Розділ 2 навчально-методична система професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів у контексті реалізації компетентнісного підходу

2.1. Навчально-пізнавальна діяльність майбутніх фахівців на заняттях з української мови як основа формування професійної компетенції

У реалізації завдань гуманістичної трансформації освітньої парадигми пріоритетна роль належить викладачеві української мови і літератури. Передусім учитель-словесник, який поєднує в собі риси педагога і психолога, філософа і лінгвіста, літературознавця, культуролога й естета, покликаний наповнити життєдіяльність студентів досконало-вишуканим світом рідної мови, морально-етичним і культурно-естетичним потенціалом усної народної творчості та художньої літератури, цінностями української і світової культури, стимулювати прагнення до саморозвитку й самовдосконалення, виховувати молоду ґенерацію активних, діяльних громадян, які гідно репрезентуватимуть й утверджуватимуть свою державу в європейському співтоваристві. Важливість таких професійних і особистісних рис потребує вдосконалення професійної підготовки студентів на заняттях з української мови і літератури.

Специфіка педагогічного коледжу, який готує вчителів початкових класів і вихователів дошкільних закладів, вимагає від викладання української мови поєднувати формування наукового бачення мови (функціональний аспект) та прикладний характер української мови як суспільно-національної картини світу, як прагматичної реалізації інтересів держави, суспільства, кожного громадянина (комунікативний аспект). Багатство, краса, емоційна глибина, духовна повнота спілкування зі студентами залежать від уміння педагогів користуватися всіма виражальними засобами рідної мови, що передбачає активне використання й ретельну обробку даних лінгвістичної науки про функціонально-комунікативні властивості мовних одиниць. Саме це й орієнтує викладачів педагогічних коледжів на діяльнішу форму навчання, щоб належно готувати педагогів, які втілюватимуть у життя Національну доктрину розвитку освіти України у ХХІ ст., за якою треба забезпечити належний рівень мовленнєвої компетенції студентів, що є однією з умов їхньої успішної соціалізації.

Нині зусилля лінгвістів і психологів спрямовані на дослідження властивостей мовлення, його нормативних та комунікативних характеристик як вияву мовленнєвої компетенції особистості. Методична наука шукає оптимальні варіанти реалізації комунікативного підходу, який набуває особливого значення у зв’язку із зростанням суспільної значущості мови. Однак практика навчання мови у ВНЗ свідчить, що конкретних шляхів у лінгводидактиці вищої школи І-ІІ рівнів акредитації для розв’язання цих проблем ще не визначено, бо цю роботу не приведено в систему від комунікативно зорієнтованих навчальних програм до повного комплексу засобів навчання. На заняттях з української мови в педагогічних коледжах і досі переважає системно-описовий підхід, орієнтований здебільшого на закріплення засвоєних знань у школі, недооцінюється роль рідної мови у формуванні духовної, гармонійно розвиненої мовної особистості, обмежено застосовуються нові технології навчання студентів.

Причини такої проблемної ситуації знаходимо в поясненні С.П.Бондар: „...у вчителя до цього часу існує психологічний бар’єр до нового, інноваційного. Цей бар’єр проявляється у його скутості, як у мисленні, так і в діях”, а також дається взнаки недостатня поверхова обізнаність учителів з новими педагогічними технологіями, їх широкою різноманітністю [24, с. 5].

Загальновідомо, що рушійною силою, яка спонукає до активізації навчально-виховного процесу, є протиріччя. Необхідність застосування компетентнісного підходу до мовної освіти на сучасному етапі зумовлюється протиріччями між:

- недостатніми розвивальними можливостями традиційної системи навчання і сучасною соціальною потребою у формуванні цілісної гармонійно розвиненої особистості;

- традиційною системою навчання, спрямованою на формування базових мовних, мовленнєвих знань, умінь, навичок, і об’єктивною потребою у застосуванні нового педагогічного досвіду, інноваційних технологій навчання, орієнтованих на розвиток духовної сфери, посилення комунікативного аспекту у формуванні мовної особистості;

- традиційною системою навчання мови, розвитку мовлення та інтенсивним розвитком інформаційних технологій;

- повільним темпом навчальної діяльності студентів середнього рівня і підвищеним інтересом до мови в обдарованих студентів, пізнавальною активністю студентів високого рівня;

- наявним рівнем навчальних досягнень студентів у сфері мовної освіти і об’єктивною потребою в постійному самовдосконаленні, самонавчанні, саморозвитку.

Організація навчально-виховного процесу, спрямована на вирішення існуючих суперечностей шляхом застосування перспективних технологій, сприяє якісному вдосконаленню мовної освіти.

