Кошман Діана

4 Клас, Костянтинівська зш і-іі ступенів

Війна

Страшна війна прийшла в мою країну,

З собою принесла страждання й біль.

Від вибухів здригнулась Україна

І липнуть сумні вісті звідусіль.

У Бутівському хоронили вже солдата,

У Косівці, у Новій Празі теж.

Війна не перестане забирати,

Вона не знає берегів і меж.

Ми, учні Костянтинівської школи,

Завжди у мирі й злагоді жили.

Війни не знали і не бачили ніколи,

Веселими й щасливими були.

Тепер разом з батьками дивимося «Вісті»

І про війну вже знаємо багато:

Якщо когось привозять грузом «двісті» -

Це значить – хоронитимуть солдата.

А «град» і «смерч» - це не природні примхи,

Це зброя смертоносна і страшна.

А «буратіно» - це не той носатий хлопчик,

Про кого казка є цікава і смішна.

Навіщо нам, малим вкраїнським дітям,

Про все це знати і в страху рости?

Ми просимо прогнати супостата

І досягти священної мети.

Ганбарова Аміна

4 Клас, Костянтинівська зш і-іі ступенів я у Боженьки прошу миру

Моє дитинство безтурботне і щасливе,

Ми весело і дружно всі жили,

Я з радістю собі ходила в школу,

Всі дні мої чудовими були.

Тепер я бачу, як матуся плаче,

Як молиться бабуся до ікон.

І тітонька моя втекла з Донбасу,

Живе у нас ще з літа із синком.

Бо їх будинок «гради» розбомбили,

Згорів садок й шпаківня під вікном.

Нажите місце люди залишили,

А як же буть шпачисі зі шпаком?

Згоріли їхні дітки – шпаченята,

Не розуміють птахи – як же так?

Учора ще були садок і хата ,

Сьогодні ж без дітей їм жити як?

Не розуміють цього й мами тих солдатів,

Що у боях за Україну полягли.

Як їм тепер без діток проживати?

Чому так рано у могилах їх орли?

Усіх героїв ми повинні пам’ятати

І дякувати їм за те, що в нас

Не гатять кулемети і гармати

У цей не легкий для країни час.

Бабуся каже: - Нехай Бог накаже

Усіх, хто розпочав оцю війну.

А я щовечора до Боженьки молюся

І прошу миру, поки й не засну.

Самайчук Дарія

4 Клас, Костянтинівська зш і-іі ступенів Плаче рідна земля

Плаче рідна земля,

Плачуть ріки й поля,

Терикони і шахти Донбасу.

Плаче небо дощем

І в моїй душі щем,

Бо війну у новинах я бачу.

Йдуть на сході бої,

Горять луки й гаї,

Гинуть мужні герої – солдати.

Хто підкаже мені -

Чом країна в вогні?

Чом усі ми повинні страждати?

Я ще зовсім мала.

Я боюся війни.

Дуже хочу у мирі я жити.

Вірю: Президент і дорослі усі

Зможуть нас, дітвору, захистити.

*****************

Мелькумова Альона

4 Клас, Костянтинівська зш і-іі ступенів я дуже боюся війни

Моя кохана Батьківщина –

Найкраща в світі Україна.

Люблю її сади й гаї,

В яких щебечуть солов’ї.

Та допустив же чомусь Боженько,

Щоб сталося в країні горенько.

А зветься те горе – війна,

Смертоносна, кривава, страшна.

У моєму селі зараз тихо,

Ще минає його люте лихо.

Та боїться і мама, і тато,

І бабуся моя, і дідусь,

Що й до нас прийде ворог проклятий,

Я також його дуже боюсь.

Наша вчителька каже, що треба

Свято вірити в мир і добро,

Що солдати ніколи не пустять

Ворогів в наше рідне село.

Я їй вірю, але щовечора

До ікони в кімнаті молюсь.

Бо за маму свою і тата,

Й за сестричку молодшу боюсь.

*******************