Види конкуренції:

• Внутрішньогалузева - це конкуренція між виробниками певної галузі, що задовольняють одну і ту ж саму потребу, але мають відмінності у ціні, якості і дизайні.

Об'єктами такої конкуренції є умови виробництва, ринки збуту, "портфелі" замовлень, затрати виробництва, якість продукції та послуг. Вона зумовлює зростання ефективності всієї галузі, кількісних і якісних показників, її подальший розвиток.

• Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами, підприємцями) даної галузі й виробниками інших галузей.

Об'єктом такої конкуренції є більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, отже, і боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкуренція сприяє міжгалузевому переливанню капіталів і переміщенню ресурсів до більш ефективних галузей і сфер виробництва. Швидке переміщення капіталу і ресурсів з однієї галузі до іншої дає суспільству можливість найбільш раціонально використовувати засоби виробництва і робочу силу.

• Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції.

На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найбільш розвинутих країн. Міжнародна конкуренція сприяє зниженню інтернаціональних затрат, збалансованому розвитку світового ринку, переливанню капіталу не тільки між галузями виробництва, але й між державами світової співдружності.

• Цінова конкуренція – це конкуренція між виробниками, що здійснюється за рахунок зниження чи підвищення ціни.

• Нецінова конкуренція – конкуренція, яка ведеться не за рахунок зміни цін, а за рахунок підвищення якості продукції, реклами, дизайну. Найбільш поширена у сучасному світі.

-5-

Умовно всі ці ринки можна поділити на два види:

1) ринки досконалої конкуренції – це структури, де існує багато продавців і покупців подібного товару. На такому ринку жоден з продавців і покупців не здатний рішуче вплинути на зміну торгової кон'юнктури, ціну і величину продажу;

2) ринки недосконалої конкуренції – це структури, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності учасників таких ринків впливати на ринкові ціни.

У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

• Досконала конкуренція (поліпсонія) - це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника економічного процесу на загальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати.

Прикладами такого ринку є світовий ринок зерна, деяких продуктів харчування, а на для прикладу на міському ринку - ринок квітів одного й того самого виду, ринок помідорів, огірків, фруктів тощо. Від­відай найближчий міський ринок і подивись, за якими цінами різні продавці пропонують, наприклад, яблука. Всі вони про­дають їх приблизно за однаковою ціною, оскільки, по-перше, яблука однакові , по-друге, продавців досить багато і їм важко домовитися про єдину ціну. Саме на конкурентному ринку встановлюються справді рин­кові ціни, це найдемократичніший ринок.

Модель чистої конкуренції має наступні характерні ознаки:

- при ній на ринку знаходиться багато незалежних продавців і покупців даного продукту.

- ніким і нічим не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих.

- фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію.

- в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив окремої фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчасну інформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі.

• Монополістична конкуренція – це така модель ринку, для якої властивою є відносно велика, але значно менша, ніж за умов чистої конкуренції, кількість підприємств, що випускають диференційовану продукцію. Це дає змогу порівняно легко проникати в галузь, але вимагає від фірми значних зусиль для реклами та використання торговельної марки.

Моделі ринку монопо­лістичної конкуренції притаманні:

• відносно велика кількість фірм-учасників, хоча й значно мен­ша, ніж за умов досконалої конкуренції;

• суттєве розрізнення продукту;

• відносно легке входження і вихід із галузі;

• наявність нецінової конкуренції.

Ознаки монополістичної конкуренції у найчистішому вигляді спостерігаються в роздрібній торгівлі та легкій промисловості.

Наприклад, шоколад «Снікерс» має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією.

• Олігополія (від гр. "oligos" - незначний; "poleo" - продаю) є конкуренція, при якій декілька великих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою переважно нецінову конкуренцію.

Для олігопольного ринку характерна війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі, за допомогою якого, фірми розраховують збільшити обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду. Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах досконалої конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.

Характерна риса олігопольного ринку - залежність поведінки кожної фірми від реакції і поведінки конкурентів.

Основні риси олігополістичного ринку:

• Домінування кількох фірм;

• Тип продукту – диференційований та стандартизований;

• Контроль за цінами обмежений взаємною залежністю;

• Існування істотних перешкод для вступу в галузь;

• Типова нецінова конкуренція – якість, реклама, паблік-рилейшнс;

• Доступ до інформації істотно обмежений.

У США олігополію найчастіше утворюють чотири провідні фірми галузі, які продають на ринку до 60% всієї продукції. При цьому монополізація виробництва може досягати іще більших масштабів. Прикладом може бути автомобільна промисловість США, де три гіганти - "Дженерал моторс", "Форд" і "Крайслер" - виробляють більше 90% всієї продукції.

• Монополія - (від гр. "monos" - один; "poleo" - продаю) - це захоплення фізичною чи юридичною особою частини або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування.

За умов олігополії можливі домовленість та об'єд­нання між собою всіх продавців певного товару. Тим самим олігопольний ринок перетворюється на мо­нопольний. У цьому разі всі про­давці продають товар за однією, зазвичай високою, ціною. Моно­польним вважають ринок одного продавця. Причому продукт мо­нополіста не має близьких товарів-замінників. За монополії вста­новлюється єдина ціна на товар, за якою покупець змушений ку­пувати. Ринкова монополія — це диктат продавця стосовно його покупця і вона є результатом конку­ренції.

