ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

Тема 1. Предмет і метод сільськогосподарської статистики

1. Предмет сільськогосподарської статистики

2. Метод сільськогосподарської статистики

3. Система статистичних показників у сільському господарстві

4. Завдання сільськогосподарської статистики

5. Сучасна організація статистики сільського господарства в Україні

1. Предмет сільськогосподарської статистики

У соціально-економічному розвитку країни сільське господарство посідає особливе місце. Це одна з головних галузей національної економіки України. Сільське господарство - складний і різноманітний об'єкт, який складається з комплексу взаємопов'язаних галузей. Основне завдання сільського господарства як галузі матеріального виробництва - надійне забезпечення потреб населення в продовольстві, а промисловості в сільськогосподарській сировині.

Від розвитку сільського господарства значною мірою залежить життєвий рівень населення і продовольча безпека країни.

Сільське господарство є провідною галуззю агропромислового комплексу (АПК) країни - сукупності галузей, що забезпечують виробництво, зберігання, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції для кінцевого споживання. В складі агропромислового комплексу виділяють чотири основні сфери:

• перша - галузі промисловості, які поставляють сільському господарству основні засоби виробництва (машини, обладнання, будівлі тощо) і предмети праці (паливо, енергія, мінеральні добрива тощо), а також галузі, зайняті виробничо-технічним обслуговуванням сільського виробництва;

• друга - власне сільське господарство;

• третя — галузі, що забезпечують доведення сільськогосподарської продукції до споживача (заготівля, переробка, зберігання, транспортування, реалізація);

• четверта - виробнича і соціальна інфраструктура, що забезпечує загальні умови виробництва продукції, а також життєдіяльності людей — дорожньо-транспортне господарство, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, складське і тарне господарство, галузі нематеріальної сфери тощо.

Слід підкреслити, що кожне робоче місце, створене в сільському господарстві, обумовлює створення кількох робочих місць у суміжних галузях, і насамперед у переробній промисловості, а будь-які структурні зрушення в аграрному секторі неминуче спричинять відповідні зрушення в усій системі агропромислового комплексу.

За роки незалежності в сільському господарстві України відбулися кардинальні зміни. Змінились відносини власності і господарювання, економічні реформи дали змогу сформувати основи багатоукладної економіки, реформувати економічні відносини в АПК, удосконалити його господарський механізм на основі переходу до ринкових відносин, здійснити земельні перетворення, сільськогосподарські виробники стали вільними у виборі форм і методів ведення господарства, самостійно розпоряджаються виготовленою продукцією і одержаними доходами. У той самий час цей період характеризується безпрецедентним спадом сільськогосподарського виробництва, його інтенсифікації, механізації і доходності, рівня життя сільського населення, споживанням продуктів харчування міським населенням, зростанням безробіття сільського населення тощо.

Сільське господарство є об'єктом вивчення агрономічних, зоотехнічних, економічних та інших наук. Серед суспільних наук важлива роль у вивченні сільського господарства належить статистиці.

Сільськогосподарська статистика має багатовікову історію свого розвитку і становлення. Вона розвивалась паралельно із статистичною наукою, коли поряд з вивченням розмірів території держав, чисельності населення, платників податків, воїнів вивчались розмірів земельних угідь, тваринництво, доходи селян та ін.

Статистика сільського господарства є однією з галузей економічної статистики. Об'єктом вивчення економічної статистики є суспільне виробництво в цілому Сільськогосподарська статистика є суспільною наукою. Об'єктом її вивчення є масові явища і процеси сільського господарства - його умови, розвиток, результати. Сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних організаційно-правових формах підприємств: приватних, господарських товариствах (відкрита й закриті акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю), державних об'єднаннях (асоціації, корпорації, консорціуми тощо), Кооперативних, орендних, спільних та колективних підприємствах, заснованих на власності об'єднання громадян, фермерських, особистих підсобних господарствах населення тощо. Тому сільськогосподарська статистика вивчає й аналізує діяльність усіх цих підприємств і їх зв'язки з підприємствами інших галузей агропромислового комплексу і народного господарства в цілому.

Вивчаючи сільське господарство як одну з найважливіших галузей народного господарства, сільськогосподарська статистика, спираючись на загальні принципи і методи статистичної науки, розробляє систему об'єктивних статистичних показників, які характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва, його галузеву структуру, характер розміщення, що склався, темпи зростання, досягнутий рівень розвитку й умови, в яких воно протікає, функціонування "і розвиток сільськогосподарських підприємств з урахуванням специфіки й особливостей сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, предметом сільськогосподарської статистики є система об'єктивних статистичних показників, які характеризують стан і розвиток сільськогосподарського виробництва. Кількісну сторону об'єктивних статистичних показників статистика сільського господарства вивчає у нерозривному зв'язку з їх якісною стороною, досліджує кількісне вираження закономірностей розвитку масових явищ і процесів сільськогосподарського виробництва в конкретних умовах місця і часу.

