1.2. Формування професійної компетентності майбутнього вчителя початкової школи у світлі вимог модернізації освіти

Сучасний стан освітнього простору Української держави характеризується тенденціями до змін – процесами глобалізації та інтеграції до світового освітнього простору.

Світовий освітній простір – відносно нове поняття. Воно визначає сукупність усіх освітніх і виховних закладів, науково-педагогічних центрів, урядових та громадських організацій з просвітньої діяльності в різних країнах, геополітичних регіонах і в глобальному масштабі, їх взаємовплив і взаємодію в умовах інтенсивної інтернаціоналізації різних сфер суспільного життя.

Одним з етапів інтернаціоналізації є Болонський процес. Це своєрідний рух освітніх національних систем до єдиних критеріїв і стандартів, які утверджуються в Європі.

Визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу, на нашу думку, є якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб'єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та після вузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти [20].

Тож для успішного входження України до Європейської системи необхідно фундаментально оновити систему педагогічної освіти. Болонський процес для освітнього простору України означає:

• вихід на новий рівень інтеграції науки і педагогічної освіти;

• радикальну модернізацію змісту педагогічної освіти, а саме: усунення ідеологізації, застарілих форм і методів, наближення до соціокультурних реалій та модернізація майбутнього;

• демократизацію освітньої політики, тобто децентралізацію системи освіти. Підвищення самостійності університетів, мобільності викладачів і студентів. Впровадження державно-громадського управління навчальним закладом;

• організацію ранньої профорієнтації випускників загальноосвітніх шкіл;

• здійснення виховної роботи на полі культурній основі;

• підвищення мобільності викладачів і студентів, самостійності студентів, рівня їх самоорганізації;

• впровадження кредитно-модульної системи організації навчання (В.П. Андрущенко).

Входження української освіти до Європейського освітнього простору передбачає не тільки фундаментальні інновації цього соціального інституту взагалі (прийняття нових градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій; уведення дворівневої системи освіти; впровадження єдиної системи кредитних одиниць; визначення та отримання європейських стандартів якості освітніх послуг; усунення бар’єрів для розширення мобільності студентів, викладачів, науковців та управлінців вищої школи тощо), а й висуває нові вимоги до професійної компетентності викладачів вищих навчальних закладів. Перш за все, Болонський процес вимагає від педагога вищої школи постійного оновлення знань, вміння навчатися протягом всього життя, бути науковцем і дослідником, сформувати в собі адекватні здібності і якості в процесі свого професійного становлення. Викладач повинен бути не тільки методистом, а й серйозним ученим, вести розгалужені наукові дослідження, залучати до них студентів. Основними професійними якостями педагога вищого навчального закладу, на думку генерального директора Європейської асоціації університетів Л. Вільсон, мають бути: загальна психолого-педагогічна ерудиція; методологічність мислення та діяльності; демократизм мислення та поведінки; професійний прагматизм; гнучкість у спілкуванні та здатність орієнтуватися в нестандартній ситуації; високий рівень організаційних умінь [19].

Реформування освіти в Україні є частиною процесів оновлення освітніх систем, що відбуваються останні двадцять років у європейських країнах і пов’язані з визнанням значимості знань як рушія суспільного добробуту та прогресу. Ці зміни стосуються створення нових освітніх стандартів, оновлення та перегляду навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, форм і методів навчання.

У державній національній програмі “Освіта України. XXI століття” зазначено: “Існуюча в Україні система освіти перебуває у стані, що не задовольняє вимог, поставлених перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Це виявляється, передусім у невідповідності освіти запитам особистості, суспільним потребам та світовим досягненням людства...” [23, с. 210-250].

Підсумовуючи усе вищесказане, вважаємо очевидним те, що в Україні назріла необхідність розпочати процес відбору, визначення, обґрунтування та впровадження в зміст освіти системи ключових життєвих компетенцій, як це відбувається на міжнародному рівні для покращення якості освіти.

Важливим нині є не тільки об’єм знань, а й уміння ними оперувати, бути готовим змінюватись та пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. Прогресивна освітня спільнота сьогодні ставить перед собою нове завдання – сформувати у студента вміння вчитись. Формуванню цього вміння сприяє компетентнісний підхід до навчання.

На думку сучасних педагогів, саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити часу.

