97. Поняття морфеми

Морфема (від гр. morphe "форма") - мінімальна двостороння одиниця мови.

Так, наприклад, у слові рука виділяються дві морфеми - рука. Звукосполучення рук вважається окремою морфемою тому, що за цим звукокомплексом (планом вираження) закріплене значення, пов'язане з поняттям руки. Так само окремою морфемою є -а, бо це також двостороння одиниця: має план вираження - звук [а] і план змісту - "називний відмінок, однина, жіночий рід". Обидві морфеми є мінімальними (елементарними) двосторонніми одиницями, бо їх не можливо поділити на простіші (менші) одиниці, які б також мали вираження і зміст.

Морфеми виділяють шляхом порівняння слів за звучанням і значенням. Якщо певні одиниці на основі порівняння виявляються мінімальними, тобто такими, що не можуть далі ділитися, то це й будуть морфеми. Наприклад:

• вода, роса, стіна, лоза, зима, весна

• води

• воді

• водою

• води

• вод

• водами водах

Зіставивши форми в колонці, можна виділити спільну частину вод і відмінні частини -а, -и, -і, -ою, -оми, ах, а зіставивши форми в рядку - спільну частину а і відмінні вод-, рос. стін-, лоз; зим-, весн-. Усі виділені таким чином елементи мають вираження і зміст, тому їх слід вважати окремими морфемами. Це зіставлення вказує і на те, що морфеми можуть мати матеріальне вираження і можуть його не мати. Так, зокрема, вод визначаємо як Форму жіночого роду в родовому відмінку множини. Але в цьому випадку немає матеріального показника цих значень. Саме відсутність матеріального закінчення і вказує на ці значення. Отже, є всі підстави вважати, що тут наявна морфема, але вона матеріально не виражена. Такі морфеми називають нульовими. Нульову морфему видаляють лише там, де в інших формах цього слова є матеріально виражені морфеми.

Морфема може варіюватися. Оскільки морфема є двосторонньою одиницею, то вона може варіюватися в плані вираження і в плані змісту. Наприклад, у словах надписати і надіслати одна морфема виступає в двох формальних варіантах - над- і наді-, а в словах надкусити й надбудувати - у двох змістових варіантах: "відняти частину*' і "додати частину, збільшити щось". Морфема пис-може реалізуватися у таких варіантах, як пис- (писати), пис'- (письмо), пиш- (пишу), морфема рук- - у варіантах рук- (рука), руч- (доручити), руц'- (руці)- Закінчення множини іменників англійської мови реалізується в таких варіантах, як -s (cats [kaets] "коти"), -z (pens [penz] "ручки"), -iz (boxes f'boksiz] "ящики"). Отже, морфема реалізується як певна сукупність варіантів, тобто є абстрактною одиницею, інваріантом, мовною одиницею. Варіанти морфеми називають аломорфами, або морфами. Вони є лінійними мовленнєвими одиницями. Як фонема є класом алофонів, так морфема є класом аломорфів.

У більшості мов морфема не збігається зі складом. Так, у слові дорога є дві морфеми (дорог- і -а) і три склади (до-ро-га). Повний збіг морфеми і складу характерний для китайської, в'єтнамської та деяких інших мов, у яких цю одиницю називають морфоснлабемою, або силабоморфемою.

Морфеми мають три основних типи значень: речове, дериваційне і реляційне.

Речове (лексичне) значення - це узагальнене відображення дійсності, виражене поняття. Так, морфема чит- (читати, читач, читальня) виражає значення "сприймати щось зображене літерами", морфема добр- (добрий, добро та) виражає значення позитивної оцінки, морфема дерев-(дерево, дерев'яний) - значення, пов'язане з "багаторічною рослиною з твердим стовбуром".

Дериваційне значення - значення, яке доповнює речове, уточнює, конкретизує його. Морфема -ач у слові читач вказує на особу за дією ("той, хто читає"), а морфема -льн-у слові читальня - на приміщення ("місце, де читають"). Дериваційне значення стосується лексики і граматики.

Реляційне значення - суто граматичне значення, яке вказує на відношення між словами в реченні. Наприклад: Хлопчик читає книжку. Він дуже зацікавився цією книжкою. Тут морфеми -є, -у, -єю, -ою мають реляційне значення.

Потік мовлення поділяється на відрізки, що повторюються з тим самим значенням і формою. У словах голуб-ин-ий, гороб-ин-ий, журав-л-ин-ий, сокол-ин-ий з тим самим значенням і в тому ж звуковому (або графічному) оформленні повторюються два відрізки: -ин-, суфікс, що виражає значення присвійності, та -ий- прикметникове закінчення. У прикметниках зміj-ін-ий, чаj-ін-ий один із щойно названих відрізків зберігає значення, але набуває іншої форми, стаючи відрізком -ін-¹. Такі відрізки, як -ин- та -ін-, називаються морфами.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів². Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони 1) мають те саме значення, 2) наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування, 3) замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення³. Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголоснимн.