6.Право як особливий вид соціальних норм

Право належить до соціальних норм, що регулюють суспільні відносини між людьми та їх організаціями (суспільними утвореннями, об’єднаннями людей). Усі соціальні норми залежно від їх ролі й місця в системі соціального регулювання поділяються на правові, або юридичні, моральні, релігійні, корпоративні, політичні норми, естетичні звичаї та традиції.

Моральні норми вказують на принципи поведінки, мають ідейне обґрунтування в ідеалах справедливості та несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов’язку і забезпечуються певним духовним впливом, громадською оцінкою у формі схвалення або осуду.

Релігійні норми — це такі норми, які регулюють відправлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу. Вони викладені в Біблії, Корані, Талмуді, інших джерелах, в яких поряд із релігійними канонами знайшли вираз загальнолюдські норми, правила людського співжиття. Так, у біблійних заповідях встановлюються зобов’язання працювати протягом шести днів, а відпочивати на день сьомий, вимога поваги дітей до своїх батьків, заборона вбивства, злодійства, лихосвідчення, засуджується заздрість тощо.

Корпоративні норми — це правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаннями людей. Корпоративними нормами є, наприклад, статути профспілок, статути партій, молодіжних, ветеранських, національних, культурних та інших громадських організацій.

Політичні норми — це норми, що регулюють політичні відносини між різними суб’єктами політичної діяльності.

Звичаї — це правила поведінки, які склалися внаслідок історично тривалого повторення людьми певних дій, що закріпилися як стійкі звички (весілля, хрестини, звичай “толоки” в селах, відвідування могил померлих у поминальні дні, “перший дзвоник” у школі тощо). Різновидом звичаїв є традиції, що вказують на епізодичне правило, стиль поведінки (вітання при зустрічі, поздоровлення із святами, відзначення “Дня матері”, “Дня вчителя”, “Дня медика” тощо).

Естетичні норми відображають ставлення людей до порядку оформлення й оцінки предметів духовної чи матеріальної культури з позицій краси, гармонії, якості тощо. Тут важливу роль відіграють усталені погляди людей на естетичне та неестетичне, красиве й потворне тощо.

У регулюванні суспільних відносин, поведінки людей право взаємодіє із мораллю. Мораль як форма суспільної свідомості зародилася раніше за правову форму свідомості.

Норми моралі — це продукт історичного розвитку людства, вони формувалися в боротьбі зі злом, за ствердження добра, людяності, щастя людей. Загальнолюдське у змісті моралі знайшло вираз у мудрому й найсправедливішому правилі: “Стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе”.

7.Поняття та ознаки, що характеризують норму права.Структура правової норми.

Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки загального характеру правової норми

Правова норма:

а) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;

б) адресована колу неперсоніфікованих суб'єктів;

в) діє в часі безперервно;

г) не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;

д) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними.

Елементи правової норми (обов'язкові) — диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція — це частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Це — центральна, основна частина юридичної норми, яка, власне, і вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (необхідну) й заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єкта.

Гіпотеза — частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини відображаються спеціальним поняттям «юридичні факти». Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Санкція — частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Факультативний елемент юридичної норми — заохочення. Це— частина норми, в якій зазначаються певні цінності, блага. їх може отримати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції.

Види диспозицій, гіпотез, санкцій:

1) за складом — прості і складні;

2) за ступенем визначеності змісту — абсолютно визначені і відносно визначені (зокрема, оціночні, альтернативні).

Крім того, санкції поділяються на каральні (штрафні) й відновлюючі.