Простий приклад із чергою може це підтвердити. Поява чер­ги — це вже спроба завадити конкуренції. Якщо розглядати дії виробника товару, то він також намагається відійти від боротьби з багатьма і досягає цього, коли знайде, наприклад, свою особливу частку ринку.

Основні риси монополістичного ринку:

• Існування на ринку однієї фірми;

• Унікальний тип продукту, тобто такий, що не має замінників;

• Значний контроль за цінами;

• Вступ в галузь блокований;

• Повне обмеження доступу до інформації.

-6-

Методи конкурентної боротьби – це діяльність суб’єктів ринку, спрямована на поліпшення якості товарів і послуг, оновлення асортименту товарів, дизайн., надання гарантій і після продажних услуг, тимчасове зниження цін,, умов оплати тощо.

На думку економіста Портера, підприємство веде конкурентну боротьбу 3 шляхами:

1) продаж товарів за нижчою ціною, ніж у конкурента;

2) вироблення товарів з вищими якісними характеристиками (диференціація продукту);

3) вироблення товарів з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів (глибока спеціалізація виробництва).

-7-

   Подолання наслідків монополізму - це складна і клопітка справа. Одним з найважливіших напрямів ліквідації монополії є рішуча деконцентрація виробництва, а її конкретною формою - розукрупнення більшості об'єднань і великих підприємств у всіх галузях економіки (в промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, на транспорті тощо). Деконцентрацію великих державних підприємств слід здійснювати шляхом відокремлення (відсікання) від них колишніх самостійних підприємств, філій, окремих цехів і виробничих структур, які знову повинні здобути статус самостійного підприємства.    Особливе значення для подолання державного монополізму, для ліквідації організаційно-галузевих (відомчих) монополій має приватизація великої частки державної власності. Це, безумовно, і корінне питання з точки зору формування в країні принципово нової господарської системи.

На шляху до конкурентної ринкової економіки необхідно сформувати багатомільйонний загін вільних підприємців, які вміють ефективно господарювати. В результаті виникне важливий сектор ринкової економіки, який складається з дрібних і середніх за своїми розмірами фірм. Вони будуть сприяти швидкому розвитку ринку багатьох видів продовольчих і промислових товарів, особливо сфери послуг.

Досвід всіх країн з розвинутою ринковою економікою виявив наступну закономірність. Чим більше підприємців, зайнятих виробництвом корисних благ, тим більше буде насичуватись товарами ринок, тим швидше зростатиме споживання. Проте зі збільшенням числа підприємців посилюється конкуренція між ними, в результаті зростає заінтересованість підприємців у тому, щоб підвищувати якість товарів і послуг, а також робити їх дешевшими.

Демонополізація виробництва, роздержавлення і приватизація - усе це, поряд з іншими заходами, дозволить створити в Україні всі умови для нормальної ринкової конкуренції. Виникнуть (чого сьогодні ще немає) конкурентна пропозиція та конкурентний попит. Конкурентна пропозиція означає, що даний продукт виробляється і пропонується на ринку необмеженою кількістю підприємств. Відповідно до цього, попит на цей продукт повинна висловлювати необмежена кількість покупців. З точки зору сучасних потреб, кожний товар повинен вироблятись і пропонуватись для збуту, як мінімум, 8-10 товаровиробниками. Це стане можливим тоді, коли в Україні діятимуть щонайменше близько 1 млн. підприємств різних форм власності. Тоді ж сформується і більш-менш конкурентний попит.

В умовах сучасного ринкового господарювання держави здійснюють антимонопольне регулювання на основі антимонопольного законодавства. Перший антимонопольний закон було прийнято у Канаді в 1889 р., подібний закон у 1890 р. було прийнято і в США - так званий Акт Шермана. До початку 90-х років ХХ ст. антимонопольне законодавство було прийнято більше ніж в 40 країнах. Національні законодавства відображають специфічні умови своїх країн.

Разом з тим антимонопольне законодавство має єдині основи:

Воно, по-перше, ставить під державний контроль злиття компаній.

По-друге, забороняє угоди і змови фірм щодо цін і умов торгівлі.

По-третє, воно присікає недобросовісну конкуренцію.

У господарській практиці України монополістами є ті учасники господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70 відсотків. Захист монополії здійснює держава. У ст.42 Конституції України записано:

"Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницької діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом".

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство і створено Антимонопольний комітет України.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

З 1992 р. В Україні також діє закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Даний закон передбачив утворення спеціального Антимонопольного комітету України.

До його компетенції входять:

• розробка заходів з розвитку конкуренції;

• демонополізації виробництва і обігу;

• розукрупнення високомонополізованих структур;

• комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

• підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства;

• розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства.

Отже, антимонопольне законодавство поставило певні перепони монополізації ринкової економіки. Одночасно держава виступає гарантом збереження конкуренції в її цивілізованих формах.