Тема: Оцінювання на уроках музики.
Мета:
План.
1 Погляди В. Сухомлинського й Ш. Амонашвілі на педагогічну оцінку
2 Вчителі музики про педагогічну оцінку
3 Суперечливість питань педагогічної оцінки
4 Удосконалення педагогічної оцінки на уроках музики
Прогресивне значення мають погляди В. Сухомлинського на педагогічну оцінку. На думку видатного українського педагога-гуманіста, оцінка вчителя повинна бути оптимістичною. «Оцінка повинна винагороджувати працьовитість, а не карати за невдачу. Кожна робота для учнів має бути хоч маленьким просуванням уперед»
В. Сухомлинський вважав неприпустимим виділяти оцінювання знань з педагогічного процесу як щось відокремлене. Педагог наголошує на виховній ролі оцінки: вона лише тоді є стимулом, що спонукає до активної розумової праці, коли стосунки між учителем і учнем побудовані на-взаємному довір'ї і доброзичливості. З того, як учень ставиться до оцінки, виставленої вчителем, можна зробити безпомилковий висновок про те, як він сприймає вчителя, наскільки вірить йому й поважає його.
В. Сухомлинський залишив нам рекомендації з приводу оцінювання знань учнів
По-перше, не треба виставляти надто багато оцінок, але кожна з них повинна бути дедалі вагомішою, значнішою. В оцінці треба враховувати кілька видів навчальної праці школяра: і відповідь (можливо, кілька відповідей), і доповнення до висловлювання однокласника, і письмову роботу в класі, і виконання домашніх завдань.
По-друге, не слід ставити незадовільну оцінку, якщо учень не зміг внаслідок тих або інших умов чи обставин вивчити матеріал. Ніщо так не пригнічує дитину, як свідомість безперспективності. Тільки світле почуття оптимізму буде джерелом емоційного стимулу думки — радості пізнання.
По-третє, не можна виставляти будь-яких оцінок, коли вчитель бачить, що школярі не розуміють якихось явищ з тих, котрі вивчали на уроках.
У праці «Сто порад учителеві» В. Сухомлинський зазначає: бажано уникати запитань, у відповіді на які точно повторюється інформація вчителя або завчене з книжки. В основі повторення має бути трансформація знань. Йдеться про таке поступове розумове заглиблення в знання, внаслідок якого учень щоразу, повертаючись до вивченого раніше, бачить у фактах, явищах, закономірностях щось нове, розглядає, аналізує якісь нові сторони, ознаки, особливості фактів, явищ, закономірностей.
Думки В. Сухомлинського про педагогічну оцінку розвиває Ш. Амо-нашвілі. В експериментальній роботі в початкових класах він апробував систему навчання без відзнак, показавши водночас, що відсутність балів посилює роль оцінних суджень учителя, знімає тиск, який справляє на дітей відзнака. На думку автора, на всіх щаблях навчання мають бути оцінка вчителя і самооцінка школярів. Внаслідок оцінних дій учні вдосконалюють засоби досягнення мети, запобігають помилкам або своєчасно виправляють їх.
Ш. Амонашвілі застерігає від ототожнення оцінки й відзнаки, підкреслюючи, що оцінка — це процес, діяльність або дія оцінювання, а відзнака — результат цього процесу (діяльності), його умовно-формальне відображення. Він справедливо зазначає, що педагогічна оцінка, як правило, не враховує старань і зусиль школярів, через те вони виявляють недовіру до оцінки вчителя, невіру в її справедливість .
Ш. Амонашвілі критично висловлюється про імперативність учителя, оцінка якого не підлягає обговоренню, хоча діти й не завжди згодні з нею. Автор звертає увагу на такий факт, що має негативні наслідки: чимало ровесників і дорослих ставляться до дітей тільки як до володарів певних відзнак, не помічаючи їхніх особистісних якостей. Педагог вважає, що головна мета оцінки — стимулювати і спрямовувати пізнавальну активність учнів. Автор виділяє два види оцінки: зовнішню (педагогічну) і внутрішню, рефлексивну (оцінку учнем своїх успіхів), з яких друга виникає на основі першої і перетворюється на самооцінку школяра. Як і В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі доводить, що для формування самооцінки учнів неабияке значення має гуманний характер взаємин учителя зі своїми вихованцями, зокрема керівництво навчанням з позицій інтересів дітей, віра в їхні можливості, повага до них.
Втім ще у 20-ті роки в СРСР була спроба скасувати відзнаки як вияв авторитарної педагогіки. Водночас мала бути різностороннішою і гуманнішою оцінка вчителя, а також посилитися самооцінка учнів. Проте ця спроба виявилася невдалою. Незважаючи на дослідження вчених і рекомендації прогресивних педагогів-практиків, більшість учителів не змогла подолати імперативність у своїй роботі. У практиці шкіл міцно утвердилися відзнаки, що, за влучним висловом Ш. Амонашвілі, є «костурами кульгавої педагогіки»
Викладені міркування про роль та особливості оцінної діяльності вчителя в початкових класах стосуються й уроків музики з їхньою специфікою.
Вчителі музики про педагогічну оцінку
Великий інтерес становить дискусія з питань педагогічної оцінки на уроках музики, що розгорнулася на сторінках журналу «Музика в школі» у 80-ті роки минулого століття. Численні відгуки вчителів музики й методистів свідчать про спроби розв'язання цього питання в шкільній практиці .