Більшість учених підкреслюють, що поняття «компетенція» не зводиться ні до знань, ані до вмінь, ані до навичок, під цим терміном розуміється, передусім, коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи. У межах своєї компетенції особа може бути компетентною або некомпетентною в певних питаннях, тобто мати компетентність (компетентності) у певній сфері діяльності.

Головне завдання сучасної системи освіти - створення умов для якісної освіти, впровадження компетентнісного підходу - це найважливіша умова, що працює на підвищення якості освіти.

Особистісна орієнтація освіти потребує змін у технологіях навчання ВНЗ. Має зростати питома вага тих технологій, які сприяють формуванню практичних навичок, пошуку й аналізу інформації, самонавчанню, самоорганізації, становленню ціннісних орієнтацій. Підготовка студентів до самоосвіти - надзвичайно актуальна проблема. Нагальною проблемою вищої школи є створення умов, за яких кожен студент мав би змогу навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для власного розвитку, самореалізації, для розв'язання існуючих проблем.

Щоб у процесі навчання відбувалося постійне нарощування самоосвітньої компетентності, необхідно забезпечити активну позицію студента в навчанні.

Переорієнтація освітнього процесу на компетентнісний підхід визначає низку проблем. Вони пов'язані, у першу чергу, з тим, що педагоги ВНЗ мають загальне уявлення про цей підхід, що передбачає нове розуміння результату освіти. Відповідно, вони не завжди володіють технологіями, які дозволяють створити педагогічний простір, що забезпечує формування предметних і ключових компетентностей студентів. Такі технології повинні створити особистості умови для вибору, спонукати її до власного цілепокладання, самоорганізації, групової діяльності в ситуації недостатності (або надлишку) ресурсів.

За традиційного знаннєвого підходу основною метою системи освіти є формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту та фізичну досконалість. Компетентнісний підхід передбачає переорієнтацію на створення умов для задоволення потреб у якісній освіті громадян, суспільства та ринку праці з метою оновлення структури та змісту освіти, формування системи неперервної освіти, що повинна забезпечити можливості навчання протягом життя.

Одними з основних завдань процесу модернізації системи освіти є також виявлення, активізація та підтримка інноваційного потенціалу освіти, створення умов для використання в освітянській практиці прикладних педагогічних досліджень і передового досвіду впровадження ідей компетентнісної освіти. Для проведення пошукових прикладних досліджень потрібно забезпечити належну роботу базових закладів освіти, шкіл-лабораторій, експериментальних майданчиків, що працюють за проблемою впровадження компетентнісного підходу.

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як:

• особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного студента, що їх можна виміряти);

• діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним студентом певного комплексу дій).

Перехід до компетентнісного підходу у ВНЗ означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, у зміщенні акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток у студентів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі тверезого урахування затребуваності навчальних досягнень випускника вищої школи в суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати реальним запитам швидкозмінюваного ринку й мати сформований потенціал для швидкої безболісної адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі. Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високу готовність випускника вищої школи до успішної діяльності в різних сферах.

Необхідність модернізації вищої педагогічної освіти дозволяє виділити такі ключові (базові) компетентності випускника педагогічного вузу:

• інтелектуальна компетентність;

• інформаційна компетентність – стан науково-теоретичної підготовки;

• психолого-педагогічна компетентність – стан психолого-педагогічної підготовки;

• дидактично-методична компетентність;

• організаційно-управлінська компетентність;м

• мотиваційна компетентність;

• комунікативна компетентність ;

• проективна компетентність;

• особистісні якості.

Отже, компетентнісний підхід у сфері освіти – нове явище, що мало досліджене. Компетентнісний підхід змінює мету і вектор змісту вищої освіти від передачі знань і умінь предметного змісту до виховання (формування) розвиненої особистості зі сформованими життєвими і професійними компетентностями. Упровадження компетентнісного підходу в освітній процес передбачає розробку інтегрованих навчальних курсів, у яких предметні галузі співвідносяться з різними видами компетентностей, розширення в структурі навчальних програм міжпредметного компоненту. Компетентнісний підхід в освіті ґрунтується на міждисциплінарних, інтегрованих вимогах до результату освітнього процесу. При пошуку основних або пріоритетних компетентностей звертаються до поняття ключових (базових) компетентностей, яке характеризує універсальні компетентності широкого спектру, що створюють основу для формування компетенцій більш специфічного застосування.