Теоретичною і методологічною основою сільськогосподарської статистики є філософія й економічна теорія (політекономія, макро- і мікроекономіка). Спираючись на закони цих наук, сільськогосподарська статистика виявляє кількісні та якісні закономірності масових суспільних явищ і процесів у сільському господарстві.

Наявність загальних економічних явищ, рис і ознак, притаманних виробництву взагалі, означає відповідну схожість за змістом значної частини статистичних показників сільського господарства з показниками економічної статистики, складовою частиною якої вони є. Разом з тим показники сільськогосподарської статистики мають значну специфіку в зв'язку з особливостями самого сільського господарства:

1. Основна відмінність сільського господарства від промисловості та інших галузей народного господарства полягає у тому, що тут у процес економічного відтворення включаються процеси природного відтворення. В сільському господарстві у створенні продукції, крім робочої сили і засобів виробництва, беруть участь здатні до природного відтворення живі організми - рослини і тварини, розвиток яких визначається біологічними закономірностями. На відтворення рослин і тварин (в особливості перших) великий вплив спричиняють природні та кліматичні умови (родючість ґрунтів і наявність в них поживних речовин, води, температурний режим повітря і ґрунту, кількість опадів і характер їх розподілу протягом року, сонячне освітлення тощо). Поєднання економічних, біологічних і природно-кліматичних факторів у сільському господарстві породжує складну систему їх взаємодії, яка має бути розкрита відповідною системою статистичних показників.

2. Тісне переплетення природних і економічних процесів у сільському господарстві призводить до того, що тут період виробництва не співпадає з робочим періодом. Період виробництва - час, протягом якого продукт знаходиться в процесі виробництва. Робочий період – час, протягом якого продукт підлягає впливу праці. Період виробництва в сільському господарстві, як правило, більше робочого періоду. Найбільш чітко неспівпадання робочого періоду і часу виробництва виявляється в рослинництві. Так, при вирощуванні сільськогосподарських культур робочий період визначається часом, витраченим на підготовку ґрунту, насіння, внесення добрив, посів, догляд за посівами і збирання врожаю, а час виробництва містить у собі, крім робочого періоду, також час, пов'язаний з природним ростом і дозріванням рослин. Наприклад, для вирощування озимих жита і пшениці потрібно 300-320 днів, а робочий період не перевищує 30-35 днів. Соняшник виростає за 80-100 днів, а робочий же період становить 5-8 днів тощо.

3. Незбіжність робочого періоду з часом виробництва, а також сезонна зміна кліматичних умов є основною причиною сезонності сільськогосподарського виробництва, особливо у землеробстві. Сезонний характер сільського господарства в свою чергу впливає на організацію виробництва і використання трудових і виробничих ресурсів (землі, основних і оборотних фондів). Наприклад, у період збирання врожаю потреба в робочій силі й сільськогосподарській техніці зростає, а в зимові місяці зменшується. Сезонність сільськогосподарського виробництва, різноманітність технологічних операцій, пов'язаних з підготовкою ґрунту, сівбою, доглядом за рослинами, збиранням при неспівпаданні робочого періоду і періоду виробництва, коли виникають періодичні перериви у використанні праці, призводить до різкого збільшення потреби в основних засобах для виконання усіх операцій в оптимальні строки.

Сезонність сільськогосподарського виробництва обумовлює нерівномірність надходження продукції протягом року. Так, наприклад, збирання врожаю проводиться, як правило, один раз на рік. Тому продукція землеробства, а також значна частина продукції тваринництва може бути повністю облікована лише після завершення всього річного циклу сільськогосподарських робіт і підрахунку його результатів. Усі ці особливості сільського господарства визначають специфіку визначення статистичних показників продуктивності окремих його галузей, продуктивності праці, собівартості сільськогосподарської продукції.

4. До числа відмінних особливостей сільськогосподарського виробництва насамперед відноситься особлива роль землі як засобу виробництва. У промисловості, транспорті та інших галузях матеріального виробництва земля у створенні продукції безпосередньо не бере участі, а є лише простором для розміщення підприємств.

