4. Регулювання міжнародних торгових відносин

Регулювання зовнішньоторговельних, а загалом і всіх міжна­родних торговельних відносин, здійснюється на трьох узагальне­них рівнях:

• на рівні підприємств;

• на рівні держав;

• на рівні міжнародних організацій. .

Для підприємства при цьому важливим стратегічним завдан­ням є вибір оптимальної організаційної структури зовнішньоеко­номічного збуту. Оптимальність структури залежить від наступ­них параметрів:

• характеру виробничої спеціалізації фірми;

• розміру фірми;

• принципової схеми організаційної будови і форми управ­ління;

• сукупності зовнішніх умов (зовнішнього середовища) функ­ціонування;

• рівня розвитку експорту.

Останній параметр містить інформацію про характер (випад­ковий чи систематичний) збутових організацій на іноземних рин­ках, про їхні чистоту і масштаби, про географічну і продуктову диверсифікацію.

Для організації експорту, фірми-виробники утримують власний зовнішньоторговельний апарат, під яким слід розуміти систему органів і служб, об'єднаних функцією управління процесом реалі­зації та закупівлі товарів за кордоном. Зовнішньоторговельний апарат фірми, в залежності від можливостей фірми, може мати вигляд:

— вбудованого експортного відділу (має повну організаційну залежність від відділу збуту);

— спеціального експортного відділу (займається забезпеченням регулярних експортних операцій, планово-аналітичною роботою рекламно-інформаційною, кредитно-розрахунковою, транспортно комунікаційною діяльністю і має самостійність по відношенню до відділу збуту);

— експортних дочірних компаній (здійснюють цілий комплекс заходів, направлених на реалізацію, товару промислової фірми за узгодженими з нею цінами, зберігають юридичну самостійність і тому самостійно відповідають перед покупцями за свої зобов'язання).

Значна роль у зміцненні позицій національних компаній на світовому ринку належить державі, державним методам регу­лювання зовнішньої торгівлі, експортній політиці держави. Експортна політика держави полягає в тому, що, з одного боку, держава безпосередньо здійснює процеси фінансування, організації, інформаційного забезпечення та заохочення національного експорту, а з іншого боку, постійно відбувається удосконалення систем заходів непрямого впливу держави на рівень конкурентоспроможності національних товарів шляхом:

— зміцнення науково-технічної та виробничої бази;

— регламентації в області стандартів і якості;

— допомоги в кадровому забезпеченні тощо.

Специфіка зовнішньоекономічної політики деяких держав:

а) США.

Розвитком експорту тут займаються:

• Міністерство торгівлі (впроваджує програму «Експорт і нау», що стимулює фірми до розширення експорту);

• Експортно-імпортний банк США (надає прямі кредити, грає роль гаранта);

• Державна корпорація сприяння приватним інвестиціям за кордоном (здійснює фінансування і страхування американського експорту у країни, що розвиваються);

• Агентство міжнародного розвитку (стимулює експортну діяльність шляхом надання позик і гарантій);

• Управління справами у сфері дрібного бізнесу (безплатно надає американським фірмам послуги):

- консультації з фінансових, правових, економічних і технічних питань;

- складання експортних програм;

- навчання спеціалістів (здійснює це разом з міністерством торгівлі);

— надання кредитів і гарантій тощо);

— Управління сільського господарства (стимулює експорт шляхом фінансової підтримки, шляхом проведення комплексних ринкових досліджень).

б) Японія.

Тут рухаються в напрямку переважного використання непря­мих методів регулювання національного експорту.

Під егідою міністерства зовнішньої торгівлі та промислово­сті діє організація «Джетро», яка займається акумулюванням ін­формації про зовнішні ринки, організовує ділові контакти японсь­ких експортерів з потенційними покупцями за кордоном, пропа­гує японські товари.

Японський уряд зосереджує зусилля на науково-технічній до­помозі фірмам на стадіях розробки і виробництва експортних товарів. Це здійснюється в основному у формі організації спільних з приватним бізнесом досліджень. Особливість японських спіль­них досліджень полягає в тому, що їхньою кінцевою метою в більшості випадків є створення готового продукту-зразка, що сприяє швидшому, ніж в інших країнах, промисловому освоєнню результатів науково-технічних розробок.

в) Великобританія.

Основним видом державної підтримки експорту там є допомога в отриманні інформації про іноземні ринки і про іноземних кон­курентів, а також сприяння в організації міжнародних ярмарків, виставок.

г) Франція.

Створено спеціальні заклади, серед яких важливою є служба СЕЗАМЕ (Служба підтримки і сприяння зовнішньоекономічній діяльності), котра безплатно надає такі послуги, як аналіз екс­портного потенціалу фірми, консультації з вивчення ринків, ди­наміки попиту.

Спільні для різних держав форми стимулювання експорту:

• державне кредитування експорту;

• змішане кредитування (приватне + державне);

• надання коштів каналами допомоги (для фірм, що екс­портують свою продукцію у країни, що розвиваються);

• державне страхування експортних кредитів;

• податкові пільги для експортерів;

• виділення субсидій на експорт - це дозволяє експортеру значно знизити ціну на товар, часто і нижче собівартості, що ство­рює необґрунтовані переваги експортерам субсидованих товарів і тому розглядається в міжнародній практиці торгівлі, як один з недобросовісних методів проведення конкурентних змагань, і при ГАТТ/СТО навіть існує Угода про субсидії та компенсаційні мита, в якій це питання регулюється);

• організаційне та інформаційне сприяння з боку держави в експорті.