Є суперечність у позиції вчителя: оскільки оцінки застосовують на інших шкільних уроках, то вони мають бути й на уроці музики, хоча вчитель повинен бути переконаний, що двійки й одиниці не допоможуть йому сформувати позитивне ставлення учнів до музики. Виходить, учитель повинен діяти всупереч своїм переконанням? Навряд чи можна це визнати правильним.
Є ще одна ознака, яка, на думку окремих учителів, свідчить, що музика «не гірша за інші предмети». Це опитування, в процесі якого виявляються знання учнів.
Аналогічна позиція була характерна для школи минулих років. Так, у післявоєнні часи в школі загалом і в музичному вихованні зокрема почали виявлятися ознаки формалізму. Наприклад, чимало педагогів-музикантів, прагнучи здобути й для шкільного уроку співів «місце під сонцем», керувалося аргументом «музика — такий шкільний предмет, як і всі інші». Виходячи з добрих спонукань, вони копіювали викладання «серйозних» предметів, вимагали від учнів виконувати всі правила, характерні для звичайних уроків: мати зошити, чітко відповідати на запитання, як записано в зошитах (під диктування вчителя) тощо. Таким чином, у боротьбі за визнання забували про найголовнішу особливість уроку музики (співів) — опанування мистецтва .
Такий стиль викладання був зумовлений не стільки прагненням підвищити престиж уроку музики, скільки загальною атмосферою авторитарності епохи сталінізму, в якій жорстко стримувалися будь-які спроби демократизації й гуманізації.
Доводиться констатувати, що в роботі окремих учителів дуже міцними були формалістичні тенденції.
Одним із складних і суперечливих є питання про критерії педагогічної оцінки, якого торкався майже кожний учасник дискусії. Окремі з них вважають, що оцінювати треба лише знання, уміння, навички, хоча й не конкретизують, що саме мають на увазі. Є й поради оцінювати за кожний вид музичної діяльності й потім підсумовувати бали. Такий механістичний підхід спричинив справедливу критику вчительської громадськості.
Запропоновано й такі критерії оцінки: виявлення інтересу до музики, безпосередній емоційний відгук на неї, висловлювання про прослуханий або виконаний твір; активні зусилля школярів у пошукових ситуаціях і вміння користуватися насамперед «ключовими» знаннями в процесі живого сприймання музики; розвиток виконавських навичок, що оцінюються з урахуванням вихідного рівня підготовки учня та його активності на заняттях.
Хоч запропоновані критерії суперечливі, їх можна було б схвалити, якби було зазначено, що педагогічна оцінка є заохочувальною. Бо чи варто карати дитину за те, що її емоційна сфера розвинена ще недостатньо? Крім того, можливі й випадки, коли діти внутрішньо відчувають музику, але зовні не виявляють цього.
Педагогічно виправданими можна вважати відзнаки за підготовку домашніх завдань, що рекомендують окремі вчителі. Виконання вдома навчальної роботи свідчить про інтерес до музики (або хоч би про сумлінне ставлення до уроків), що треба заохочувати.
Центральною в дискусії була стаття Д. Кабалевського, який розглядав питання про педагогічну оцінку, враховуючи специфіку уроку музики, а саме, його колективний характер (хор, оркестр). Автор зазначає, що «клас, який слухає музику, — найтендітніша і, напевне, найчутливіша аудиторія з усіх можливих музичних аудиторій (особливо в початковій школі)... Тільки в умовах колективу в душах зовсім ще не досвідчених у музиці дітлахів народжуються якісь невідомі нам процеси, що роблять їх чутливими слухачами».
Композитор переконливо обгрунтував доцільність оцінювання колективної діяльності школярів: «клас — хор» і «клас — концертна зала». Загальну оцінку коректують індивідуальними, які виставляють кожному учневі.
Система оцінок, запропонована Д. Кабалевським, була схвалена учасниками дискусії. До речі, ще в 1953 році такі рекомендації виклала Н. Гродзенська в праці «Виховна робота на уроках співів». Вона використовувала будь-яку нагоду, щоб підкреслити єдність дій дітей, показати загальні результати їхньої роботи, виховуючи почуття відповідальності за колективну працю. Поряд з індивідуальною оцінкою за співи виставляла й колективну. Перші оцінки записувала на дошці під час роботи над піснею, як тільки в співах виявлялися помітні зрушення. З наближенням дітей до якіснішого виконання оцінка підвищувалася. Як слушно вважає досвідчений учитель-методист, такий прийом сприяє згуртуванню дітей, вихованню в них відповідальності за успіх загальної справи .
Звернемо увагу й на доброзичливе ставлення Н. Гродзенської до учнів: першу оцінку вона виставляла тоді, коли діти співали взагалі непогано. Педагог не карала відзнакою, а заохочувала.
Стаття Д. Кабалевського активізувала педагогічну думку. З'являються аргументовані судження, спрямовані проти формалізму, абсолютизації знань, умінь, навичок у відриві від загальнохудожнього розвитку школярів.
Проте думки, висловлені учасниками дискусії на новому етапі її розвитку, не позбавлені суперечностей. Так, більшість із них вважає, що оцінювати спів усього класу треба тоді, коли буде досягнуто певного результату. Втім, якщо враховувати раніше висловлені рекомендації з приводу того, що оцінка має бути різносторонньою й заохочувати працьовитість школярів, то чому б не оцінювати не тільки результат, а й процес розучування пісні?