5. Інструменти державної політики у царині зовнішньої торгівлі.

Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні й нетарифні. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики дер­жави безпосередньо пов'язані з митними зборами. Мито — це збір коштів, що виконує функцію податку, котрий стягується при пере­тині товаром митниці і котрий при цьому підвищує ціну імпорто­ваних (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.

Митний тариф — це систематизований перелік митних зборів, які накладаються на товари при імпорті чи експорті. Митні та­рифи мають декілька колонок ставок збору:

• колонка максимальних (або генеральних) мит (це для то­ варів з країн, з якими немає торговельного договору);

• колонка мінімальних мит (для товарів з країн, з якими під­писано торговельний договір);

— колонка преференційних мит. Мита бувають трьох видів:

а) адвалерні (стягуються в процентах від ціни товару);

б) специфічні (стягуються у визначеній грошовій сумі з маси, обсягу або штуки товару);

в) змішані.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділя­ються на декілька категорій.

Перша категорія. Це є найчисельніша категорія, так як до неї відносяться більше половини заходів нетарифного регулювання, котрі безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпорт­них операцій з метою захисту певних галузей національного ви­робництва. З цих заходів слід виділити:

1) Ліцензування зовнішньоторговельної діяльності. Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторговельні операції з певними товарами, які внесено до списків, як такі, що ліцензуються за імпортом чи експортом.

Основні види ліцензій зводять до двох типів:

а) автоматична (або генеральна) ліцензія (дозволяє безпере шкодні ввезення товару, що внесено до списку, протягом зазна­ченого терміну);

б) неавтоматична (або разова індивідуальна) ліцензія (доз­воляє імпорт чи експорт товару певного виду конкретному імпор­теру чи експортеру із вказівкою кількості товару, його вартості, країни його походження або призначення, а інколи і митного пунк­ту, через який повинно здійснюватись ввезення чи вивезення то­вару)

Основним регулювальником процесу використання ліцензу­вання зовнішньоторговельних операцій на наддержавному рівні є ГАТТ/СТО.

2) Контингентування зовнішньоторговельної діяльності.

Контингенти (або квоти) — це кількісні обмеження у вартіс­ному або фізичному виразі, які вводяться на імпорт і експорт окремих товарів на визначений термін. Кількісне регулювання здійснюється через індивідуальні неавтоматичні ліцензії.

Ліцензування й контингентування являють собою прямі ад­міністративні форми державного регулювання зовнішньої торгів­лі, що обмежують самостійність підприємств по відношенню до виходу на зовнішній ринок, звужують коло країн, з якими можуть бути укладені угоди щодо певних товарів, регламентують кіль­кість і номенклатуру товарів, які дозволено вивозити чи вво­зити. І все ж незважаючи на те, що система ліцензування й кон­тингентування імпорту та експорту встановлює, досить жорсткий контроль над зовнішньою торгівлею деякими товарами, вона в багатьох випадках виявляється гнучкішою й ефективнішою, ніж економічні важелі зовнішньоторговельного регулювання, чим у значній мірі пояснюється те, що ця адміністративна система міц­но тримається в арсеналі засобів зовнішньоторговельного регулю­вання значної більшості країн світу.

3. Антидемпінгове мито (застосовується у випадках імпорту товарів за цінами, що є нижчими за їхні передбачувані витрати виробництва).

4. Компенсаційні мита (застосовуються у випадках Виявлення факту отримання експортером державної субсидії з метою підви­щення його конкурентоспроможності на світовому ринку).

Особливості застосування антидемпінгових і компенсаційних мит:

а) необхідність проведення попереднього дослідження з ме­тою встановлення факту демпінгу чи застосування експортної субсидії, а також визначення нанесених збитків чи загрози їх­нього виникнення;

б) ці заходи застосовуються на дискримінаційній основі су­проти певних постачальників визначених товарів.

5) Імпортні депозити — це форма застави, яку імпортер по­винен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті пе­ред закупівлею іноземного товару Сума імпортного депозиту встановлюється за допомогою визначеного відношення до вар­тості імпортованого товару.

В) Імпортні податки. До цього роду стягнень відносяться:

• податок, що в деяких країнах стягується тільки за перетин кордону;

різного роду збори, пов'язані з оформленням документів

на митниці, з митним оглядом товару, перевіркою його якості;

— портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори.

7) Угоди про «добровільне» обмеження експорту. Це нав'язане експортеру під загрозою санкцій зобов'язання з обмеження екс­порту певних товарів у країну, що імпортує.

8). Угоди про встановлення мінімальних імпортних цін. Екс­портуючі фірми повинні суворо дотримуватись мінімальних цін на товари при укладанні контрактів з фірмами країни, з якою така угода діє. У випадку зниження експортної ціни нижче мінімаль­ного рівня країна-імпортер вводить антидемпінгове мито, засто­сування якого може даних експортерів виштовхнути взагалі за межі її ринку.

Останні два заходи є новими серед торговельних обмежень, їхня специфіка полягає в нетрадиційній техніці встановлення, а саме в тому, що бар'єр, який захищає країну-імпортера, зводить­ся не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера.

Друга категорія. Цe заходи, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі й відносяться більше до суто адміністративних формальностей. До таких заходів відносяться:

1) формальні заходи на митниці:

2. встановлення технічних стандартів і норм;

3. встановлення санітарних норм;

4. вимоги до упакуваня й маркування;

5. вимоги до розливу.

Третя категорія. Це заходи, які, на перший погляд, зовсім не мають нічого з політикою обмеження імпорту чи стимулювання експорту, та дії яких все-таки помітно впливають в кінцевому ви­падку на експорт чи імпорт. З поміж них виділяють:

1. Валютні обмеження. Це регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. У деяких країнах, наприклад, імпортер змушений отримати ліцен­зію на використання валюти для імпорту товарів.

2. Регулювання ввозу і вивозу капіталів, тобто регулювання іноземних та закордонних інвестицій.