Аналіз теоретичних досліджень і практичного досвіду роботи вчителів-словесників свідчить, що сьогодні актуальними в навчанні мови є такі напрями технологічного підходу:

• особистісно-діяльнісний (формування мовної особистості як активного суб’єкта навчального процесу в різних видах мовленнєвої діяльності;);

• системний (розгляд мовних засобів як цілісної системи з урахуванням лінгвістичних і екстралінгвістичних факторів, що впливають на функціонування мовних одиниць);

• філологічний (міждисциплінарний, опора на природний зв'язок мови з літературою в процесі навчання);

• культурологічний (орієнтація на загальнолюдські і національні цінності);

• комунікативно-діяльнісний (моделювання в процесі навчання життєвих і уявних комунікативних ситуацій);

• продуктивний (залучення студента в активну самостійну пізнавальну діяльність).

Аналіз наукових джерел вітчизняної педагогіки засвідчує, що в теорії і практиці вищої освіти накопичено значний досвід, який може стати основою модернізації системи професійної підготовки студентів ВНЗ:

- визначено домінантні імперативи нової стратегії професійної підготовки фахівців з позицій нової філософії освіти (В.Андрущенко, І.Зязюн, В.Кремень та ін.), неперервності освіти (О.Абдулліна, А. Алексюк, С.Гончаренко, О.Дубасенюк, Н.Ничкало, В. Сластьонін та ін.), тенденцій розвитку вищої педагогічної освіти (О.Глузман, В. Луговий, В. Майборода та ін.), формування і розвитку педагогічної майстерності, педагогічної творчості вчителя (І.Зязюн, Є.Барбіна, В. Моляко, В.Семиченко, С.Сисоєва та ін.);

- розроблено системи різнорівневої підготовки фахівців (А. Лігоцький), психолого-педагогічної підготовки вчителів початкових класів (Л.Хомич);

- здійснено аналіз історичного досвіду підготовки майбутнього вчителя в системі вищої освіти (О.Сухомлинська, Н.Дем'яненко, О.Микитюк, С.Нікітчина, Б.Ступарик та ін.), особливості підготовки вчителів у зарубіжних країнах (Т.Кошманова, М. Лещенко, Л. Пуховська, І. Руснак та ін.);

- досліджуються концептуальні засади компетентнісного підходу в сучасній освіті (Н. Бібік, О. Савченко та ін.), формування складових професійної компетентності, зокрема дослідницької, етичної компетентності вчителя початкових класів;

- здійснено аналіз підготовки вчителя до використання інноваційних педагогічних, у тому числі інформаційно-комунікативних технологій (В.Беспалько, В.Биков, І. Богданова, М. Жалдак, Г. Козлакова, Г. Кедрович, О.Пєхота, Є.Полат та ін.), вивчено шляхи інтеграції у професійній підготовці фахівців (І.Козловська, Д.Коломієць, В. Сергієнко та ін.).

У філологічних і методичних студіях обґрунтовуються окремі аспекти мовної, літературознавчої, методичної підготовки вчителів (О.Біляєв, М.Вашуленко, Н.Волошина, А.Грищенко, Т.Донченко, С.Караман, В.Кононенко, Л.Мацько, В.Мельничайко, Л.Мірошниченко, М.Наєнко, В.Пасинок, Є.Пасічник, М.Пентилюк, М.Плющ, Б.Степанишин, Г.Токмань, П.Хропко, В.Шуляр та ін.). Українськими та російськими вченими розглянуто шляхи формування мовної особистості студентів і школярів (Г. Богін, Ю. Караулов, Л. Паламар, Л. Струганець, Т. Симоненко та ін.).

За вимогами програм з мови і літератури викладач-словесник повинен забезпечувати результативність педагогічної діяльності як фактор розвитку системи освіти в Україні, спрямованої на всебічний розвиток і виховання студентів, їх якісного навчання з метою подальшого саморозвитку, самовизначення, самореалізації у суперечливому світі життя. Кожний результат, відповідний до вимог знань, умінь, навичок студентів за програмою, спрямований на виявлення націоментальних рис як викладачем, так і студентом, на самовираження насамперед через мову, цінування українського слова (мовний зразок, мовну культуру, мовний обов'язок, культуру мислення), мовно-національну свідомість, ментальність (власне етнокультурне поле), патріотизм (активну життєву позицію), що посилюють престиж української нації в цілому. За допомогою мови особистість реалізує власні (особисті) і професійні цілі, потреби.

Сучасні освітні цілі звернені до особистісного самовираження учасників навчально-виховного процесу насамперед засобами націоментального проявлення. Викладач, навчаючи і виховуючи рідним словом, певною мірою реалізує себе через мову. Педагогічна робота зі студентами – основа його досвіду, показник результативності. До того ж вчитель-словесник має творчо самореалізувати власний потенціал, щоб навчити цього своїх студентів.

Отже, мова для вчителя початкових класів – це основне знаряддя професійної діяльності. Він повинен успішно здійснювати навчально-виховний процес, виховувати в учнів почуття любові до української мови, бажання її вивчати та спілкуватися нею, розвивати їх інтелектуальні здібності. Ці завдання можна реалізувати тоді, коли педагог сам досконало володіє мовою.