Спільний ринок

Як і митний союз, спільний ринок не має торговельних бар'єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. У спільному ринку обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал та технологію. Таким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці і в політиці зайнятості.

Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку , він має і негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення продуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн , які входять до спільного ринку. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики спільного ринку може слугувати ЄЕС.

Економічний союз

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валюту. Фактично останнє може бути реалізоване створенням систем фіксованих валютних курсів. Формування економічного союзу вимагає від держав відмови від більшої частини їх національного суверенітету. Це — серйозна перешкода на шляху формування економічного союзу. Тим більше, що світова політична система побудована на вищій владі національної держави. Процес формування економічного союзу успішно відбувається лише в Європі. Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, що досягло ступеню економічного союзу, це - Європейський Союз.

Серед найвідоміших регіональних об'єднань слід назвати ЄС, НАФТА та СНД. Ось їх основні параметри.

Таблиця 5.1.

Частка регіональних об'єднань у світових економічних показниках наприкінці 90-х років¹

Світові економічні показники	Регіональні об'єднання
	ЄС	АТЕС	НАФТА	СНД
Населення	7	34	5	5
ВВП (ПКС)	24	29	26	2
Державні витрати	40	21	21	1.5
Експорт	43	25	17	2
Споживання енергії	18	17	ЗО	12
Інвестиції	19	36	19	3

Розглянемо найновіші й найвідоміші інтеграційні організації по окремих регіонах світу.

Тема 14. Європейські інтеграційні процеси

14.1. Європейський Союз

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в Західній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після другої світової війни.

Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили організацію європейського економічного співробітництва. ї цілями були:

• стабілізація валют;

• об'єднання економічного потенціалу;

• поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.

Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямках:

Перший напрям передбачав:

а) усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

б) гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;

в) створення єдиних зовнішніх тарифів.

Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу.

Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

1) зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

2) збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Такими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, але залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.

Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і важким. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:

1) Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором, (8 квітня 1951 р.) Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.

Мета ЄОВС - сприяти економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ривку вугілля і стали В 1953 р- скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше - і сталлю; в 1954 р. - на спеціальні сталі. В 1980 р. введено контингентування виробництва¹ в цих країнах. В 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.

2) Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратома, котрий набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євратом стали ті ж самі 6 європейських країн.

Мета ЄЕС (Спільного ринка) - забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.

•. Мета Євратома - розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

3) Третій етап пов'язаний з об'єднанням в 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС).

До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія; в 1981 р. - Греція; в 1986 р. - Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС - створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.

Поступове злиття національних економік досяглось за допомогою:

а) формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

б) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою формування "зони валютної стабільності" в Європі.

Механізм європейської валютної системи (ЄВС) грунтувався на ЕКЮ - складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту ("Євро");

в) створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.

2. Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 року таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:

а) Рада Міністрів - законодавчий орган;

б) Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів;

в) Європейський парламент - контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

г) Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган.

Останнім часом дедалі більшого значення набувають .ще два органи, котрі не непередбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю:

• Європейська Рада, до складу якої входять глави урядів країн-учасниць;

• Європейське політичне співробітництво, комітет, у складі якого нараховується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄС.

У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють в рамках "Спільного ринку":

• Економічної та соціальної ради;

• Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.

4) Четвертий етап пов'язаний з Маастрихтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 року і набрав чинності 1 листопада1993 року після ратифікації його всіма країнами) і утворенням Європейського Союзу.

Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН.

Основними цілями Європейського Союзу є:

• закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;

• підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Співробітництва;

• сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах-учасницях Європейського Співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу;

• підвищення ролі Європейського Співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 15 країнами, що виступають як єдине ціле;

• посилення захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.

У відповідності з Маастрихтським договором функціонування Європейського Союзу передбачає:

1. Проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки (захист спільних інтересів, в тому числі голосування в ООН, ОБСЄ і таке інше; підтримання миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії; забезпечення прав людини та основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки із західноєвропейським союзом з питань оборони).

2. Співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ (вільне пересування і перебування на всій території Європейського Союзу; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними до місцевих органів і в Європарламент незалежно від місця їх перебування в Європейській Раді; захист громадян Союзу за межами Європейського Союзу посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право петицій Європейському Парламенту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова політика; імміграційна політика, боротьба з контрабандою, тероризмом, наркобізнесом; співробітництво в галузі цивільного права; співробітництво національних служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній та соціальній сферах (крім Великобританії), а також інших сферах (умови праці, захист без пеки та здоров'я трудящих; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР; промислова політика; транс'європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика, захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура).

Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу у відповідності з Маастрихтським договором включає такі етапи.

Перший етап: липень 1990 - 31 грудня 1993 року.

• Повна лібералізація руху капіталів всередині Європейського Союзу;

• Завершення формування єдиного внутрішнього ринка ЄС;

• Розробка заходів по зближенню ("конвергенції") ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в економічному та валютному союзі.

Другий етап: з 1 січня 1994 року.

• Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розробки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЕСЦБ) і введення єдиної валюти "Євро";

• Тісна координація економічної політики країн-членів; санкції за недотримання рекомендацій ради ЄС;

• Створення спеціального фонду сприяння "конвергенції" (15 млрд. ЕКЮ на 1993 - 1999 роки) для фінансової підтримки найменш розвинутих країн ЄС - Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії.

• Третій етап: 3 1 січня 1999 року автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі:

• Установлення незалежного ЕСЦБ на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн-учасниць економічного та соціального союзу (ЄВІ ліквідується);

• Встановлення твердо фіксованого курсу валют країн-членів економічного і валютного союзу між собою і по відношенню до "Євро";

• Емісія банкнот "Євро" Європейським центральним банком і національними банками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ;

• Єдина валютна політика країн-членів економічного і валютного союзу.

Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження державного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бюджету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального регулювання.

Таке рішення викликало у багатьох громадян побоювання втрати національної самобутності, своїх етнічних, моральних, культурних та державних коренів. Відтак для того, щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на .котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те, що можна вирішити "внизу", там і вирішується, а те, що неможливо, те передається для вирішення "вище".

Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС дозволяє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості і на боротьбу з безробіттям.

За оцінками спеціалістів, економічний ефект від реалізації наміченої програми подальшого розвитку економічної інтеграції в Західній Європі виявиться насамперед від економії на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, прискорення НТП, підвищення темпів економічного зростання, поліпшення умов торгівлі.

Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк - майже півстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, є й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку. Про це свідчать такі дані:

Перша четвірка держав, особливо Німеччина, практично вирішує долю економіки Союзу, маючи частку в 72% від усього економічного потенціалу об'єднання. Незважаючи на послідовну політику вирівнювання економічного розвитку, й досі зберігається розбіжність в економічних показниках в розрахунку на душу населення.

Видно, по пересічний перепад у рівнях життя між найбагатшою країною й найбіднішою сягає чотирьохкратної величини. Проте слід відзначити, що розрив поступово скорочується. В цілому душовий показник ВНП Європейського Союзу досить високий; він співставний з показниками США (29,2 тис. дол.) і в десять разів перевищує показник Росії (2,3 тис. дол.).

Інтеграційні процеси в Західній Європі продовжують поглиблення. Завершується утворення єдиної валютної системи. З 1999 р. євро було запроваджено і замінило екю; з 1 січня 2002 р. банкноти євро будуть уведені в обіг, азі липня того ж року замінять собою національні валюти країн ЄС.

Європейський Союз є осередком, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. До нього тягнуться країни Центральної та Східної Європи. Уряди майже всіх країн цих регіонів подали заяви на вступ до ЄС, але реальними кандидатами на членство в організації у найближчі часи є далеко не всі (про них - трохи далі).

Як один з проявів поширення інтеграційних процесів у Європі слід розглядати угоду Європейського Союзу з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення європейського економічного простору.