3.Обставини,що виключають відповідальність держав

Обставини, що спричиняють звільнення від відповідальності – це факти, дії та явища, доведеність існування яких на момент здійснення правопорушення знімає з суб’єкта міжнародного права обов’язок відшкодування збитків, якщо правопорушення було спричинене цими фактами, діями чи явищами.

Розрізняють дві групи об¬ставин: обставини, які виключають виникнення міжнарод¬но-правової відповідальності, та обставини, які виключають реалізацію міжнародно-правової відповідальності.

Звільнення суб’єкта від відповідальності може бути як за наявності його вини, так і за її відсутності. Традиційно до обставин, що звільняють від відповідальності відносять:

Теорія та практика намагаються узгодити критерії звільнення від реалізації відповідальності, зокрема, таки¬ми обставинами є: згода, заходи самооборона (обставини, які є результатом вольових дій, або обставини суб'єктивного характеру), форс-мажор, непереборна сила, непередбачений випадок, стихійне лихо, стан необхідності (обставини, які склалися незалежно від волі суб'єкта, тоб¬то обставини об'єктивного характеру).

4.Поняття і види міжнародних правопорушень

Міжнародне правопорушення являє собою складне правове явище, та розглядається як міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародних правовідносин, у якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення.

Міжнародне правопорушення характеризують такі основні ознаки: міжнародна суспільна небезпека; протиправність; причинно-слідчий зв'язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили; карність.

Розрізняють три види міжнародних правопорушень:

- Міжнародні злочини (здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;);

- Злочини міжнародного характеру (під ним розуміють діяння фізичної особи, що посягає на права й інтереси двох або декількох держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб. До них відносять: захоплення заручників; зазіхання на осіб, що користуються міжнародним захистом; підробка грошових знаків; незаконне захоплення повітряних суден та ін.;

- Інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти) (до них відносять порушення державою своїх односторонніх зобов'язань; невиконання рішень міжнародних судів і арбітражів; порушення державою договірних зобов'язань, що не мають основного значення, і т.д..)

5.Міжнародно-правові санкції

До міжнародних санкцій відносять головним чином за¬соби примусу, що застосовуються міжнародними організа¬ціями або державами до держав, які здійснили найтяжчі міжнародні правопорушення.

Практика дозволяє виокремити два види контрзаходів (санкцій): індивідуальні (самодопомога) і колективні (у рамках міжнародних організацій). Кожний вид має декілька форм: індивідуальні — реторсії, репресалії, невизнання, розрив відно¬син, самооборона; колективні — відмова у членстві в органі¬зації, призупинення прав члена організації, виключення з міжнародного спілкування, колективні збройні заходи.

Реторсії — це заходи впливу однієї держави на іншу, що мають на меті спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але, проте, правомірні дії. Тому і заходи реторсії не можуть виходити за рамки міжна¬родного права. Строго кажучи, реторсія є контрзаходом при порушенні політичних і моральних норм, правил ввічли-вості. Але нерідко такі заходи застосовують і у відповідь на порушення норм міжнародного права3.

Найчастіше реторсії застосовуються державою в разі дис¬кримінації її громадян на території іншої держави, у разі недружніх обмежень економічних і культурних зв’язків тощо. Реторсії є заходами, що тотожні чи аналогічні тим, про¬ти яких спрямовані. Право на реторсії завжди належить дер¬жаві.

Репресалії — односторонні примусові заходи, що допус¬каються міжнародним правом як контрзахід у разі право¬порушення. Вони здійснюються відповідно до міжнародно¬го права, але оскільки є контрзаходами щодо правопоруш¬ника, остільки можуть виходити за рамки міжнародного права в тих межах, що визначаються характером правопо-рушення. З цього видно, що репресалії мають бути пропор¬ційними: інтенсивність контрзаходів не може бути вища за ту, що необхідна для досягнення безпосередньої мети. Пе¬ревищення меж необхідного саме по собі є правопорушен¬ням, зловживанням правом. Репресалії припиняються із досягненням мети. Мета ж полягає в тому, щоб спонукати до припинення правопору¬шення та до виконання зобов’язань щодо породжених ним правовідносин відповідальності. Сучасне міжнародне пра¬во забороняє збройні репресалії – бомбардування, інтервен¬цію, мирну блокаду.

Невизнання є відмовою визнавати ситуацію, створену неправомірними актами. Як приклад можна навести неви¬знання юридичної чинності протиправних договорів, тери¬торіальних змін у результаті агресивної війни, протиправ¬них режимів тощо. У певних ситуаціях держави вдаються до розриву дипломатичних і консульських відносин для захисту своїх прав. У рамках міжнародних організацій пе¬редбачені санкції, що передбачають призупинення членства та виключення з організації.

Самооборона — особливий вид санкцій, оскільки перед¬бачає збройні примусові заходи. Право на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН може бути реалізоване виключно у відповідь на збройний напад.

У разі особливо небезпечних зазіхань на міжнародний пра¬вопорядок може бути використано міжнародний механізм для застосування проти держави-порушника колективних приму¬сових заходів із використанням збройної сили. Важлива роль тут належить Раді Безпеки ООН. Стаття 42 Статуту ООН упов¬новажує його починати такі дії повітряними, морськими чи сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтри-мання (відновлення) міжнародного миру та безпеки.