " типу, які виникають переважно на базі великих міст, які при відсутності чітко відокремлених високотехнологічних зон все таки мають розвинуті інноваційні структури.