У сільськогосподарському ж виробництві земля виступає як один з найважливіших засобів виробництва, бо вона є джерелом елементів живлення, які йдуть на будову рослин і формування кінцевого продукту. Через ці особливості земля є предметом праці (люди обробляють землю для вирощування сільськогосподарських культур і одержання продукції землеробства) і одночасно засобом праці (родючість ґрунту люди використовують для виробництва сільськогосподарських продуктів). На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується фізично і при правильному (раціональному) використанні покращує свої властивості (родючість). Такою виключною властивістю не володіє жодний інший предмет або знаряддя праці. Але земля діє не сама по собі, а у взаємодії з іншими засобами виробництва (машинами, добривами тощо). Тому можливості землі розкриваються тим повніше, чим ефективніше засоби, з якими вона взаємодіє.

5. Сільськогосподарське виробництво розміщено на великій території країни в різних ґрунтово-кліматичних умовах, що мають зональний характер. При цьому, наприклад, одні зони сприятливі для виробництва зернових культур, цукрового буряку, соняшнику, інші — картоплі, льону-довгунця, хмелю. Зональні ґрунтово-кліматичні відмінності є основою для розміщення сільськогосподарського виробництва, вони значною мірою визначають спеціалізацію сільськогосподарських підприємств.

6. Важлива особливість сільського господарства полягає у тому, що процес спеціалізації і суспільного поділу праці в ньому протікає не так як в інших галузях матеріального виробництва. Необхідність комбінування галузей рослинництва і тваринництва визначається особливостями використання землі як головного засобу виробництва й особливістю біологічного розвитку рослин і тварин.

7. На умови і результати відтворення у сільському господарстві значний вплив спричинюють кліматичні умови, які мають циклічний характер розвитку, що склався в тій або іншій місцевості. Відмінності між земельними масивами, різноманітність вирощуваних рослин і тварин, диференціація кліматичних умов на тій або іншій території обумовлюють комплексну основу поділу суспільної праці в сільському господарстві. Залежністю від кліматичних умов значною мірою пояснюється велика різноманітність вирощуваних у країні сільськогосподарських рослин і тварин.

8. Наявність рослин і тварин породжує дві взаємопов'язані комплексні галузі сільського господарства — рослинництво і тваринництво, між якими існує виробничий взаємозв'язок (тварини використовують рослини в якості корму, рослини утилізують продукти життєдіяльності тварин). За даними міжгалузевих балансів виробництва і розподілу продукції, внутрішньогалузевий оборот у сільському господарстві становить понад 20%.

9. Економічні особливості в сільському господарстві проявляються в тому, що відтворення у цій галузі здійснюється безпосередньо на власній основі в натуральній формі. Це означає, що значна частина продукції залишається в сільському господарстві і використовується для поновлення виробництва: насіння, посадковий матеріал витрачаються на посів і садіння, молоко - на корм телятам, яйця птиці - на виведення молодняку, мед - на корм бджолам тощо. Понад те, вся продукція кормових культур і кормових угідь споживається у тваринництві, а така продукція тваринництва, як гній, використовується у рослинництві.

Значна частина продукції сільського господарства перетворюється на засоби праці: молоді багаторічні насадження (плодово-ягідні, виноградники, хміль тощо) переходять у плодоносні (експлуатаційні), а молодняк тварин - в основне продуктивне стадо. Як предмети праці, так і засоби праці в сільському господарстві зазнають більше або менше тривалих природних, фізичних, фізіологічних змін, а процес праці в цей час повністю або частково припиняється. В зв'язку з цим продукція сільського господарства поряд з готовими її формами включає в себе незавершене виробництво, при цьому в досить значному обсязі.

Крім зазначених вище виробничо-технічних особливостей, сільськогосподарське виробництво на даному етапі його розвитку має і певні соціально - економічні особливості, які полягають у великому різноманітті типів і форм господарських суб'єктів. Поряд з потужними сільськогосподарськими підприємствами різних форм власності й організаційно-правових форм, які ведуть виробництво на колективній основі (виробничі кооперативи, ТОВ, СТОВ, ВАТ, ЗАТ тощо), функціонують різноманітні фермерські господарства, особисті підсобні господарства населення, садово-городні кооперативи міського населення та ін. Кожна з цих сукупностей має свої, тільки їй притаманні статистичні показники, які розширюють, доповнюють і збагачують загальну систему показників сільськогосподарської статистики.

Внаслідок зазначених особливостей сільськогосподарська статистика, крім зв'язку, характерного для всіх галузей економічної статистики , взаємопов'язана з такими дисциплінами, як політекономія, макро- і мікроекономіка, планування народного господарства, математика тощо.

Спільність об'єкта, що вивчається обумовлює тісний зв'язок сільськогосподарської статистики з такими науками, як економіка сільського господарства, бухгалтерський облік у сільському господарстві, аграрний менеджмент, маркетинг, аналіз господарської діяльності, цикл агрономічних і зоотехнічних наук, механізація та електрифікація сільського господарства і низкою інших наук сільськогосподарського профілю.